WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблеми міжкультурного діалогу - Курсова робота

Проблеми міжкультурного діалогу - Курсова робота

Діалог культур означає не сліпу доброзичливість, а діяльну і свідому взаємодію з іншими культурами. Основними чинниками розвитку міжкультурного діалогу можна визначити такі: історична (і культурна) спільність з іншими народами і культурами (наприклад, України і Європи); спільність господарчих інтересів (такими можуть бути, наприклад, проекти транспортування енергоносіїв з Азії до Європи через Україну); політична визначеність стратегії взаємодії країни з іншими країнами (наприклад, Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС); наявність теоретико-методологічної бази для відповідної ідеології (у такій якості може виступати філософія освіти). Мова може йти також про інші види культур – професійну, вікову, гендерну, релігійну тощо, однак в контексті розгляду проблеми міжкультурного діалогу в Європі ці види культур (та діалогу між ними) залежать, більшою мірою, від діалогу між національними європейськими культурами.

Міжкультурний діалог – не лише гарантія соціальної злагоди, але й джерело соціальної активності – звичайно, за умови його плекання. Тому не менш важливим чинником міжкультурного діалогу є уникнення таких явищ як: культурна зарозумілість і самозакоханість, зневага або заздрість до інших культур, стереотипне сприйняття себе та інших, небажання змінюватись і подвійні стандарти у ставленні до себе та інших. Весь комплекс чинників можна адекватно осмислити, виходячи з цілісної світоглядної позиції, яка поєднується з раціональною самокритичністю. Все це робить невідворотною побудову національної філософії освіти, яка єдина може виступати надійним теоретико-методологічним підґрунтям для дослідження й виховання спроможності людини до активного (й толерантного) міжкультурного діалогу.

Розділ ІІ. Міжкультурний діалог: структура і динаміка процесів

Концептуальні підходи до вивчення міжкультурного діалогу як важливого чинника міжнародних відносин і одного з пріоритетних напрямків зовнішньої політики західних держав та реалізації їх зовнішньополітичних інтересів ґрунтуються на теорії багатовимірності і динамічності міжнародних процесів і глобального розвитку. Це передбачає здійснення аналізу взаємодії основних векторів цього системного явища на національному, регіональному і глобальному рівнях. Такій підхід дозволяє всебічно розглянути процес взаємодії культур на всіх рівнях, визначити його механізми та принципи, виокремити головні чинники цього процесу, з'ясувати взаємозв'язки і на цій основі зробити узагальнення і висновки.

Чисельні дослідження з питань взаємодії культур свідчать про те, що зміст і результати міжкультурних контактів здебільшого залежать від здібності їх учасників розуміти один одного і досягати згоди, яка головним чином визначається етнічною культурою кожної із взаємодіючих сторін, психологією народів, пануючими в тій чи іншій культурі цінностями. В культурній антропології ці взаємовідносини різних культур отримали назву "міжкультурна комунікація", яку слід розглядати як сукупність різноманітних форм стосунків і спілкування між індивідами і групами, які належать до різних культур. Цей процес відбувається як в політиці, так і в міжособистісному спілкуванні людей у побуті, родині, неформальних контактах, тобто на макро- та мікрорівнях.

Часто політичні конфлікти можуть порушувати і навіть переривати нормальні відносини, особливо у випадках, коли культура використовується як інструмент національного протиставлення, консолідації "своїх" і відторгнення "чужих". Однак, обминаючи ці бар'єри і кордони, культурні контакти продовжують підтримуватися, навіть між ворогуючими націями.

Коли затихає політичне протистояння, культури знову вступають у повноцінний контакт. Таким чином, на відміну від політики, міжкультурні зв'язки проявляють значну самостійність по відношенню до державного регулювання і здібні спричиняти зворотній вплив на політику.

