WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українські міста в контексті європейської культури - Курсова робота

Українські міста в контексті європейської культури - Курсова робота

Розділ 2. Чернігів — колиска української культури

Стародавній Чернігів, який розкинувся на мальовничих пагорбах р. Десни, зачаровує погляд кожного, хто пройде по його вулицях. Старовина зустріне Вас на кожному кроці. Це місто, яке декілька років тому відсвяткувало свій 1300-річний ювілей.

Чернігів серед інших міст України посідає осібне місце, як один з найдавніших історичних, духовних центрів, де збереглися всесвітньовідомі пам'ятки архітектури та історії, шість з яких ще домонгольського періоду і, на думку фахівців, є одним із найдавніших у Східній Європі.

Цікава історія залишена на сторінках літопису "Повесть временных лет". Саме у 907 році про нього згадали вперше. Чернігів був тоді другим містом після Києва. [31, 12-13]

В ХІ-ХІІ століттях Чернігів – центр художньої культури, одне з найбільших міст Київської Русі. Саме тут, давньою святинею височить порослий одвічними травами та легендами курган Чорна могила. На території міста на Болдиній горі є ще курган Гульбище та курган Безимянний.

Є багато версій походження назви Чернігів: від імені князя Чорного його доньки, похованих у великому кургані, хоча дослідження показують, що поховання слід віднести до Х ст., а отже назва виникла раніше. Друга версія - від назви племені чорнигів - чорних клобуків, люди носили чорний одяг. Мало віриться, що мешканці назвали б своє місто на честь Чорнобога. Існує і дуже проста і найбільш вірогідна версія: отримало свою назву місто від чорних гаїв, що його оточували. [31, 15]

Чернігівська земля була завжди заселена. Люди тут жили з найдавніших часів, як свідчать археологічні дослідження, перші поселення з часів палеоліту (100тис р. до РХ), і жили постійно, це спостерігається в наступних добах - пізнього палеоліту, мезоліту, неоліту, епохи бронзи. Перед слов'янами тут панували скіфи, а вже починаючи з VII ст. тут формується декілька городищ на пагорбах. Три великі були на Болдіних горах, за Стриженем і саме велике там де був пізніше дитинець. Спочатку поселення слов'ян були племені сіверян, на це вказують могили-кургани, ще в XIX ст. їх було 500.

На початку X ст. це вже було дуже розвинуте місто, яке входило з 884 р. в Київську Русь і було другим по значимості містом. А також дуже багатим, бо землі чернігівські були в лісах, в яких водилося багато цінних хутрових звірів. Також місто знаходилося недалеко від торгового шляху "з варяг в греки". [27, 51-53]

Місто вперше згадується в літопису під 907 р., але як вже велике місто в Київській Русі. Після загибелі Святослава, його син Ярополк вбив свого брата Олега, а потім був сам вбитий Володимиром, якій став Великим. Князь Володимир на князювання в містах посадив своїх синів. Після смерті почалося кровопролиття між братами за владу. Кияни Мстислава, якій княжив у Тмутаракані не прийняли, він посів на чернігівський престол. Маючи декілька військових суперечок з братом Ярославом, який мешкав в Новгороді, вони зуміли заключити мир і поділили землі. Так Чернігів став столицею князівства, що простиралося від Азовського моря до ріки Ока. Під час князівства Мстислава Чернігів в розквіті містобудування. Після його смерті Чернігів переходить до Ярослава, який зосереджує свої будівничі сили в Києві. Другий розквіт Чернігова відбувається за князівство сина Ярослава - Святослава, який започаткував династію чернігівських князів Святославичів. З його часи було побудовано Єлецький та Іллінський монастирі, та церкви на території дитинця.

Після смерті великого князя як завжди почалися міжусобиці. Князем в Чернігові встиг побувати і Володимир Мономах. А в 1097 р. на з'їзді князів у Любичі сини Святославовича отримують свої землі. Князювання Святославичей було 100 років. Останні сто років розквіту Чернігова як столиці. [27, 55-56]

В 1239 р. "страшна битва відбулася біля стін Чернігова, і тарани на них направляли і камені, такі що тільки чотири мужі можуть підняти, кидали на місто. Переможений був Мстислав багато його воїнів було вбито, а місто взяте і спалене". Після страти князя Михайла в Золотій Орді, куди він поїхав за дозволом на чернігівський престол, Чернігівське князівство почало дробитися на маленькі. [27, 61]

З 1357 р. Черніго-Сіверська земля переходить під панування Литовського князівства, але зазнає напади від кримських татар. В 1503 р. землі відходять до Москви, а за Деуліеським перемир'ям до Польщі в 1618 р. Як раз тоді Чернігів стає центром воєводства і отримує магдебурзьке право.

