WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Фольклор, як форма існування духовної культури - Курсова робота

Фольклор, як форма існування духовної культури - Курсова робота

Отже, історична науково-фольклористична думка минулого тисячоліття і початку нового, свідками якого ми є, проявляла глибокий інтерес до фольклорно-етнографічного простору українського народу, залишивши нам у спадок наказ - зберегти те, що маємо, навчити своїх дітей поваги і любові до своєї землі, мови, культури, звичаю, щоб залишитися народом, а не „населением". Адже фольклор - глибоко демократичне мистецтво, вияв колективної думки і колективних емоцій, носій чеснот, морально-етичних і естетичних ідеалів.

Людське життя цікаве і неймовірно різноманітне, кожен народ і кожна нація на нашій прекрасній планеті живе за своїми законами, але об'єднує нас єдине - Закон Природи, Закон Всесвіту, якому ми маємо підкорятися. Протягом багатьох років нас послідовно відучували докопуватися до сутності речей і явищ, тих джерел, які ми називаємо джерелами життя, до енергетичних, просторових і часових чинників, до принципу циклічного існування Всесвіту, та завжди знаходилися люди, які всупереч усім заборонам наполегливо і глибоко вивчали ці явища, наближаючись до розуміння смислу життя. Серед таких людей психоетнолог Володимир Куєвда, професор-етнолог Валентина Борисенко, академік Ганна Скрипник, професор Роман Кирчів (Львів), Георгій Кожолянко (Чернівці).

У наш непростий час нових звершень та глобальної політики коли, здавалося б, технічні та інформативні відкриття заступили людині світ, в українському суспільстві спостерігається великий інтерес до міфологічного спадку, що наші далекі предки залишили у закодованому вигляді, особливо у казках та календарно-обрядових піснях-молитвах, вишивці, малярстві, різьбі, предметах побуту, що рясніють різноманітною символікою та символічними знаками. Ось чому за висловом М. Ткача, „всю народнопоетичну спадщину слід розглядати лише під кутом давнього світогляду наших предків". У своєму навчальному посібнику "Українська музична фольклористика" А. Іваницький пише: "На початку третього тисячоліття головним предметом інтересу стане людська психіка. І тоді фольклор з його глибиною пам'яті у десятки тисячоліть стане одним із найбагатших джерел для пізнання Історичною Людиною найцікавішої із світових таємниць - таємниці самої себе". Але ж все менше на естрадних сценах та в телерадіоефірі звучать перлини української народної творчості, її пісні. Ніби чується вислів однієї сучасної визначної естрадної співачки: "фольклор себе віджив", а співакам, виконавцям народного жанру кажуть: "Дякуємо, ви вільні, прийшла нова генерація, перед нами майбутнє - світ можливостей, у вас минуле - світ реалізованого, а, може втрачених можливостей". Але ж нові можливості, згідно з концепцією розвитку, з'являються в діалозі з попереднім вираженням культури, збагачуючись і оновлюючись. Згадаймо японське "вакон есай" (японський дух плюс західні технології). Вони (японці) дуже тонко відчувають зв'язок епох, традиційної і сучасної форм культури, не зневажають своїх національних костюмів, звичаїв, обрядів, а при вступі у вищі навчальні заклади молоді японці поряд з іншими науками повинні знати декілька сотень пісень свого народу.

Звичайно, ми не японці, ми - діти української землі, продукт своєї історії, суперечливої, важкої, такої давньої, глибинної власної культури, що у взаємозв'язку тисячоліттями формувала світогляд народу, базуючись на ґрунті духовних феноменів. Ми - представники глибоко віруючого народу, життя якого побудоване на колективному уявленні людей (родинність), у важкій і величній хліборобській праці, яка ідеально вплинула на ментальність народу, поєднавши свідомість, розум та інтелект. Ми - народ-талант, народ-музикант, ми співаємо у всіх випадках життя, коли радіємо і плачемо, на будь-яке питання ми можемо відповісти піснею - народною, авторською чи сучасною, хоч стали висміювати сумні та тривожні пісні, соромитись чистої сльози, що лікує душу, але такі ми вже є, що мажорні пісні співаємо у світлому мінорі.