В культурних відносинах можуть брати участь як великі, так і малі нації, які можуть мати або не мати своєї державності (цигани). Але вплив великої нації або цивілізації, без сумніву, більш масштабний, ніж малих етнічних груп (хоча вплив останніх не слід недооцінювати). [19, 24-25]

Таким чином, міжкультурний діалог – це особливий вид безпосередніх відносин і зв'язків, що встановлюються між двома або декількома культурами, а також тих впливів, взаємних змін, які проявляються в ході цих відносин. Вирішальне значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх імпульсів. Процес міжкультурного діалогу, як правило, є довготривалим явищем (не менш декількох десятиліть).

Практика міжнародних відносин виступає як особлива політична форма, що історично склалася, регулювання міжкультурних контактів різних країн між собою, в процесі яких можуть бути вироблені спеціальні органи і об'єднання, що здійснює більш цілеспрямовану і широку політику взаємодії різних країн, у тому числі у сфері власно культурної активності (наприклад, в ООН такі цілі ставить перед собою ЮНЕСКО).

ІІ.1 Структура міжкультурного діалогу

Міжнародні відносини виступають не тільки формою міжкультурного діалогу, але вони містять у собі цілу низку механізмів, за допомогою яких він здійснюється. Крім механізмів, що діють в межах міжнародних відносин, в практиці діалогу широко використовується система соціальних інститутів і механізмів всередині самих культур.

Важливим механізмом міжкультурного діалогу може виступати політика модернізації, національна і культурна політика, що реалізується на рівні держави, а також всередині окремих виробничо-корпоративних структур, муніципальної влади, суспільств, організацій, культурно-національних об'єднань.

Важливе значення у міжкультурному діалозі має його структура, тобто ті змістовні напрямки і конкретні форми взаємного обміну, через які він здійснюється. Однією з найдавніших і широко розповсюджених форм взаємодії виступає обмін господарськими технологіями, спеціалістами- професіоналами; стійким видом взаємодії є міждержавні відносини, політичні, правові зв'язки. Під впливом міжкультурного діалогу своєрідним чином можуть відбуватися зміни у мові, художній і релігійні практиці взаємодіючих народів, а також у їх звичаях.

Кожен компонент духовного життя співвідноситься перш за все зі своїм культурним середовищем. Інакше, серед частини інтелігенції виникають поверхові і швидкоплинні захоплення новітніми чужорідними течіями, що не відповідають духовним завданням суспільства. В галузі політичної культури такий політико-культурний феномен, як вестернізація, може призвести до військових переворотів, що скидають парламентські режими, які не мають стійкої легітимності у громадській свідомості. [20, 176-177]

Діалог здійснюється також по лінії субкультур і течій, що присутні у будь-якій розвинутій культурі. Це можуть бути соціально розшаровані групи населення, кожна з яких має не тільки своє ідеологічне оформлення, але й різні ціннісні орієнтації.

ІІ.2 Рівні міжкультурного діалогу

На нашу думку, учасників міжнародного культурного діалогу доцільно поділити по рівнях на етнічний, національний та цивілізаційний. Саме між цими спільнотами і виникає взаємодія.

Внаслідок тривалого спілкування між різними націями може виникнути також регіональний тип діалогу, який породжується спільністю культури певного регіону (Європейський регіон, Середземномор'я, Близький Схід, Північна Америка, АТР тощо).

Етнічний рівень міжкультурного діалогу характерний для відносин між локальними етносами, історико-етнографічними, етноконфесійними та іншими спільнотами. На національному рівні діалогу регулятивні функції значною мірою виконують державно-політичні структури.

Цивілізаційний рівень діалогу набуває спонтанно-історичної форми. Однак на цьому рівні можливі найбільш істотні результати в обміні духовними, художніми, науковими досягненнями. В повсякденній практиці спілкування країн і народів світу частіше за все перетинаються процеси і відносини, характерні для всіх трьох рівнів взаємодії.

Посилення міжкультурного діалогу етносів є характерною ознакою сучасної доби, але залежно від соціальних умов вона може проявлятися по-різному. В одних випадках він може стати джерелом загострення етнокультурних суперечностей, а в інших – навпаки –яскравим проявом однієї з об'єктивних закономірностей зближення етнічних культур.

Loading...

 
 

Цікаве