WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Феномен кімоно - Курсова робота

Феномен кімоно - Курсова робота

Не менш цікавою уявляється й праця Нома Сейроку "японський стрій та мистецтво текстилю", де автором типологізовано основні типи оздоблень, технологічні особливості виготовлення тканин, зроблені цінні спостереження щодо відповідності засобів декорування одягу певним традиціям у різноманітних видах японського мистецтва. Автором представлені прямі "цитати" відомих пам'яток у розписі тканин для кімоно. Однак цей плідний ракурс дослідження не набув у згаданій роботі всебічного висвітлення, що, безумовно, пояснюється іншим завданням праці.

Певні спостереження щодо костюму містяться в монографії Сабуро Іенага "Історія японської культури" [24]. Проте, захопленість автора проблемою соціальної нерівності позначилася і на вкрай негативній оцінці національного вбрання, яке йому бачиться проявом паразитуючої сутності правлячого класу, що створив незручний для фізичної роботи одяг.

В російському сходознавстві до 90-х років ХХ століття японський стрій розглядається в контексті більш загальної проблематики, що саме по собі створює розмаїття ракурсів осмислення цього явища японської культури. Н.С. Ніколаєва відзначає відповідність костюма традиційному інтер'єру японського житла [20], єдність його художніх принципів та предметів декоративно-ужиткового мистецтва [17], роль у жанровому живописі [19]. Особливості театрального костюма розглядає в своєму дослідженні "Японська театральна гравюра" О.М. Сердюк [26], відзначаючи вплив театру на смаки городян та моду. Грим, зачіска, візерунок тканин, обі та манера носіння костюма було винайдено акторами-оннагата з Кабукі, - зазначає дослідниця.

Окрему увагу привертає праця Г. Є. Свєтлова "Колиска японської цивілізації", де розглядається культура Японії періоду Нара [25]. Автором кілька сторінок присвячено костюму ямабусі - мандрівного ченця, що є найдетальнішим викладенням головних елементів та семантики одягу ямабусі у сучасному російському сходознавстві.

Перші систематизовані огляди японського вбрання з'являються у 90-ті роки ХХ століття. Т.Л. Соколова-Делюсіна вперше розглянула практично всі види одягу за часів Хейан, відзначила його особливості, відповідність віку та посаді людини [27]. Більш детально розглянуто японський костюм у праці І.В. Петрової та Л.М. Бабушкіної "Що ви знаєте про японський костюм?" [22], де представлено історію розвитку костюма від давніх часів до сьогодення, виявлені особливості форми та крою одягу, проведені певні паралелі з літературними текстами. З деякими спостереженнями щодо іноземного впливу на формування японського костюма можна не погодитися. Так, надто категорично виглядає твердження про наслідування китайських зразків у японському одязі. Хоча Китай і відігравав роль культурного взірця, все ж японське вбрання виявилося його вельми переосмисленим варіантом і набуло специфічних, притаманних саме японській естетиці рис. Власне китайський варіант одягу краще зберігся у корейському костюмі, ніж в японському: це жіночі фартушки, китьки та загальний силует.

Певною спробою культурологічного аналізу японського костюма є стаття С.В. Брусиловської [3]. Спираючись на щоденникову літературу часів Хейан та публікації Л.М. Єрмакової, авторка встановила зв'язки елементів одягу з ритуальною практикою сінтоїзму та буддійським вченням. Хоча певні положення цих цікавих розвідок уявляються суперечливими, все ж започаткований в них напрямок дослідження є плідним і потребує подальшої розробки.

Отже, у вітчизняному мистецтвознавстві японський стрій являє практично не досліджену галузь на відміну від зарубіжного, де накопичено фактографічну базу, розпочато вивчення окремих аспектів цього явища. Однак до сьогодні не існує комплексних досліджень костюма як художнього та культурного феномену, що потребує зміни методологічної парадигми та розширення джерельної бази.

1.2 Етапи історичного розвитку японського кімоно

Археологічні знахідки на Японському архіпелазі підтверджують тезу, що прадавні японці носили простий конопляний одяг наприкінці епохи Дзьомон. На початку І тисячоліття по Р.Х., під впливом континентальної моди, до Японії потрапив бавовняний і шовковий костюми корейсько-маньчжурського типу. У VI-VIII столітті жителі островів перебували під впливом китайської культури, що відбилося на одязі, який був точною копією вбрання китайських аналогів. У добу Хейан (794-1185) японці вперше відійшли від континентального канону, створивши прообраз сучасного кімоно. З XIII по XV століття сформувалися основні типи унікального японського вбрання для різних соціальних верств. Еволюція японського костюму періоду Едо (1603-1867) позначилася спрощенням конструкції і збагачення декору, що призвело до появи сучасного кімоно.

