WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Древнього світу - Курсова робота

Культура Древнього світу - Курсова робота

Культура Древнього Китаю

Китайський етнос створив особливий тип культури, що відрізняє його від культур інших народів. Соціальна етика й адміністративна практика тут завжди грали більше значну роль ніж містика й індивідуалістичні пошуки порятунку. Розсудливий китаєць ніколи не замислювався над таїнствами буття й проблемами життя й смерті, зате він завжди бачив перед собою еталон вищої чесноти й вважав своїм священним обов'язком йому наслідувати. Найбільшими й загальновизнаними пророками тут уважалися ті, хто вчив жити гідно, відповідно до прийнятої норми, жити заради життя, а не заради блаженства на тім світлі або порятунку від страждань. Не релігія як така, але насамперед ритуальна етика формувала вигляд традиційної китайської культури.

Все це позначилося на характері еволюції уявлень про образ світу. Так, наприклад, заслуговує на увагу та обставина, що релігійній структурі Китаю завжди була властива незначна роль духівництва. Найчастіше вчені виконували найважливіші функції жерців на честь Неба - вищої загальності, абстрактної й холодної, байдужної до людини. Саме вони були шановним і привілейованим станом у Китаї. Однак вони були не стільки жерцями, скільки чиновниками.

Ці особливості релігійної структури Китаю були закладені в далекій давнині, починаючи з II в. до н.е. Як і в інших народів, у китайців була безліч богів і парфумів, яким вони приносили жертви, у тому числі й криваві. Але із часом на перший план серед цих богів і парфумів став виходити Шанді, верховне божество й легендарний родоначальник, їхній предок-тотем. Великий бог і божественний первопредок в одній особі зустрічалися й в інших релігіях, наприклад, у Єгипті. Однак у Китаї Шанді сприймався насамперед як першопредок, що піклується про добробут свого народу. Це виявилося в тім, що саме до нього йшли прохання й благання народу, зв'язані й із проблемою врожаю, і з військовими успіхами, і із благополучним дозволом від тягаря дружини.

Зсув у культі Шанді акценту убік функцій першопредка зіграло в історії китайської цивілізації величезну роль: воно привело до ослаблення релігійного початку й посиленню початку прагматичного, що виявився в абсолютизації культу предків. У цьому культі невеликий китайський етнос знаходив додаткові сили й віру у своє призначення вистояти в боротьбі з ворожими племенами-варварами.

Надалі, в епоху династії Чжоу (XI в. до н.е.), що поширила влада - на більшу територію басейну Хуанхе, культ Неба й Чжоу витиснув Шанді. На Небо перейшло уявлення про прямий генетичний зв'язок божественних сил із правителем. Чжоуський правитель став уважатися сином Неба, а китайська імперія - Піднебесної. Цей титул і назва країни збереглися аж до XX в.

Починаючи з епохи Чжоу, Небо в його основній функції верховного контролюючого й регулюючого початку, стало головним все китайським божеством, причому культу цього божества був доданий не стільки священне божественний, скільки морально-етичний акцент.

Уважалося, що велике Небо карає невартих і винагороджує доброчесних.

Під чеснотою розумілася відповідність правителя, що персоніфікує народ, внутрішній божественно-космічній силі Неба. Тільки маючи чесноту, правитель мав право управляти. Втрачаючи її, він втрачав це право. Для китайських правителів ототожнення з Небом означало прийняття на себе відповідальності за увесь світ, у який вони включали властиво Китай і навколишню його варварську периферію, що явно тяжіє, по їхніх уявленнях, до центра, тобто до китайського володаря Піднебесної, синові Неба.

Людське і божественне як і раніше перебували в нерозривній єдності, хіба що помінялися місцями: боги немов спустилися на землю, а людина, що усвідомила свою світову відповідальність, свою моральну природу, піднялася над миром духів. Згодом Небо, у уявленнях китайців, усе більше втрачало властиві йому колись особистісні риси й перетворювалося в загальний порядок руху всього сущого, порядок одночасно й космічний, і моральний. Сенс життя для древніх китайців полягав у підтримці правильних відносин людини з космосом, в умінні завжди відповідати руху світу.

