WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історичний процес як розвиток культур. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку XX століття - Курсова робота

Історичний процес як розвиток культур. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку XX століття - Курсова робота

Еволюціоністська концепція культури Тайлора вплинула на вивчення культур останньої третини XIX в. Вихід книги "Первісна культура" став подією у світі науки, у першу чергу це стосується досліджень становлення духовної культури від первинних релігійних вірувань до світових релігіях.

4.Критика теорії анімізму

Теорія анімізму викликала жваву дискусію серед учених - дослідників культур. Деякі з них (А. Ленг, В. Шмидт) критикували теорію Е. Тайлора з відверто теологічних позицій, використовуючи для цього факти наявності елементів монотеїстичних вірувань в архаїчних народів.

Найбільш істотний внесок у розвиток культурологічних теорій внесли вчені, що розуміли обмеженість теорії анімізму, нездатність її пояснювати деякі ранні форми релігійних вірувань і наукові версії, що пропонували свої, розуміння зазначених явищ. Р. Маррет, Дж. Фрезер і інші дослідники звернули увагу на надзвичайно древній шар вірувань і обрядів, невиведених з анімізму й навіть попередніх йому. Подібні погляди в історії науки одержали назву "преанімізм". Існують преанімістичні теорії двох типів: інтелектуальні й емоційні. Оскільки проблема анімізму не приватна, а загальнотеоретична, часом центральна для еволюційного аналізу культури, то певне розуміння вихідного пункту в розвитку духовної культури людини накладало свою специфіку на всю концепцію того або іншого дослідника.

Термін "преанімізм" уперше застосував англієць Р. Маррет у статті "Преанімістична релігія" (1899). Його також можна вважати засновником вивчення культури, тому що він висунув тезу про первинність ритуальної сторони релігії. На його думку, більше важливим аспектом вивчення є релігійні дії, а не міфи й особливості вірувань ранніх історичних епох. Первісна людина діяла не в силу якихось інтелектуальних подань, а під впливом внутрішніх несвідомих імпульсів. "Дикунська релігія не стільки видумується, - писав він, - скільки танцюється". Релігія розглядається Марретом як область афектів, беззвітних емоцій і довільних імпульсивних дій. Істотну роль у формуванні релігійних вірувань грає об'єктивація емоційних станів. Наприклад, в уяві первісної людини фіксувалося відчуття несвідомого страху перед чимсь незрозумілим і небезпечним. Спочатку виникало подання про безособову містичну силу, що пожвавлює всю природу (Маррет назвав це "аніматизмом"). Потім воно персоніфікувалося й виникали анімістичні образи й образи особистих парфумів.

Аналогічні погляди на еволюцію перших форм духовної культури розвивали німецькі етнограф К. Прейсс і психолог В. Вундт. Відповідно до останнього, міфологічне мислення має своїм джерелом афективне поводження в ритуалах і поданнях первісних культур.

Найбільшим представником інтелектуального напрямку критики анімізму був шотландець Дж. Фрезер (1854 - 1941) - автор ряду блискучих робіт, присвячених вивченню вірувань, міфів, обрядів, ритуалів всіляких культур. Найбільш відомі з них "Золота галузь" (1890) і "Фольклор у Старому завіті" (1918). Його перу належать також книги "Тотемізм і екзогамія" (1910), "Шанування природи" (1926), "Міфи про походження вогню" (1930), "Страх смерті в примітивній релігії" (1933) і ін. Відмінною рисою досліджень Дж. Фрезера є прагнення зрозуміти, осмислити, пояснити міфи, звичаї, ритуали різних культур. Кожному явищу він хотів знайти місце в ієрархії елементів культури. Скрізь він бачив свідомість із позиції розглянутої культури в існуванні того або іншого міфу або обряду. Фрезер одним з перших почав порівняльно-історичне вивчення сюжетів Старого завіту в порівнянні з міфологією інших народів. Він же був одним із творців історичного підходу до Священного писання, тобто до розгляду його як джерело відомостей про реальні події в житті людства. Одночасно він є автором оригінальної концепції еволюційних стадій у розумовому розвитку людства. Відповідно до Фрезера, існують три стадії такого розвитку: магія, релігія, наука. На першій стадії розвитку людина вірила у свої здатності, у свою чаклунську силу приманювати звіра, завдавати шкоди ворогові на відстані, викликати дощ і т.д. З якихось причин людина зневірився у своїх силах і стала приписувати надприродні здатності вже богам, духам. До них вона стала звертатися із проханнями, молитвами. На останній стадії свого розвитку людина дійшла висновку, що ні духи, ні божества, ні вона сама не управляють розвитком і функціонуванням природи. Місце богів зайняли закони.

