WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → " Концепція ""епічного театру"" Бертольда Брехта " - Курсова робота

" Концепція ""епічного театру"" Бертольда Брехта " - Курсова робота

Тоді ж в думках Брехта з'являлась й інша думка: нову драматургію неможливо просувати без нової, відповідної манери театрального втілення. Брехт розпочав із зовнішнього оформлення сцени – відмінив великі помпезні споруди, розкішні костюми. Занадто фундаментальна, громіздка постановка і занадто масивний реквізит створюють вороже середовище для невловимого і тонкого в мистецтві. Брехт зберіг декорації, але прагнув не до так званого сценічного оформлення, а лише до необхідного сценічного середовища, яке визначається декількома характерними ознаками.

За невеликий час Брехт пройшов значний шлях розвитку. Незрілі спостереження і враження відклались у стійкі поняття. Комедія "Людина є людина" (1926 рік), яка містить немало важливих і значних моментів, проникнута цілеспрямованістю, якої не вистачало для його ранніх творів. Методично зображуючи на фоні сучасної історії характерні риси людини, яка не вміє сказати "ні", Брехт спромігся рельєфно відтворити найцікавіші явища.

В 1928 році була написана "Трьох-грошова опера", яку Брехт переробив з "Опери жебраків" – англійської пародії на оперу Генделя, щоб отримати можливість шокувати публіку, спровокувати її на роздуми чи на протест проти буржуазних істин. Складність була у тому, щоб примусити публіку ковтати ці "гірки пігулки". Їх потрібно було підсолодити, і Брехт використовує містифікацію. П'єса знищує уявну протилежність між "романтичним" і розважливо-добропорядним образом життя. По Брехту, "романтичний" вид "не-буржуазних жебраків і бандитів" – це лише парадний фасад, за яким ховається підприємництво, бізнес.

"Трьох-грошова опера" зробила значний вплив на західноєвропейську драматургію. Жанр "мюзикл", бере свій початок від "Трьох-грошової опери". Ця п'єса стала "перепусткою" для творів Брехта на сцени театрів багатьох країн.

Провокаційну "Трьох-грошову оперу" сам Брехт міг вважати першим досвідом нового театру і нової драматургії, але тільки першим. Незначущість фабули не дає відчути всю глибину авторського задуму.

Оперу "Розквіт і занепад міста Махагоні" (1928 – 1929 роки) разом з її художньо-теоретичними коментарями слід розглядати не як закінчений художній твір, а скоріше як лабораторний дослід. Що в цей час Брехт розумів під терміном "епічний театр", можна побачити по його коментарям до цієї опери. В них зафіксована елементарна схема, в якій ознаки і принципи "драматичної" форми театру протистоять "епічній".

"Епічна драма" покликана показати зміни суспільного життя, що перетворене діяльністю людей, як процес, що розвивається стрибками. В протилежність "епічній драмі" попередні драматургія і театр, як стверджував в своїй схемі Брехт, виходили із тези, що свідомість визначає буття. Людина в них показується незмінною, а історія – як еволюційний процес.

Вихідним принципом епічного театру оголошується раціоналістичність, "епічний театр" перетворює глядача в спостерігача, який глибоко досліджує дійсність. На протилежність цьому, "драматичний театр" робить ставку на почуття, втягуючи глядача в співпереживання.

Розділ 2. Становлення і розвиток концепції "епічного театру"

Театр Брехта – це насамперед "театр, що змінює світ". У цьому суть усієї його революційної естетики. "Критикувати плин ріки, - писав Брехт – значить виправити цей плин, поліпшити його. Критика суспільства – це революція... Якщо ми називаємо операції, що поліпшують життя людини, митецькими, чому ж саме мистецтво повинне відрізнятися від подібних митецьких операцій?"

Кожна брехтівська п'єса – це саме така митецька операція, іноді навіть хитра операція, тому що, як говорить Брехт, "не можна обійтися без хитрості, поширюючи правду серед людей".

Брехт, немовби рентгенівськими променями просвічує буржуазний лад, оголюючи всі його безнадійні хвороби, ставить точний діагноз і впевнено вимагає хірургії. Він не залишає ніяких лазівок для ілюзій, причому робить це так театрально захоплююче і лукаво, що буржуазний глядач, який аплодує на протязі усього вечора, тільки в останній момент розуміє, що його висікли, що з нього зірвані всі маски, він обвинувачений у тяжких злочинах і повинний тримати за них відповідь.

От, наприклад, знаменита "Трьох-грошова опера". Протягом десятиліть вона не сходить зі сцени. "Романтичний" світ гангстерів – це так цікаво і так пікантно! Таємне весілля проводиря банди! Арешт у публічному будинку! Бійка суперниць у клітки присудженого до смерті! Нарешті - на сцені саме життя! Це так чудово! Але дивна справа - чому ці гангстери так буденно діловиті? Вони поводяться зовсім як солідні буржуа.

І тоді незадовго до фіналу виникає невблаганна логіка складеного Брехтом соціального рівняння: "Якщо гангстери – буржуа, отже, буржуа – гангстери". І непорушний висновок: якщо в суспільстві узяли верх бандити, його потрібно переробити.

