WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури - Курсова робота

Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури - Курсова робота

Культура для Цицерона не вичерпується освіченістю, розвитком наук і мистецтв, турботу про які він уважає скоріше більше характерної для Греції, чим для Рима. Справжня культура укладена для знаменитого оратора в особливому ладі життя, де духовний стан людини й спільний інтерес держави перебувають у суперечливій і нерозривній єдності. Протиріччя соціального життя роз'їдали римську солідарність; державну цілісність і єдність індивіда й колективу, робили їх деякою мірою фікціями, химерами. Але, з іншого боку, інтереси Рима вимагали їхнього постійного відродження й підтримки. Внаслідок цього культура розкривалося як явище, що належить дійсності й у той же час суперечне їй. Тому її сферою й формою ставали не тільки й не просто мрії, не просто й не тільки реальна повсякденність, а те, що їх зв'язує, - слово.

Цицерон вірив, що громадянин і держава знаходять у слові своє живе, рухливе й внутрішньо розчленована єдність, а саме слово стає необхідною формою ідеальної республіки. Але подання про слово як універсальному засобі рішення життєвих протиріч перебувало в кричущому протиріччі з положенням величезної більшості населення.

Культура держави й слова мала на увазі штучну гармонізацію соціальних протиріч, захист устояної несправедливості, байдужність до людини, що не народився сенатором. У цицеронівської культурі слова чим далі, тим більше проступав зв'язок її із забезпеченістю й дозвіллям, яких були позбавлені маси, із гнобленням і насильством, яким ці маси піддавалися. І це робило культуру неправою, несправедливою, морально уразливою справою. Цю сторону творчості Цицерона першими, відкрили й ніколи не могли простити йому ранні християни, а слідом за ними й багато пізніших виразників стихійного протесту проти культури як привілею.

Після Цицерона утвориться наймогутніший історичний провал і надзвичайно важко знайти теоретичні розробки, спеціально присвячені проблемам культури. У весь свій ріст проблеми культури знову виникають лише в XVIII в., даючи надзвичайний розкид думок і підходів.

Однак добре відомо, що відсутність теоретичних робіт зовсім не говорить про відсутність самого явища в житті. Проблеми культури вбудовуються в найбільш популярні й значимі для даної епохи системи цінностей, зливаючись із ними, підкреслюючи й відтіняє їхня оригінальність і значимість.

З огляду на сумний досвід цицеронівського розуміння культури, середньовіччя винесло культурний ідеал за межі реального буття й зробило тим самим невразливим для повсякденності.

В епоху середньовіччя відбувається радикальне переосмислення основних принципів, що лежать в основі культури. Головною цінністю стає Бог. Всі найважливіші розділи середньовічної культури виражали цей фундаментальний принцип, реалізований у символі віри. "Вірую в єдиного Бога, Батька все власника, творця неба й землі, видимим же всім і невидимим; і в єдиного Добродії Ісуса Христа, сина Божого єдинородного... Сповідаю єдино хрещення в залишення гріхів, чаю воскресіння мертвих і життя майбутнього століття. Амінь".

Архітектура й скульптура середніх століть були "Біблією в камені". Література також була пронизана релігією й християнською вірою. Живопис виражав ті ж біблійні сюжети. Музика майже цілком носила релігійний характер. Філософія була служниця богослов'я. Етика й право являли собою розробку абсолютних заповідей християнства". Родина як священний союз виражала все ту ж фундаментальну цінність. Домінуючи риси характеру й звичаї, спосіб життя підкреслювали свою єдність із Богом, а також своя байдужність до земного почуттєвого миру. Останній розглядався як тимчасовий притулок людини, у якому християнин усього лише мандрівник, що прагне досягти вічної обителі Бога й шукаючий шлях, як зробити себе гідним, щоб туди ввійти. Коротше кажучи, середньовічна культура була єдиним цілим, всі частини якої виражали той самий принцип: нескінченність і сутність Бога, Бога всемогутнього, абсолютно справедливого, мудрого, творця миру й людини.