Правильне й усебічне уявлення про традиційну народну культуру можна набути, глибоко ознайомившись з широким колом фольклорних явищ, які протягом століть становили саму суть і єство культурного буття українського народу. Навіть з появою і розвитком в Україні професійних мистецьких форм фольклор залишився важливим засобом задоволення культурних потреб. Звуження сфери функціонування фольклору - історично закономірний процес, однак у різних культурних традиціях його інтенсивність і динаміка неоднакові. Переважна більшість сучасних цивілізованих націй майже втратила живу традиційну народну культуру, в Україні ж цей процес не набув ще катастрофічних форм, хоча й зазнав через відомі історичні обставини невідшкодованих втрат. Проте якщо ознайомлення з фольклором у традиційному середовищі навіть ще півстоліття тому відбувалося природним шляхом безпосереднього спілкування поколінь, від батька-матері до дітей, то нині воно дедалі частіше здійснюється через посередництво друкованого слова чи засобів масової інформації.

Можна сказати, що коріння народних традицій, обрядів і звичаїв - неглибинне, бо несе в собі споконвічні знання про природу людського буття. Справді, наші предки вірили, що саме від обрядового дійства залежить життя їх та їхніх нащадків. Проте тепер ми не переобтяжуємо себе культурною цінністю і силою наших обрядових свят у Космічному циклі життя, їх енергетичним потенціалом символів, які відображають найглибинніші знання наших пращурів і є таємничим кодом, який ми зобов'язані читати, щоб відчути себе спадкоємцями свого народу. Такі чинники, як одухотвореність, величність, важливість викликають високі людські почуття, а без них душа спить, не відчуваючи метафізичного зв'язку видимого і невидимого, чуттєвого і надчуттєвого. Ще Григорій Сковорода казав, що все, що ми не бачимо - Дух, а все, що бачимо - "Тварь". Прийшов час, коли наука осягає глибинний зміст і виняткове значення для генетичного здоров'я нації набутки старовинних народних обрядів, вбачаючи у цьому можливість привести людський організм у гармонію та ладування з навколишнім світом, зберігаючи в народній пам'яті через норми неписаного права почуття правди й свідомості, обов'язку чинити так, як вказують звичаї. Адже фольклор - це сам народ, тому є найяскравішим виразом його культури, найбільшим національним скарбом, український фольклор означає для нас ще більше, він не тільки зберігся, а й завоював своєю самобутністю та красою увесь світ. Тому слід поспішати записувати наші скарби, бо немало вже навіки втрачено. І ми ще не знаємо, якими наслідками може обернутися нехтування цими знаннями.

Список використаної літератури

  1. Білик О. Щедрівки Західного Полісся: господарський аспект // Фольклористичні зошити. - 2003. - Вип.6 - С.55-69.

  2. Білик О. Ягідні пісні - оригінальне явище фольклору Західного Полісся / Минуле і сучасне Волині й Полісся: народне мистецтво і духовність. Збірник наукових праць. - Вип.15. - Луцьк, 2005. - С.76 - 79.

  3. Грица C. Фольклор у просторі і часі. - Тернопіль, 2000. - 224 c.

  4. Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. - К.: Наук. думка, 1975. - 271 c.

  5. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. - К.: Ред. часопису „Народознавство", 2001. - 576 c.

  6. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. - Львів, 2002. - 350 c.

  7. Кононенко П.П. Українознавство. Навчальний посібник. - К.: Заповіт, 1994. - 320 с.

  8. Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі // Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - C.263-276.

  9. Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література. - К.: Вища шк., 1991. - 190 c.

  10. Русин М.Ю. Фольклор: традиції і сучасність. - К., 1991. - 103 c.

  11. Таланчук О.М. Українознавство. Усна народна творчість: Навчально-методичний посібник. - К.: Либідь, 1998. - 248 c.

Loading...

 
 

Цікаве