Японський костюм від часів Камакура (1185-1333) набуває суттєвих змін. Прихід до влади військової касти самураїв наклав відбиток майже на yci сфери життя японців. На відміну від аристократії доби Хейан, що вважала винахід нової форми капелюшка важливіше за воїнську відвагу, нова самурайська еліта керувалася іншими цінностями. Романтичний ідеал одвічно закоханого Гендзі поступився ідеалу мужнього та спритного воїна. В одязі зазначеного періоду спостерігається значне спрощення не тільки чоловічого, а й жіночого костюму. Пишні сукні тепер використовуються лише підчас дворцових церемоній. Парадним одягом стає суйкан, a карігіну починають носити самураї як церемоніальне вбрання. У звичайні дні самураї стали використовувати одяг хітатаре, котрий раніше носили лише представники нижчих верств суспільства [22, 24]. Жіночий одяг втратив масивність та став обгортати тіло, що дало можливість не тільки повільно ступати немов пава, а й швидко ходити.

За часів Камакура набуває розквіту театр Но, у виставі котрого костюм відіграє особливу роль. Власне театральний костюм не відрізнявся від того, що зазвичай носили аристократи та духовенство. Частіше за все костюми дарували акторам на ознаку шани та задоволення іхньою виконавською майстерністю. Таким чином у театрі Но згодом зібралася велика колекція розкішних старовинних костюмів, які зберігають та передають від покоління до покоління. Найдавніше вбрання у реквізиті сучасного театру Но - костюм сьогуна XV століття.

Період Муроматі (1333-1573) приніс військовій аристократії повну владу у країні. Пожвавлення економічного та культурного розвитку, поширення дзенської естетичної концепції, справили вплив i на костюм зазначеного періоду - стримано вишуканого та майстерно витканого.

Приблизно у середині періоду, в чоловічому одязі разом iз традиційним вбранням з широкими рукавами та стоячим комірцем, набув популярності короткий одяг з широкими наплічниками - катагіну. Такий костюм прикрашався п'ятьма монами (родинними гербами), що розташовувалися на шиї, грудях (з ліва та з права) та на рукавах. Ще з давніх часів знать використовувала мони на своїх візках, прапорах, шатрах. Згодом їx стали використовувати й в костюмі. Мон являє собою зображення умовних ідеограм, рослин, тварин тощо. Малюнок його строго визначений та має свою назву [22, 30].

Сьогодні нараховується кілька сотень монів. Один той самий мон може служити знаком різних родин та мати кілька різновидів. Таким чином їx кількість сягає більше трьох тисяч. Так, приміром мон імператорської родини являє собою павлонію з п'ятьма та сьома квітками. Він може бути подарований на ознаку монаршої приязні, але на відміну від династичного буде мати павлонію з трьома квітками.

Російські дослідники, характеризуючи зміни, що відбувалися у костюмі зазначеного періоду, стверджують, що саме за цих часів з'являється новий тип одягу - косоде (довгий, подібний до халату одяг прямого крою з відносно вузькими та короткими рукавами й невеличким комірцем) [22, 34]. Однак Івао Нагасакі наводить документальні свідоцтва про появу косоде ще в середині доби Хейан. Щоправда, дослідник, пдкреслює, що поширення цей тип одягу набув саме в періоди Камакура та Муроматі [23, 11]. Власне назва „косоде" перекладається як "маленькі рукави", що відрізняло цей тип одягу від звичайного "осоде" ("великі рукави"). Зазвичай косоде виготовляли з шовку та підбивали ватою. Підперезували косоде поясом (o6i). Через певний час косоде стали носити й чоловіки.

Уявляється цілком закономірним ствердження саме косоде у якості основного типу одягу. Розвиток дзен-буддизму та поширення чайної церемонії, що являла собою приклад не тільки естетичного моделювання середовища, а й спілкування, не могли не позначитися на концепції вбрання. Такі провідні принципи чайної церемонії як шанобливість, чистота, простота, гармонія формували особливий тип поведінки. Людина під час дійства сиділа на колінах, чемно склавши руки поперед себе. Будь який жест, рух потребував визначеності та обов'язково мав підкреслювати шану до присутніх. Тож косоде, котре тепер обгортало тіло, вимагало дисциплінованої поведінки. Можна стверджувати, що за костюмом та манерою сидіти японці часів Хейан та японців часів Муроматі являють собою piзні соціокультурні типи.

Loading...

 
 

Цікаве