Через 40 років за часи визвольної війни, Чернігів входить до Лівобережної автономії. В місті розташовується козацький полк . Так було до 1782 р., коли козацький устрій було знищено, а в 1796 р. місто стає центром Чернігівської губернії. В 1803 р. російський уряд затверджує план Чернігова, згідно якому сталися великі зміни и пройшли знищення культурних пам'яток. Як то старовинні укріплення вали і рови було знищено, прямокутна система вулиць знищила все на своєму шляху, з Чернігова зробили провінційне пересічне містечко. Населення налічувалося на 1808 р. всього 4500 ч. [22, 24-25]

В XIX ст. в місті будуються заводи, кузні, пекарні, училища та гімназії, лікарні.

Чернігів - один з небагатьох міст, якому пощастило не попасти в зуби антирелігійного червоного монстра. Жоден з старовинних храмів не був знищений!

Дитинець. Колись в I-II ст. на цьому місці були давні поселення. Коли виникло місто тут розташовувались оборонні укріплення (VII-XII ст.). На території було винайдено залишки княжих теремів, будівлі бояр. На початку XII ст. тут була дуже добра фортеця. Сьогодні тут розташовано парк культури та відпочинку. На алеї знаходяться гармати XVII-XVIII ст. [31, 38-42]

Спасо-Преображенський собор. У 1033-1034 роках у центрі древнього дитинця чернiгiвський князь Мстислав, син київського князя Володимира, заклав собор Святого Спаса. В спорудженні брали участь мiсцевi та "столичні" - константинопольські зодчi. Було збудовано п'ятиглавий величний храм з круглою сходовою баштою для входу на хори з північного боку i невеликим храмом - хрещальнею - з пiвденного. У рiк смертi Мстислава (1036) були зведені стіни собору на висоту "яко на кони стояще, рукою досящи". Щедро прикрашений зовнi вiзерунковим орнаментальним муруванням i всерединi фресками золотаво-червоних, сiро-зелених та сiро-блакитних тонiв мозаїчною пiдлогою, рiзьблення по бiлому мармуру i червоно-фiолетовому овруцькому шиферу, собор був головним громадсько-культовим, полiтичним i культурним центром мiста i Чернiгово-Сiверської землi, а також усипальнею князiв Мстислава Володимировича, Святослава Ярославича, Tзяслава та iнших. Можливо, тут похований i князь Iгор Святославич, трагiчний похiд якого покладений в основу "Слова про Iгорiв похiд". У ХVІІ - ХІХ i на початку ХХ ст. собор було реконструйовано.

А ось ще цікавий факт, про який каже табличка на храмі: "У цьому соборі 28 січня 1654 року Чернігівці одностайно схвалили історичне рішення Переяславської Ради про возз'єднання України з Росією". [31, 47-51]

Борисо-Глібський собор. На пiвнiчно-захiдному боці вiд Спаського собору у першiй чвертi ХII ст. пiд час князювання Давида Святославича було закладено на залишках будiвлi ХI ст. одноглавий храм-усипальню з великими галереями, названий iменами князiв Бориса i Глiба перших давньоруських святих.

Борисоглiбський собор - зразок чернiгiвської школи кам'яного зодчества часiв феодальної роздрiбненостi Русi. Його конструктивне та архiтектурно-художнг вирiшення вiдбило новий етап розвитку давньоруської художньої культури, архiтектури, коли поряд з посиленням впливу романської архiтектури спостерiгався сплеск бiльш древнiх - дохристiанських художнiх традицiй. У ХVII ст. собор був значно перероблений пiд час пристосування пiд домiнiканський костел i пiд час вiдновлення його як православного храму у ХIХ - на початку ХХ ст.

Зруйнований фашистськими бомбами у серпнi - вереснi 1941 року, собор був вiдбудований у первiсному виглядi за проектом архiтектора М.В.Холостенка. З 7 березня 1972 року вiн став музеєм архiтектурно-iсторичного заповiдника. [31, 58-61]

Гробниця св. Феодосія Углічського (1636-1696) - архієпіскоп Чернігівський (1692-1696). З родини шляхтичей Углічських та Полонських. Отец його був священиком. Прийняв постриг десь 1651р, коли навчався в Києво-Братських колегії. 1659 p. - ієромонах гетьманського Крупицького монастиря в Батурині, з 1661 р. - настоятель Корсунської пустелі на Канівщині, з 1664 р. - ігумен Видубицького монастиря, з 1687 р. архімандрит Єлецький. 5 лютого 1696 р. св. Феодосій був похований в склепі під західною частинного південного нефа Борисоглібського собора.

Мощи св. Феодcія кожен рік виставлялися в Спаському Кафедральному соборі 22 вересня та 5 лютого. Після чудового зцілення коло його мощів купця А. Горбунова, на кошти останнього виготовлений дубовий саркофаг-рака, оточений бронзовими посрібляними пластинами з відлитими херувимами по кутам та рельєфними визирунками. 7 довтня 1857 року до мощей приклонився імператор Олександр ІІ. В 1896 р. Феодосій був канонізований. До цієї події була виготовлена цільна срібляна рака на кошти Н.А. Терещенка, (зникла в 1921р.), в якій мощи було перенесено в Спаський Собор.

Loading...

 
 

Цікаве