WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Матеріальна і духовна культура Риму в давній період - Курсова робота

Матеріальна і духовна культура Риму в давній період - Курсова робота

5)Військова справа

Римське військо майже за весь час свого існування було, як довела практика, найбільш передовим серед інших держав Давнього світу, пройшовши шлях від народного ополчення до професійної регулярної піхоти та кінноти з численними допоміжними підрозділами та союзницькими формуваннями. При цьому головною бойовою силою завжди була піхота (в епоху Пунічних воєн фактично з'явилася морська піхота). Основними перевагами римської армії були мобільність, гнучкість та тактичні навички, що дозволяло їй діяти в умовах різного рельєфу місцевості та в суворих погодних умовах.

У випадку стратегічної погрози Риму чи Італії, або достатньо серйозної воєнної загрози (лат. tumultus), зупинялися всі роботи, зупинялося виробництво і в армію набиралися усі, хто міг просто нести озброєння – громадяни такої категорії називалися tumultuarii (subitarii), а військо - tumultuarius (subitarius) exercitus. Через те, що звичайна процедура набору займала більше часу, командуючий цим військом магістрат виносив з Капітолію спеціальні прапори: червоне, що позначало набір у пехоту, та зелене – у кінноту, після чого традиційно оголошував: : "Qui rempublicam salvam vult, me sequatur" ("Кто хоче врятувати республіку, нехай слідує за мною"). Воєнна присяга також промовлялася не індивідуально, а разом.

Первісна римська армія (приблизно 500 р. до н. е.) являла собою громадянське ополчення, яке практикувало тактику гоплітів. Вона була невеликою (серед населення вільних громадян призовного віку було тоді приблизно 9 000) та організованою на п'ять груп – три групи гоплітів, та дві – легкої кінноти. Така армія була обмежена у тактиці та її призначенням в той період була оборона. У III ст. до н. е. римляни відмовляються від гоплітів на користь більш гнучкої системи, в якій менші групи з 120 (в деяких випадках – 60) осіб, що називалися маніпулами, могли більш незалежно маневрувати на болі бою. Тридцять маніпул, об'єднані в три лінії, разом з допоміжними військами формували легіон, чисельністю від 4000 до 5000 осіб. Легіони часів ранньої Республіки складалися з п'яти секцій, кожна з яких була озброєна по-різному та мала різні місця у військовому формуванні: три лінії маніпулярної важкої піхоти (гастати, принципи та тріарії), легка піхота – веліти та важка кавалерія – еквіти.

Де-юре легіон часів ранньої Республіки включав 3600-4800 важкоозброєних піхотинців, кілька сотень легкоозброєних піхотинців та кілька сотень вершників, загалом складаючи від 4000 до 5000 чол. Але часто легіони були недоукомлектовані через невдачі набору чи під час наступного періоду активної служби через нещасні випадки, бойові втрати, хвороби та дезертирство. Під час Громадянської війни, легіони Помпея на сході були у повному складі через недавній набір, в той час як легіони Цезаря були неповними через довгі бойові дії у Галлії. Така проблема була актуальною і для допоміжних військ.

Справами, належними римлянину, особливо вельможному, визнавалися політика, війна, землеробство, розробка права (цивільного та сакрального) та історіографія. На цій основі створювалася рання культура Риму. Іноземний вплив, перш за все грецький, що проникав крізь грецькі міста на півдні сучасної Італії, а потім безпосередньо з Греції та Малої Азії, сприймався лише остільки, оскільки він не суперечив римській системі цінностей або перероблявся у відповідності до неї. У свою чергу, римська культура за часів свого розквіту значно вплинула на сусідні народи та на наступних розвиток Європи.

Для ранньоримського світогляду було характерне відчування себе як вільного громадянина з почуттям належності до суспільної общини та пріоритета державних інтересів над особистими, у поєднанні з консерватизмом, який полягав у наслідуванні звичаїв і традицій предків. У II – I ст. до н. е. стався відхід від цих настанов та посилився індивідуалізм, особистість почала протиставлятися державі, переосмислювалися навіть деякі традиційні ідеали.

6)Мова

Латинська мова, появу якої відносять до середини ІІ тисячоліття до н. е., належала до італійських мов індоєвропейської мовної родини. У процесі історичного розвитку давньої Італії латинська мова витіснила інші італійські мови і з часом зайняла пануюче положення у західному Середземномор'ї. На початку І тис. до н. е. латинською розмовляло населення невеликого регіону Лацій (лат. Latium) на заході середньої частини Апеннинського п-ва, у нижній течії Тибра. Плем'я, що мешкало у Лації, називалося латинами (лат. Latini), його мова – латинською. Центром цього регіону стало місто Рим, за ім'ям якого італійські племена, що об'єдналися навколо нього, стали називати себе римлянами (лат. Romani).