"Добра людина з Сичуані" – п'єса-притча про те, як боги знайшли в місті одну добру людину – повію Шен Ті і як ця добра душа для того, щоб не загинути від своєї доброти, змушена була увесь час перетворюватися у свою протилежність, у вигаданого нею з метою самозахисту злого кузена Шуі Та, що зрештою ледве не погубило її душу.

Що ж це за світ, говорить невблаганна брехтівська логіка, у якому кожен добрий вчинок обертається для людини нещастям, світ, у якому найблагородніший прояв людської душі – доброта – виявляється небезпечною, шкідливою, непотрібною, протипоказаною всьому укладу життя? Якщо це так, а це так, - до чорта такий уклад!

Ще одна філософська притча – "Кавказьке крейдове коло". Що може бути природнішим, ніж врятувати дитину, кинуту на дорозі серед пожарищ війни? Однак на це довго не зважується чуйна по природі селянська дівчина Груше, тому що все природне протиприродно у світі, у якому вона живе.

Що може бути природнішим, ніж віддати їй дитину, яку вона все-таки рятує і проносить через усі смути й іспити воєнного часу? Але якби не мудре рішення судді Аздака, бідняка-самородка з народу, випадково, на потіху латників, що став на годину вершителем доль, вона втратила б врятовану нею дитину назавжди. І знову той же висновок: світ, у якому всі неприродно, повинний бути перероблений.

Однак Брехт відмінно розуміє, що перебудова звичної системи життя, лікування соціальних хвороб – зовсім не проста операція. І як ні парадоксально, найбільші труднощі тут – позиція самих жертв цього світу, на голову яких обрушуються катастрофи: війна, нацизм, голод і убогість. Глибоко страждаючи в глибині душі за маленьку людину, що стала жертвою "кривавої плутанини", Брехт разом з тим пред'являє йому твердий і вимогливий рахунок. Занадто часто в страху за своє життя і за своє копійчане благополуччя ця маленька людина погоджується миритися з усіма мерзенностями життя, брати участь у них, занадто часто людина перетворюється в істоту, що не вміє говорити "ні!".

Вже у своїй ранній п'єсі "Що той солдат, що цей" Брехт показав, до чого приводить пагубна відсутність опору, ця небезпечна поступливість. Невміння вчасно сказати "ні" – джерело великих злочинів. Мільйони німців, спокушені обіцянкою реваншистського "раю", не зуміли вчасно сказати "ні" Гітлерові, і якою трагічною ціною заплатило людство за цю непрощенну пасивність!

Театр Брехта учить важкому "мистецтву жити". Жити, ніколи не вступаючи в угоду зі своєю совістю, не скоряючи злу, не зваблюючи доводами "ганебної розсудливості". Театр Брехта – це безпристрасний суд совісті, це вирок усілякої духовної капітуляції, незалежно від того, чи робить її великий Галілей чи неосвічена маркітантка Кураж.

Класична драма Брехта "Матінка Кураж і її діти" з оглушливою доказовістю малює трагічні плоди капітуляції людини перед злом світу. Можна згадати пісню про велику капітуляцію, яку співає військова торговка Ганна Фірлінг, на прізвисько Кураж :

"І, затаївши свої мрії,

З усіма в ряд крокуєш ти.

На жаль! Приходиться крокувати

І чекати, чекати, чекати!

Наступить година, настане строк,

Адже людина ж ти, не бог –

Краще промовчати!"

"Краще промовчати" – от зрадницька суть обивательського здорового глузду, яким живе Кураж, виправдуючи своє співробітництво з війною, раз вона неї годує. Кураж любить своїх дітей, вона хоче уберегти їх від війни. Але в той момент, коли вона перевіряє, чи не усучили їй солдати фальшиву монету, вербувальник веде на війну її першого сина. Занадто довго торгуючи за життя свого другого сина, вона втрачає і його.

Навіть коли гине її улюблениця, німа Катрин, вона знову впрягається у свій візок і, так нічого не зрозумівши, знову шкутильгає за війною. Це приголомшуюче, страшне нерозуміння матінкою Кураж причин її трагедії могло показатися неймовірним і надмірним.

Звичні естетичні рішення підказували необхідність бунта матері проти війни, що відняла в неї всіх її дітей. Але Брехт – жорстокий художник, далекий усякої патетики і сентиментальності. Брехт так відповів драматургу Фрідріху Вольфу, який пропонував йому інший, героїчний фінал – "прозріння" Кураж: "Не важливо, прозріє матінка Кураж чи ні, важливо, щоб прозрів глядач".

Діалог Брехта з Фрідріхом Вольфом є надзвичайно істотним для розуміння брехтівського театру: у ньому ключ до того відкриття, що зробив Брехт у пошуках шляхів, що змушують думати людей у глядацькому залі.

Безліч драматургів прагнуло розсмішити глядачів, змусити їх плакати і тремтіти від жаху. Для Брехта театр не існував поза думкою, що спонукує до рішучих дій. Як змусити людей активно мислити? Людська думка може бути швидкою і блискавичною, але куди частіше вона буває ледачою, схильною плестися по колії загальноприйнятого. Треба змусити її наткнутися на щось украй несподіване, "відчужене" від того, до чого людина звикла і чого вона чекає. Так брехтівський прийом відчуження змушує людину дивитися в корінь речей і, докопавши до істини, повставати проти зла.

Loading...

 
 

Цікаве