У стадіях розумового розвитку Дж. Фрезера становить інтерес подібність способів впливу першого й третього етапів (магія й наука) на навколишній світ. Такий функціональний розподіл стадій розвитку культури застосовано й до аналізу сучасної історичної епохи. При цьому треба мати на увазі, що всі три етапи представлені в сучасній дійсності. Магія існує у відносно ізольовані від іншого миру етнокультурних суспільствах, загублених у сельві Амазонки, безкрайніх просторах Африки, джунглях країн Південно-Східної Азії. Релігія залишилася провідним фактором у культурі ісламського миру. Наука декларується основою життя в розвинених індустріальних країнах. Але чи не так це насправді? Не позбавлено підстави думка про те, що в сучасній культурі співіснують всі три типи розумово-культурного розвитку, виділені Дж. Фрезером.

5.Еволюціонізм Г. Спенсера

Картина еволюційного вивчення культури була б неповної без знайомства із ще одною впливовою фігурою - Г. Спенсером. Г. Спенсер (1820 - 1903) - англійський філософ, біолог, психолог і соціолог - головний акцент у своїх теоретичних побудовах робив на аналізі того, як розвиваються суспільства. Основою для його концепції, найбільше повно викладеної у фундаментальній праці "Основи соціології" (1876 - 1896), служив найбагатший етнографічний матеріал. Він не був прихильником однакового лінійного прогресу, відповідно до якого "різні форми суспільства, представлені дикими й цивілізованими племенами на всій земній кулі, становлять лише різні щаблі однієї й тієї ж форми". Спенсер думав, що "істина полягає скоріше в тім, що соціальні типи, подібно типам індивідуальних організмів, не утворять відомого ряду, але розподіляються тільки на розбіжні й групи, що розгалужуються. Основна ідея Спенсера: аналогія суспільства й організму. Суспільство, і відповідно різні типи культур, він розумів у якості якогось організму, що здійснює "над органічний" розвиток. Культури, або суспільства, розвиваються під впливом зовнішніх факторів (вплив географічного середовища й сусідніх культур) і внутрішніх факторів (фізична природа людини, диференціація рас, розмаїтість психічних якостей). Він одним з перших висловив гіпотезу про те, що "відсталі" культури були створені людьми фізично, розумово й морально нерозвиненими.

Усяке розвинене суспільство, по Спенсеру, має три системи органів. Підтримуюча система забезпечує виробництво необхідних продуктів, які поширює розподільна система. Регулятивна система здійснює підпорядкування частин, елементів культури цілому. Спенсер думав, що існують специфічні частини суспільства, або інститути культури: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові.

Аналізуючи процес розвитку в історії, Г. Спенсер виділяв дві основні його частини: диференціацію й інтеграцію. Розвиток починається з кількісного росту - збільшення обсягу й числа тридцятимільйонних елементів культури. Кількісний ріст веде до функціональної й структурної диференціації цілого. Ці структурні частини стають усе більше несхожими, починають виконувати спеціалізовані функції й вимагають якогось механізму погодженості у вигляді різних культурних установлень. На думку Г. Спенсера, розвиток культур у цілому йде в напрямку їхньої Інтеграції, об'єднання в якусь цілісність. Г. Спенсер увів у науковий оборот поняття "структура" (суспільства, культури), "функція", "культурний інститут". Його вважають також попередником функціоналізму у вивченні культур.

Висновок

Проаналізувавши перші теорії культури, хотілося б підкреслити одну обставину. Та або інша теорія культури, будучи якийсь час популярною, не пропадає безвісти, подібно зниклим культурам. Вона просто йде на другий план, займає свою "екологічну нішу" у культурології. У такий спосіб сам процес розвитку теорій культур не є лінійним і не є перехід від одних типів пояснення до інших. Це процес нерідко паралельного розвитку концепцій культур. Саме завдяки сукупності всіх підходів і напрямків розвивалася культурологія.

Література

1.Тайлор Е. Первісна культура. - К., 1989

2. Спенсер Г. Соціологія як предмет вивчення. – К., 1997.

3.Артановський С.Н. Історична єдність людства й взаємний вплив культур. - К., 1997.

4. Соколов Э.В. Культурология. Теория культур. М., 1994.

Loading...

 
 

Цікаве