Найбільш розгорнуте християнське розуміння культури в Августина Блаженного (354-430), самобутнього релігійного мислителя середньовіччя. Орієнтація людини на людину, уважав Августин, не повинна мати місце. Життя по Богу є єдино поважно й гідно людини. Абсолютна перевага нематеріальної душі над тлінним тілом вимагає аскетичної зневаги до всіх благ і спокус почуттєвого миру. Чеснота тим вище, ніж більшою кількістю речей зневажає індивід. Це пояснює августинівське розмежування благ людського життя на ті, які варто любити й плекати, і на ті, котрими потрібно тільки користуватися. До першого належить любов до Бога як вічному добру й джерелу всякого існування. До других - всі блага й речі реального миру. Без них не можна прожити, ними необхідно користуватися, але любити їх і тим більше звикати до них, забуваючи про вище призначення людської душі, - значить надходити всупереч християнській моралі. Земні блага - тільки засобу для культивування неземних цінностей. Звідси й вся августинівська ієрархія "переваг". І в природі, і у себе самому людина повинна любити більше те, що ближче стоїть до Бога.

Протягом тисячі років протиставлення природи й благодаті (християнської версії культури) змушувало середньовічне мислення метатися між небом і землею. І проте воно породило ідею нескінченного самовдосконалення індивіда, для якого культура стає формою діалогу з універсальною системою моральних координат, втілених в абсолюті.

Епоха Відродження відкриває новий етап в осмисленні культури. Якщо в Середньовіччя маси, заворожені ідеєю Бога, почували й думали однаково, то в епоху Відродження ситуація міняється. Індивід здобуває все більшу самостійність. Звідси виростає його нова самосвідомість і нова власна позиція. Гордість і самоствердження власної сили й таланта стають відмітними якостями людини епохи Відродження. На противагу середньовічній людині, що цілком уважав себе зобов'язаним Богові, індивід Нового часу відмінюється приписувати свої заслуги власним талантам.

Епоха Відродження дала миру цілий ряд видатних індивідуальностей, що володіють яскравим темпераментом, всебічною освіченістю, цілеспрямованістю. І справа отут, зрозуміло, не у випадковому збігу обставин, а в самій установці суспільної свідомості, що заохочували культивування індивідуальності в людей, їхньої майстерності й заповзятливості.

Характерна щодо цього біографія художника епохи Відродження Б.Челліні. Він брався за живопис, ювелірну справу, фортифікацію, артилерійське мистецтво, зодчество, різьблення по дереву й карбування монет. Крім того, він пристойно грав на флейті й кларнеті й був неперевершеним скульптором. От що пише про себе Челліні: "Всі ці сказані мистецтва досить і досить різні друг від друга; тому якщо хто виконує добре одне з них і хоче узятися за інші, те майже нікому вони не вдаються так, як те, що він виконує добре; тоді як я із всіх моїх сил намагався однаково орудувати у всіх цих мистецтвах; і у своєму місці я покаджу, що я домігся того, про що я говорю".

В епоху Відродження формується зовсім нова самосвідомість людини. Хоча мислителі Відродження й призивали повернутися до Античності й учитися в природи, їхня точка зору істотно відрізнялася від давньогрецької. У них на першому плані коштує не стільки природа, скільки художник. Художник, наслідувати природу, зобов'язаний її перевершити й виявити власний талант. От що говорить про достоїнство людини Пикоделла Мирандола: "Створивши людину й поставивши її в центр миру, Бог звернувся до неї з такими словами: "Не даємо ми тобі, Адам, ні певного місця, ні власного образа, ні особого обов'язку, щоб і місце, і особа, і обов'язок ти мав за власним бажанням, відповідно до твоєї волі й твоєму рішенню. Образ інших створінь визначений у межах установлених нами законів. Ти ж, не стиснутий ніякими межами, визначиш свій образ по своєму рішенню, у владу якого я тебе надаю".

Loading...

 
 

Цікаве