WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історичні передумови становлення культури Відродження - Реферат

Історичні передумови становлення культури Відродження - Реферат


Реферат на тему:
Історичні передумови становлення культури Відродження.
Ренесанс у Західній Європі (від франц. Renaissance - Відродження) охоплює період від останньої третини XIII ст. до кінця XVI ст., а в Англії він тривав ще й на початку XVII ст. За досить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено і підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких - реалістична й гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про свободу і гідність людської особистості. Залежно від конкретних історичних умов у кожній західноєвропейській країні культура Відродження формувалася, розвивалася, досягала розквіту й переживала кризу пізнього і періоду по-різному. Найповніше й найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи: так званий Проторенесанс (остання третина XIII - початок XIV ст., період, під час якого з'явилися перші ознаки якісних змін у культурному процесі) та власне Відродження, в якому розрізняють раннє (початок XIV - 90-ті роки XV ст.). Високе (90-ті роки XV - початок XVI ст.) і пізнє Відродження (40-ві роки XVI - початок XVII ст.).
Секуляризація культури цілком відповідала інтересам молодої буржуазії, що ставала панівною силою в містах. Проте своєю гуманістичною спрямованістю, героїчним оптимізмом, гордою вірою в людину, широкою народністю образів мистецтво Відродження виходило за рамки ідеології ренесансної буржуазії.
Філософська думка Відродження створює нову, пантеїстичну в засадах картину світу. В ній немає місця для ідей божественного творіння, Бога ототожнено з природою, природу й людину обожнено. Внаслідок ревізії філософського змісту цих понять бог філософії Відродження втрачає деякі риси, що ними його традиційно наділяли ортодоксальна релігія, схоластичне богослів'я, і набуває нових. Він втрачає свободу, він не творить світ нічого", а стає вічним його супутником, зливається з закон природної необхідності. А природа набуває рис божественні тобто з творінням Божого перетворюється на першоосновою речей, якій притаманні всі необхідні для творення сили.
Яскравою рисою філософії Відродження був антропоцентризм. Людина традиційно була важливим об'єктом філософського аналізу й неодноразово в історії філософії ставала центральною ланкою в системі зв'язків універсуму. Згідно з августинівським трактуванням цієї проблеми, що панував впродовж усього середньовіччя, попри те, що світ існує для людини й вона стоїть на найвищому щаблі в ієрархії істот, що їх створив Бог, людина не є самодостатньою, а має значення тільки у своєму ставленні до Бога, у понятті гріха та вічне спасіння, якого неможливо досягти, спираючись тільки на власні сили. Гуманістична філософія Відродження цікавиться передусім земним призначенням людини. Розпад феодальних устоїв права й моралі, нестабільність, широкий спектр нових суспільних відносин, напружена драматична боротьба класів і станів, зіткнення приватних інтересів - ці обставини сприяли активній участі кожного громадянина в суспільному житті відкрили простір для енергійної особи. Це "пробудження самотності духу" Гегель вважав провідною рисою Відродження.
Класичні ідеали людини середньовіччя - аскета-ченця чи рицаря-воїна - заступає новий ідеал яскравої, сильної особистості, що, прагнучи досягти щастя на землі, розвиває утверджує творчі здібності своєї активної натури.
Багато хто з діячів Відродження бачить умовою формування нового типу культури цілковитий розрив з культурою середньовіччя. Досягнення середньовічних наук і культури зазнають часто несправедливої критики в творах філологів та істориків філософів і природознавців. Петро Рамус, критик схоластики й реформатор логіки, впевнено стверджував, що "протягом одного сторіччя ми побачили більші успіхи в науці, ніж наші предки за всі попередні чотирнадцять віків". Не уникла критики класична старовина. Історик Леон Леруа писав про своє XV ст.: "Ніколи в минулому не було сторіччя, коли б культура й вільні мистецтва досягли такої досконалості, як тепер. За останні сто років не тільки стали очевидними речі, перед тим сховані у пітьмі неуцтва, але й відкрито невідомі древнім нові моря, нові землі, нові типи людей, законів, звичаїв, нові трави, дерева, мінерали, зроблено нові винаходи: книгодрукування, артилерія, компас...". Джіроламо Кардано, натурфілософ, математик, лікар, який народився на межі XV та XVI ст., так оцінив винахід книгодрукування: "Створене руками людей, придумане їхнім генієм, воно змагається з божественними чудесами, адже чого ще не достає нам, крім оволодіння небом?" Оволодіння небом почалося з праці польського астронома Миколая Коперніка (1473 - 1543) "Про обертання небесних сфер" (1543), де він обґрунтовував геліоцентричну систему світу. Копернік пояснив видимі рухи небесних світил обертанням Землі навколо осі й обертанням планет (і Землі в тому числі) навколо Сонця. Геліоцентрична система світу стала основою космологічних теорій Джордано Бруно, вона підтверджувалась астрономічними відкриттями Галілео Галілея, але підважувала офіційну церковну доктрину, освячену авторитетом Аристотеля. Тому від 1616 до 1828р. вчення Коперніка було заборонене католицькою церквою (згадаймо судовий процес Галілея в 1633 р.).
Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкарський верстат, компас і артилерія. Результатами їх застосування були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття, ріст національних монархій, що за півтора сторіччя створили європейський світ.
Глибокі зміни в змісті й у формах духовної діяльності, збільшення обсягу знань викликали велику суспільну потребу в книзі, й вона була задоволена, коли Гутенберг винайшов друкарський верстат. Протягом XV ст. друкувалися твори отців церкви, середньовічних схоластів, наукові, літературні, філософські дослідження східних (єврейських та арабських) авторів, що вже увійшли до західноєвропейської культури, переклади доробку грецьких і римських учених, літературні твори сучасників. Обсяг церковно-богословської літератури в цей час не перевищує 30 % видань. Наукова продукція становить приблизно 10 % видань - близько 3 тисяч книг; серед них найбільше трактатів із медицини, потім ідуть описи рослинного і тваринного світу, праці з арифметики, алхімії, агрикультури, твори древніх, середньовічних і нових астрономів та астрологів, трактати з фізики та геометрії. Половина наукових книг XV сторіччя надрукована в Італії. Колекція Британського музею налічує не менше 20 тис. назв італійських книг. Усі вони з'явилися протягом перших 135 років італійського книгодрукування. Автори аналогічного каталогу французьких книг цього ж музею (12 тис. назв) вважають, що він охоплює приблизно, сьому частину французьких друкованих книг 1470 -1600 рр.
У Венеції, одному зі світових центрів книгодрукування книжкової торгівлі, у другій половині XVI ст. функціонувало 113 друкарень, які випускали щороку близько 90 книг.
Книгодрукування дозволяло людині далеко повніше пізнати Ойкумену XIV - XV ст. Але її межі стрімко розсувалися, обжитий світ невпізнанно змінювався за життя навіть одного...
Loading...

 
 

Цікаве