Виділяють кілька етапів розвитку латинської мови:

Архаїчна латина

Класична латина

Посткласична латина

Пізня латина

Особливістю латинської мови є те, що порядок слів у реченні має дуже невелике значення; передача інформації йде через систему афіксів, що приєднуються до кор.еНП слова. Латинська абетка базувалася на етруській абетці, яка, в свою чергу, походила від грецької. Хоча пам'ятки латинської літератури, що збереглися, майже повністю написані класичною латиною, штучною і стилізованою літературною мовою, побутовою мовою Римської імперії була народна латина, яка істотно відрізнялася від класичної латини граматикою, словниковим складом і навіть вимовою.

7)Релігія

Архаїчна римська релігія, по крайній мірі по відношенню до богів, була створена не з записаних оповідань, а скоріше на основі комплексних взаємовідносин між людьми та богами. У багатьох аспектах вона була близька до грецької, аж до прямого запозичення окремих міфів. На відміну від грецької міфології, боги не були персоніфіковані, але існували нечітко визначені священні духи, які називалися numina. Римляни вірили, що кожна людина, місце або річ має свого "генія" або божествену суть. До священних духів римлян відносилися генії (добрі духи, що охороняли людину протягом його життя), пенати (охоронці і заступники рідного будинку, а потім — усього римського народу, звідси бере свій початок відомий вислів — "повернутися до рідних пенатів", тобто повернутися на батьківщину, додому), лари (духи домівки та родинного щастя), лемури (духи померлих) і мани (духи предків). Вірили також у божества гір, джерел, лісів. Ці духи і божества були спочатку безособові та безстатеві, нерідко іменувалися і в чоловічому, і в жіночому роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна). Їм приносили жертви, присвячувалися релігійні церемонії. Величезне значення надавалося різного роду ворожінням (по польоту птахів, по внутрішностях тваринних т.д.) Під впливом італійських племен у римському пантеоні з'явилися бог Сатурн, верховний бог Юпітер, богині Юнона і Мінерва. У плебеїв була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградників) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня полювання), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім — любові та краси). Деякі боги шанувалися головним чином представниками одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники — Мінерву).Із зростанням контактів з греками, старі римські боги почали ототожнюватися з грецькими. Так, Юпітер вважався тим самим божеством, що і Зевс, Марса почали асоціювати з Аресом, а Нептуна – з Посейдоном. Римські боги також набули атрибутів та міфології цих грецьких богів. За імперської доби римляни увібрали міфологію завойованих народів, що призвело до того, що храми римських божеств стояли поруч із храмами іноземних богів. Таким чином, проникли до Риму і східні культи — Ісіди, Осіріса, Кібели, вмираючого і воскресаючого бога Мітри. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператора як живого бога.

Відмінною рисою світогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богів практично не було сюжетних розповідей, то про заснування Риму розповідав міф про братів Ромула і Рема, що чудом залишилися живими після змови проти їх батька і вигодуваних вовчицею. Починаючи з древніших часів, передавалися розповіді про військову доблесть і патріотизм римлян. Пізніше військові перемоги Риму відзначали грандіозними тріумфами, а прославлені полководці ставали об'єктом культу. Римський народ вважав себе обраним, а свою державу — як одну з вищих цінностей.

Хоча релігія грала значну роль у традиційному римському суспільстві, до II ст. до н. е. значна частина римської верхівки вже байдуже ставилась до релігії. В I ст. до н.е римські філософи (у першу чергу Тіт Лукрецій Кар та Марк Туллій Цицерон) у значній мірі переглядають чи піддають сумніву багато з традиційних релігійних положень. На межі нашої ери Октавіан Август вжив заходів по встановленню офіційного культу Імперії.

Статуя Юнони Суспіти, Ватикан

Пізніше військові перемоги Риму відзначали грандіозними тріумфами, а прославлені полководці ставали об'єктом культу. Римський народ вважав себе обраним, а свою державу — як одну з вищих цінностей.

Хоча релігія грала значну роль у традиційному римському суспільстві, до II ст. до н. е. значна частина римської верхівки вже байдуже ставилась до релігії. В I ст. до н.е римські філософи (у першу чергу Тіт Лукрецій Кар та Марк Туллій Цицерон) у значній мірі переглядають чи піддають сумніву багато з традиційних релігійних положень. На межі нашої ери Октавіан Август вжив заходів по встановленню офіційного культу Імперії.

Loading...

 
 

Цікаве