WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури - Курсова робота

Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури - Курсова робота

У цих словах чутні відзвуки вчення про людину, якому Бог дав вільну волю і який повинен сам вирішувати свою долю, визначаючи свою особу й місце у світі. Людина не просто створена істота, вона - творець самого себе й цим відрізняється від природи. Саме в тім, що людині не данини ніякої повної визначеності, як, наприклад, ангелам і тваринам, Мирандола бачить основу нескінченних його можливостей. "Я не зробив тебе ні небесним, не земним, - продовжував Бог свою мову, звернену до Адама, - ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, що ти зволієш. Ти можеш переродитися в нижчі, нерозумні суті, але можеш переродитися по велінню своєї душі у вищі, божественні. Об вище й чудове щастя людини, якому дано володіти тим, що побажає, і бути тим, чим захоче!"

Такої сили, такої влади над всім існуючої й над самим собою людина не почувала ні в Античності, ні в Середні століття. Тільки в епоху Відродження він усвідомлює себе творцем, тільки в цю епоху він відчув себе нічим не обмеженим - ні природою, що була божественним початком у греків, ні Богом християнської релігії, що відмінили божественність природи, а тепер що поступово втрачали владу над людиною. От чому в епоху Відродження настільки символічного значення набуває фігура художника. У ній найбільше повно виражається найглибша для Ренесансу ідея - ідея людини-творця, що встав на місце Бога. У своїй діяльності людина тепер не просто задовольняє свої приватні інтереси й земні потреби - вона творить мир, красу, творить саму себе.

Таким чином, ідея культури здобуває людський, гуманістичний вимір. Культура - це не тільки перетворена людиною природа, але й перетворення самої людини.

На такій культурно-оптимістичній ноті можна було б і закінчити виклад гуманістичної ідеї Відродження, якби не виникло наступне запитання: чому радісний полудень Ренесансу раптом змінився сутінками войовничого католицизму? Чому культура Відродження, що так стрімко набирала силу, раптом раптово втратила темпи свого розвитку/

Відповідаючи на це питання, серед причин економічного й соціально-політичного характеру доводиться виділяти світоглядну переадаптацію людини. Її болюча крапка - переосмислення людської волі. Для себе людина виявляє, що воля носить двоїстий характер. "Індивід, - пише Е.Фром, - звільняється від економічних і політичних оковів. Він здобуває й позитивну волю - разом з активною й незалежною роллю, яку йому доводиться грати в новій системі, - але при цьому звільняється від зв'язків, що дали йому почуття впевненості й приналежності до якоїсь спільності. Він уже не може прожити все життя в тісному колі, центром якого був він сам; мир став безмежним і загрозливим. Втративши своє певне місце в цьому світі, людина втратила і відповідь на питання про зміст його життя, і на нього обрушилися сумніви: хто вона, навіщо живе? Рай втрачений назавжди; індивід стоїть один, віч-на-віч зі своїм миром, безмежним і загрозливим".

З нещадною психологічною оголеністю ця культурна ситуація зазвучала в одного з найглибших мислителів того часу Б.Паскаля. "...Що таке людина у Вселеної? Небуття в порівнянні з нескінченністю, все суще в порівнянні з небуттям, середнє між всім і нічим. Вона не має сил навіть наблизитися до розуміння цих крайностей - кінця світобудови і його початку, неприступних, схованих від людського погляду непроникною таємницею, і дорівнює не може осягти небуття, з якого виник, і нескінченність, у якій розчиняється".

У відповідь на вимогу Паскаля відмовитися від самовпевненого дослідження природи і його заклик зайнятися безмовним спогляданням створінь всевишнього культурологи XVII – XVIII ст. у центр громадського життя поставили розум людини. "Знання - сила", - говорить Ф.Бекон. "Я мислю - отже, я існую", - проголошує Р.Декарт. XVIII століття стає століттям інтелектуального штурму ідеї культури.

