WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблеми міжкультурного діалогу - Курсова робота

Проблеми міжкультурного діалогу - Курсова робота

Як показав досвід, залежно від ступеня розвитку захисних здатностей, традицій тієї або іншої культури, природна асиміляція реципієнта в рамках донорської культури може бути повна або часткова. Але у всіх випадках основні елементи донорської культури задають тон. Як би міцно не дотримувалася родина своїх національних традицій, як би згуртовано не жили б члени громади, вони працюють, заробляють, учаться, роблять бізнес, підкоряючись нормам, зразкам поводження донорської культури. Більше того, можуть виникати протиріччя між стандартами, на які орієнтується людина, працюючи на виробництві, роблячи свій бізнес, і нормами відносин із земляками, у родині.

Примусове впровадження, нав'язування культури ззовні відбувається відповідно у двох варіантах:

  • міжкультурному — у результаті поневолення (колоніального в тому числі) і прагнення нав'язати далекі культурні норми, традиції пригнобленим народам;

  • внутрішньо-культурному — примусове нав'язування соціальною групою, з кермом у політичній владі, своєї ідеології іншій частини суспільства.

Зовнішній примус може й не супроводжуватися нав'язуванням культури. Гноблення народу може обмежуватися визнанням (васальної) політичної й економічної залежності, встановленням загального колоніального керування країною, наданням помітних економічних і політичних привілеїв для колонізаторів. В інших випадках залежність (політична, економічна) може супроводжуватися примусовим нав'язуванням культури поневолювача, придушенням місцевої національної культури, примусовою асиміляцією народу. Це нав'язування може здійснюватися як у зовні лояльних формах: підтримка місіонерів, надання привілеїв для здійснення ними своєї діяльності, надання переваг тим, хто володіє мовою, культурою нації гнобителя, обмеження можливостей для розвитку національної культури й т.д. Нав'язування культури може здійснюватися й у примусових формах: перехід системи освіти на підручники, навчальні програми, які ретранслюють іншу культуру, заборона на ведення діловодства рідною мовою й т.д.

Сформоване на сьогодні культурне поле людства — результат функціонування культури як соціального явища, взаємодії тенденції соціальної селекції, соціального імунітету, збереження своєї самобутності, цілісності, з одного боку, а з іншого боку — розвитку культури як за рахунок саморозвитку, так і в ході міжкультурного діалогу, запозичень, взаємовпливу. Все це породило різноманіття культур, що саме по собі є важливим чинником життя сучасної людини.

IV.1 Різноманіття міжкультурного діалогу

Коли ми говоримо про культуру, то звертаємо увагу насамперед на різноманіття конкретних варіантів культур. Людині, напевно, простіше було б взаємодіяти з іншими людьми, будувати свої відносини, якби у світі затвердилася одна культура. Стільки розбіжностей, конфліктів, здавалося, нам вдалося б перебороти, як просто й легко нам було б спілкуватися, уживатися в нове середовище й т.д. Але чомусь не хочеться жити в такому нудному й одноманітному світі. Адже взаємодіючи з людьми іншої культури, ти волею-неволею виявляєш щось нове для себе, приміряєшся, придивляєшся до тих зручностей, переваг, які виявляєш у нормах, традиціях, способах діяльності, прийнятих у представників іншої культури. Таке порівняння будить думку, спонукає до змін, поліпшення. Тому точніше сказати, що жити у світі одноманітних культурних відносин не тільки нудно, але й небажано, навіть небезпечно.

Чим багатше різноманіття культур, тим вище ймовірність, що людині вдасться підібрати потрібний варіант відповіді на виклики історії. Багатший арсенал ідей, уявлень, норм, способів діяльності, культурних пропозицій, які можуть бути використані. Щодо цього внутрішнє різноманіття завжди ознака розвиненої адаптаційної здатності, здатності до розвитку тієї або іншої системи. Байдуже, чи йде мова про людство в цілому або про окреме суспільство. Разом з тим, не можна й абсолютизувати принцип диференціації, внутрішнього різноманіття. Воно не повинно зайти настільки далеко, щоб ставити під погрозу збереження цілісності системи.