Отже, у китайській традиції релігія обернулася етикою, індивід у ній як би заслонив богів. Акцент на моральній і зовсім безсторонній волі Неба зажадав і відповідного трактування народу. Народ був оголошений глашатаєм волі Неба, і турботі про нього віддавалася навіть більша перевага, чим турботі про духів. Загальне почуття народу сприймалося древніми китайцями самим точним проявом верховної справедливості небес. І в той же час космічно санкціонований колективізм, на думку китайців, начисто виключає з культури індивідуалізм і особистісний початок, які становлять у західноєвропейській культурі наріжний камінь духовного життя європейця.

Мабуть, ніде в історії культура не була настільки довірлива до світу природи, як у Китаї. "Ніколи людина не досягала таких небесних вершин ніжності серця й чистоти душі, чистоти й досконалості сприйняття світу. Ніде сприйняття світу природи й душі не було так пронизане світлом, співчуттям і любов'ю, чистою довірливістю й наївністю, безмежною мудрістю буття в цьому світі! Яка ж внутрішня природна сила й гармонія повинні були наповнювати таємним світлом і душі й серця цих людей, що не злякалися, не посоромившись в ті далекі й жорстокі часи - відкритися й землі, і небу, і людям...".

Інтуїтивна довірливість людей до мудрості природи дозволила китайцям створити оригінальну картину світу, де не було місця ні ворожості, ні недосконалості, ні дисгармонії. Ця картина світу вражає своєю цілісністю й гармонійністю. Мир у поданні китайців - це мир абсолютної тотожності протилежностей, де багато чого і єдине не заперечують один одного, всі розходження відносні. У кожному явищі природи, будь те квітка, тварина, або водоспад, просвічується багатство всієї природи. Кожне втілює в собі її мудрість. Мир споконвічно досконалий, гармонія внутрішньо властива йому, тому його непотрібно переробляти. Навпроти, потрібно самоусунутися, уподібнитися природі, щоб не заважати здійсненню гармонії. Споконвічно природі властиві П'ять чеснот: людяність (жень), почуття боргу (і), благопристойність (чи), щирість (синь) і мудрість (чжи).

Китайська культура не орієнтує на діяльний початок, а призиває до дії, співзвучним з космічним ритмом. Творчість належить Небу. Тому китайський мудрець говорив: "Я викладаю, а не говорю". З погляду Конфуція, особистість одержує свій зміст безпосередньо від природи. Природа нагороджує її талантом, і її талант - творчого процесу в природі.

Таким чином, в основі гармонії суспільства й природи лежала ідея етико-політичного порядку, санкціонованого великим Небом. І ця ідея підтримувалася й розвивалася в навчаннях даосизму й конфуціанства. Не зіпсував цю ідею й буддизм, що склав разом з даосизмом і конфуціанством філолофсько-релігійну тріаду (сань цзяо), духовний стрижень китайської культури. Даосизм призивав до органічного злиття із природою. Йому китайці зобов'язані художньо-естетичної практикою, що і донині, вражає людство своєю близькістю до природи.

Творцем даосизму вважається Лао-Цзи, "Старий мудрець". Розповідати про його життя вкрай складно, тому що вся наявна про нього інформація обкутана таємницею. Проте, відомо, що творець етичного навчання Конфуцій відвідав Лао-Цзи, щоб почути його думку про свою діяльність. На жаль, зустріч не принесла бажаного результату, тому що "жовтолиций" старий заявив, що Конфуцій занадто шумить щодо своєї персони й зовсім дарма витрачає сили на соціальні проекти й реформи. Адже все, що він робить, на думку мудреця-довгожителя (легенда затверджує, що Лао-Цзи прожив 200 років), - суєта суєт. Необхідно слідувати дао (буквально - шлях), тому що "людина слідує Землі, Земля слідує Небу, Небо слідує дао, а дао слідує природності". Дао - це щось всеосяжне, що заповнює собою весь простір, воно стає всім і панує у всім. Воно з'єднує людину й мир, забирає обмеженість, одномірність людської свідомості. Слухаючий дао не має звички бачити лише одну сторону речі, у нього не лінійне сприйняття, а об'ємної, фіксуючої зміни. Річ - тимчасова, процес її змін постійний, тому акцент у дао не на тому, що є, а на тому, чого ні, що перебуває в спокої, але породжує життя.

Література

1. Мириманов В.Б. Первобытное и традиционное искусство. – М., 1998

2. Фрезер Дж. Золота галузь. - К., 2002

3. Фром Е. Психоаналіз і етика. - К., 2003

4. Тейлор Е. Первісна культура. - К., 2004

Loading...

 
 

Цікаве