Проблеми культури в працях просвітителів

Ідеологи Освіти у своїх міркуваннях про культуру йдуть уже не від розуму до природи, а від природи до розуму, що отриманий людиною від природи й повинен бути пристосований до неї. Що означає твердження, що "людина розумна"? Це значить, що він може й повинен додержуватися природи. У цьому - людська мудрість, і вона досяжна. Що виходить, що "природа розумна"? Затверджуючи "розумність природи", просвітителі зовсім не ототожнювали її з духом і не вишукували якогось сидячого усередині її "розуму". У самої природи немає ні розуму, ні мети, але природа породжує розумних людей. Вона раціональна в тому розумінні, що людина, дотримуючись законів природи, може й повинна стати щасливою. ЇЇ бажання щастя відповідають законам природи. Природа була б безглуздої, абсурдної, якби вона прирікала своїх дітей на одні лише муки. Але цього немає. Природа розумна, тому що розум людей приймає її закони, схвалює їх, рано або пізно в дії всіх людей закони беруть гору.

Просвітителі переконані в тім, що на цій основі можливий прогрес, розквіт ремесла, науки й мистецтва. І в них складається віра в особливу, вирішальну роль освіти в соціальному розвитку. "Причина всіх нещасть і нещасть людей, - заявляє Гельвецій, - складається в неуцтві. Перебороти своє сумне положення, вийти з нього люди можуть тільки через освіту, а ріст її нескоримий. У розумах іде схована й безперервна революція й... із часом саме неуцтво себе дискредитує".

Під впливом цих ідей формується модель культури. Вольтер, Кондорсе, Тюрго зводили зміст культурно-історичного процесу до розвитку розуму. Культурність націй або країни на противагу дикості й варварству первісних народів складається в "розумності" їхніх громадських порядків і політичних установ і виміряється сукупністю досягнень у науці й мистецтві. Ціль культури, що відповідає вищому призначенню розуму, - зробити всіх людей щасливими, живучими в гармонії із запитами своєї природної природи.

І.Гердер (1744-1803) - один з найбільш впливових мислителів Німеччини. Його концепція культури, розроблена в книзі "Ідеї до історії філософії людства", вплинула на подальший розвиток культурологічних концепцій.

"Немає нічого менш певного, - зауважує Гердер, - чим це слово - "культура", і немає нічого більше оманного, як додавати її до цілих століть і народів. Як мало культурних людей у культурному народі! І в яких рисах варто вбачати культурність? І чи сприяє культура щастю людей?

Зі сказаного Гердером видно, що його цікавить наступне: що таке культура, які її специфічні ознаки, у чому її зміст?

Сутність культури Гердер осмислює в контексті єдиного, що безупинно розвивається цілого, що закономірно проходить певні, цілком необхідні щаблі. Про те, як він уявляв собі ці щаблі, можна судити на підставі його уявлення про організацію світобудови: "1. Організація матерії - теплота, вогонь, світло, повітря, вода, земля, всесвіт, електричні й магнітні сили. 2. Організація Землі за законами руху, усіляке притягання й відштовхування. 3. Організація неживих речей - каменів, солі. 4. Організація рослин - корінь, аркуш, квітка, сили. 5. Тварини: тіла, почуття. 6. - Люди - розум, розум. 7. Світова душа".

Використовуючи сучасну термінологію, культура, на думку Гердера, - результат космогенеза й біогенезу. Історія суспільства безпосередньо примикає до історії природи, зливаючись із нею. Але як установити ту грань, де культурні сили, що дрімали в лоні природи, вириваються з останньої й починають діяти самостійно? "Мова розбудила дрімаючий розум або, краще сказати, стала живою силою, втілилася в дію - здатність, що сама по собі навіки залишилася б безжиттєвої, мертвої... Отже, усякий розум, усяке мистецтво людини починається з мови, тому що лише завдяки мові людина панує й над самою собою й владна роздумувати й вибирати; для всього цього в органічній будові її існували лише задатки".

Література

1. Сорокін П.А. Людина. Цивілізація. Суспільство. – К., 2002.

2. Фром Е. Психоаналіз і етика. - К., 1993.

3. Швейцер А. Культура й етика. - К., 1997

4. Ясперс К. Зміст і призначення історії. - К., 2002

Loading...

 
 

Цікаве