Вдивляючись у сучасний світ, ми виявляємо дві основні соціокультурні тенденції, які йдуть із глибини історії, взаємодіючі, збагачують один одного, але разом з тим зберігають свою цілісність і самобутність: Захід і Схід. Пояснюючи своєрідність Заходу, звертається увага на особливу роль християнства. К.Ясперс відзначав, що з іудейства сюди перейшли релігійні імпульси й передумови; від греків — філософська широта, ясність і сила думки; від римлян — організаційна мудрість у сфері реального. Він також підкреслював, що на відміну від Китаю й Індії, які в культурних відносинах завжди були дуже замкнуті, "продовжили у своєму житті власне минуле", Греція, навпроти, виходила за ці рамки, відправляючись від далекого їй минулого східних народів. Тому західний мир забезпечив безперервність у формуванні освіченості. [29,82-84].

Вважається, що Захід і Схід — ці дві великі світові традиції — виявляють свої розходження при вирішенні корінних питань буття, і насамперед:

  • У відношенні до людської особистості, усвідомленні внутрішньої глибини буття особистості. Західна людина засновує своє бачення світу на собі самій, начебто людина є його початок і творець. Східні ж релігії ґрунтуються на ідеї хибності індивідуальних форм духовного життя, культивують ідею відмови від особистого "Я" на користь безособового абсолюту.

  • Відношення до світу, до реальності. Західна традиція схильна підкреслювати активне відношення людини до умов свого існування, до зовнішнього світу, у тому числі соціальному. Західна людина сприймає світ як арену своєї діяльності, їй властива рішучість у взаєминах із зовнішнім світом, їй відома ідея й реальність політичної волі, демократії, що виникла в Греції й більше не виникала довгий час ніде. Схід скоріше віддає перевагу доктрині "недіяння" у зовнішньому світі, відхід у себе. У рамках східної традиції виникає ідея про пошук нірвани як справжнього змісту буття людини, що припускає, зокрема, абсолютну відчуженість від зовнішнього буття, що виключає необхідність звертатися до зовнішнього, відсутність страсті, спраги життя.

  • У відношенні до можливостей розуму. Для Заходу характерна раціональність, яка не зупиняється не перед чим, яка відкрита силі логічної думки й емпіричної даності, прагматизм. Схід тяжіє до інтуїтивного пізнання, чим і обумовлена традиційна для Сходу увага до медитації й самонавіяння.

Звичайно, це швидкий і досить контурний абрис двох великих культурних традицій. Розглядаючи запозичення культур, іде діалог, взаємодія між двома великими культурними традиціями, але при збереженні ними відчутної своєрідності, самобутності.

Для всіх видних дослідників культурних систем характерне осмислення сучасного періоду як часу найбільшої кризи, як кінця епохи чуттєво-теоретичної — світської-науково-технологічної, що панувала протягом останніх чотирьох або п'яти сторіч, і як перехідний період до виникаючого інтегрального — естетичного прототипу цивілізації або культури... Практично всі теорії очікують у прийдешній культурі возз'єднання вищих цінностей істини, краси й добра.

Підсумовуючи хотілося б сказати, що культури різняться насамперед способом орієнтації в основних, найбільш важливих проблемах буття. Те, які відповіді дає культура на ці питання, рішучим чином позначається на ціннісних нормах і інститутах суспільств, які складаються й розвиваються в рамках даного культурного типу, і на формування певного для даної культури типу особистості. Культура в такому розумінні з'являється як якась подоба генетичного коду, як генетична вісь, на яку нанизані зв'язані відносинами наступності історичні шари. Побачити цю вісь за різноманіттям історичних епох і відмінностей завдання, мабуть, набагато важче, ніж виявлені структури біологічних генів і механізми розгортання генетичної програми. Адже культура являє собою символічний код, і неможливо створити мікроскоп, у якому ми могли б побачити ті конфігурації основних символічних значень, які передають все багатство спадкоємної культурної інформації.

Висновки

Характерною рисою сучасного світу є не тільки інтенсивний діалог культур, але й взаємопроникнення культур, що може бути описано такими поняттями як дифузія, конвергенція, інтеграція, зближення, асиміляція, творча взаємодія й ін. Позначені цими поняттями динамічні процеси сприяють формуванню єдиної світової спільності, у той же час вони супроводжуються іншими, протилежними їм процесами, спрямованими на визначення культурної ідентичності, підкреслення унікальності культур, установлення культурної автономії, — і в цьому відмітна риса сучасної культурної ситуації.

Loading...

 
 

Цікаве