WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історія виникнення священиків і просвіти у селі Середній Березів - Реферат

Історія виникнення священиків і просвіти у селі Середній Березів - Реферат


Робота до диференційованого заліку
з історії зарубіжної та української культури
на тему:
"Історія виникнення священиків
і просвіти у селі Середній Березів"
Отець Михайло Сулятицький
У карпатському передгір'ї на пограниччі Гуцульщини розкинулося давнє поселення Березів, відоме в середні віки як осередок дрібної української шляхти. На його території тепер існують села Баня-Березів, Вижній Березів, Нижній Березів та Середній Березів. Ці села особливі тим, що тут майже не було міжконфесійної ворожнечі, всі громади дружно перейшли в лоно ІГКЦ ще на самому початку її виходу з підпілля. Немалу роль в формуванні релігійної свідомості людей зіграли священики - вихідці з цих сіл. Вони були і залишаються прикладом вірного служіння Богові та Церкві. Одним з них був отець Михайло Сулятицький, який незважаючи на переслідування, провокації та арешти, залишився несхитним у своїй вірі до останніх днів тижня.
Народився Михайло Сулятицький 17 листопада 1894 року в селі Середньому Березові в сім'ї Івана та Олени Сулятицьких, які були свідомими господарями і зробили все для того, щоб дати освіту всім своїм п'ятьом дітям. Після здобуття початкової освіти в сільській приватній школі Михайло в 1904 році вступив до підготовчого класу Коломийської гімназії. Скупі гімназійні звіти все ж дають змогу переконатися, що він успішно завершив у 1914 році навчання і готувався студіювати теологію. Та спалахнула світова війна і молодий випускник гімназії змушений був відкласти свої наміри на тривалий час. Поки що невідомо, чи брав участь М.Сулятицький у бойових діях, знаємо лише, що за свої патріотичні переконання він був вивезений москалями до Росії. І лише у 1919 році, після повернення в ріднйи край, Михайло став студентом Станіславської духовної семінарії. Приїжджаючи на вакації додому, він проводи культурно-просвітницьку роботу серед земляків, листувався з Хвальним Виділом товариства "Просвіта" у Львові щодо відкриття в Середньому Березові читальні "Просвіти". Про це свідчать документи Львівського державного історичного архіву.
Після закінчення духовної семінарії Михайло Сулятицький прийняв целібат і в 1923 році був рукоположений у сан священика. Свою першу Службу Божу отець Сулятицький відправив у липні того ж року в церкві Успення Пресвятої Діви Марії свого рідного села в присутності великого числа віруючих. А далі - душпастерська діяльність на посаді першого співробітника в церкві Святого Архистратига Михаїла міста Коломиї. З 1924 року в цій церкві другим співробітником був отець Микола Данилович, значна частина життя і діяльності якого пов'язана з Середнім Березовом і з яким отець Михайло Сулятицький дружив протягом багатьох років. Мешкав отець Сулятицький разом з отцем Даниловичем в домі братства святого Архистратига Михаїла і весь свій вільний час віддавав роботі з вірними, будучи провідником чисельного братства Пресвятої Родини.
Найбільш значною втіхою в житті отця Михайла була його душпастерська праця на парохії в Заболотові. Спочатку він - завідувач, а з 1928 року - парах. Одночасно з цим відправляв Служби Божі в селах Трійці та Тулукові, викладав у музично-дяківській школі, був містодеканом, а пізніше деканом Коломийського деканату. 1935 року отець Сулятицький у складі великої групи священиків на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким відвідав Ватикан. Священик плідно працював на ниві піднесення національного духу народу. Як декан він брав участь у багатьох патріотичних заходах у селах Коломийського деканату. Такі спогади зустрічаємо, наприклад, у "Літописі нескореної України": в Балинцях в неділю 5 жовтня 1941 року, і відбулося торжественне посвящення могили при великому здвизі народу. До Служби Божої стануло 5 священиків під проводом отця декана Сулятицького".
Парох Заболотова немало допомагав людям, рятуючи їх від голодної смерті. Про один такий випадок згадує житель Середнього Березова Дмитро Скільський: "За німців мій тато поїхав у покутські села міняти дерево на хліб - треба було рятуватися від голоду. Коли було майже все поміняно, виникла проблема: як доїхати додому - адже німці з хлібом не пропускали. Тоді люди порадили звернутися за допомогою до Заболотівського священика, якого дуже поважали в окрузі. То був отець Сулятицький. Він прийняв тата на ночівлю, нагодував коней, а вранці тато виїхав у дорогу, маючи на руках документ від отця Михайла на зерно, з яким щасливо доїхав додому. Той документ тато довго зберігав і вважав, що отець Михайло врятував йому життя".
З приходом Радянської Влади на наших землях почалися арешти духовенства, насильне насаджування православ'я які "закінчилися сумнозвісним Львівським собором". Отцю Сулятицькому також було запропоновано прийняти православ'я. І коли отець не погодився, більшовики вигнали його із Заболотова. Залишивши майно, бібліотеку, яку збирав більше 20 років, священик повернувся додому, в Середній Березів, де став виконувати обов'язки пароха Березовів. Сповідаючи хворих на тиф земляків, отець Михайло заразився цією хворобою, але Бог поміг йому видужати… Сумнопам'ятним не тільки для отця, але й для багатьох земляків стало 19 січня 1946 року, коли отця Михайло після освячення води на річці в Нижньому Березові заарештували і відправили до Коломийської тюрми. Розповідають, що коли більшовики після допитів підіслали в камеру свого агента з намовою перейти на православ'я, отець Сулятицький відповів словами молитви: "Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську церкву".
Після вироку суду - 25 років позбавлення волі - отця Михайла чекала довга дорога до мордовських таборів, де йому довелося не лише виконувати важку працю, але й терпіти приниження та знущання лише через те, що не зрікся своєї віри. Спочатку священик працював на будівництві, про що у вересні 1946 року писав у одному з листів у рідний край: "Я при відбудові монастирських будівель, приспособлюваних для світського вжитку". Про подальше перебування отця в неволі розповідає пані Марія Матковська з Бучача в статті "Українські душпастирі в неволі", яка також пройшла через муки таборів і поселень: "Отець Михайло мав особливий дар впливати на змучених, голодних в'язнів, підбадьорювати їх, вселяв у них віру і надію… Разом з в'язнями ходив за 8-10 кілометрів копати рови для поливу городів. Земля була замерзла до півметра і глибше. Розбивали ломом, молотом до незамерзлого грунту. Не кожному це під силу. Та ще була норма. Якщо норми не виконував, це означало замість 600 грам хліба отримати тільки 200 грам. В'язні слабли, взимку дошкулював мороз (30-40 градусів, а то й більше), сильний вітер, заметіль".
Після дев'яти років ув'язнення священик був засланий у Караганду, де працював сторожем із великим ентузіазмом зайнявся душпастирською діяльністю. Житель Білих Ослав Надвірнянського району Іван Панівник, який разом з сім'єю також відбував заслання, розповідає, що отець Сулятицький обслуговував не лише українців. З його приходом німці ніби ожили, стали гуртуватися навколо отця. А це тому, що він досконало знав німецьку мову,якою здійснював обряд для німців. Спогади доповнює згадана вже пані Марія Матковська: "Однієї неділі німці підготували своїх дітей до першого причастя. Такої події тут ще не бачили. 18 дівчаток у білих суконочках, віночках і хлопчиків йшли парами до домівки, де отець Михайло відправляв Службу Божу і
Loading...

 
 

Цікаве