WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура козацької держави - Курсова робота

Культура козацької держави - Курсова робота

Основним підсумком цієї боротьби було створення козацької держави, яка мала демократичний, республіканський характер правління. У 1654 р. на Переяславській Раді козацька старшина дала згоду на протекторат Росії. Україна одержала широку автономію, але одразу ж після смерті Б. Хмельницького Росія починає поетапну ліквідацію української автономії. У 1775 р. була знищена Запорізька Січ, у 1786 р. – ліквідовані останні залишки автономії. Отже козацько-гетьманська держава проіснувала більш 100 років. Вона залишила глибокий слід в історії та духовній культурі українського народу.

За часів гетьманів Лівобережжя Івана Мазепи (1687-1709 рр.), Івана Скоропадського (1709-1722 рр.), Кирила Розумовського (1750- 1764 рр.) Україна перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи.

Протягом трьох століть запорізьке козацтво визначало напрям політичного, економічного та культурного розвитку України. Культура Січі мала великий вплив на формування національної самосвідомості української культури. Запорізьке козацтво брало активну участь у боротьбі православного духовенства, українського міщанства та частини української шляхти проти наступу Польщі. У 1620 р. Військо Запорізьке на чолі з гетьманом П. Сагайдачним вступило до Київського братства. Ця подія мала велике значення для відновлення авторитету української православної церкви.

У 1754 р. за ініціативою кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка протягом 15 років готувала писарів військових канцелярій. У Запорізькій Січі існувала також школа вокальної музики і церковного співу, де готували читачів та співаків для православних церков України. Навчання у школах Січі велося українською мовою.

Високого рівня досягла освіта і на Гетьманщині. У середині

XVIII ст. там діяло 866 початкових шкіл, де впродовж 3-х років викладалися основи читання та письма. На Правобережжі більшість шкіл контролювали єзуїти і початкова освіта для селян була практично недоступною.

У культурному житті Запорізької Січі велике значення мали музика, спів і танці. У духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво.Кобзарство – це видатне мистецьке досягнення запорізького козацтва. У січовій музичній школі створювалися народні лялькові видовища під назвою "вертеп", де головна роль відводилась козаку-запорожцю. Це сприяло популяризації вертепної драми у художньому побуті українського народу.

У духовному житті козацької держави важливе місце займала релігія. Всі важливі питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій Раді за участю всіх запорожців. Від релігійних громад також обирали і священиків. Січ вимагала від них вести богослужіння українською мовою.

Таким чином, культура козацької держави була багатогранною та самобутньою, і як складова частина увійшла в духовне життя сучасної української нації.

У другій половині XVII-XVIII ст. в Україні відбувався подальший розвиток освіти та науки. Існувала мережа початкових шкіл, народних училищ, гімназій та середніх спеціальних навчальних закладів (колегіумів). У 1786 р. в Росії була здійснена реформа освіти, що поширилась на Лівобережжя та Слобідську Україну. Народні училища поділялися на головні та малі. На Правобережжі та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням Польщі, діяли братські школи. Тут проводилася політика полонізації українського народу. Для дітей місцевої шляхти існували гімназії, де навчання велося тільки польською або німецькою мовами.

У розвитку освіти в Україні важливу роль відіграли колегіуми, які готували священиків, учителів початкових класів та урядовців. У 1700 р. в Чернігові було відкрито Малоросійський колегіум, який мав шестирічний термін навчання. Викладання велося слов'янською, польською та латинською мовами. У 1738 р. почав діяти Переяславський колегіум, який готував духівництво для Правобережної України. Важливим освітнім та науковим осередком на Слобожанщині став Харківський колегіум, заснований у 1721 р. Навчальна програма колегіуму відповідала програмам Московського університету та Петербурзькій академії.

Важливим центром освіти і науки України залишалася Києво-Могилянська академія. За 40 років, що минули після реформ Петра Могили, тут сформувалася чітка 12-річна програма навчання, яка на різних стадіях зосереджувалася на вивчанні латинської, грецької та церковнослов'янської мов, риторики, поетики, філософії та теології. Наприкінці XVIII ст. схоластичні методи навчання академії застаріли. Зрештою славетний навчальний заклад перетворився у богословську семінарію. У Західній Україні осередком освіти і культури був Львівський університет, заснований у 1661 р. грамотою короля Яна II Казимира.

У II половині XVII-XVIII ст. відбувається розквіт жанру історично-мемуарної прози. Серед історичних творів особливо відрізняються три фундаментальні козацькі літописи – "Літопис Самовидця", Г. Грабянки таС. Величка. Поряд з історичними дослідженнями науковці України звертали увагу на складні питання астрономії, медицини, географії.

У розвитку освіти і культури в Україні важливу роль відіграло книгодрукування. У другій половині XVII-XVIII ст. діяло 13 друкарень, серед яких провідне місце займала друкарня Києво-Печерського монастиря.

З середини XVII ст. і до кінця XVIII ст. в художній сфері України панує стиль бароко,який підкреслював велич, розкіш та декоративність для задоволення потреб місцевої знаті.

У літературі значну роль відігравали полемічні жанри: трактати, діалоги, диспути, памфлети. Серед відомих творців були церковні діячі, письменники, вчені (І. Гізель, Л. Баранович, І. Галятовський та ін.). З середини XVII ст. починає розвиватися жанр езопівської байки, яку вивчали у школах. Байки сприяли формуванню жанру, котрий відіграв історичну роль у процесі становлення нової української літератури. У літературному житті України XVIII ст. важливе місце посідала поезія. Релігійно-філософська поезія того часу представлена творами Л. Барановича, С. Яворського, Ф. Прокоповича та ін.

Важливий внесок в історію духовної культури зробив Григорій Сковорода (1722-1794 рр.) – видатний український філософ, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Г. Сковорода написав 30 байок, об'єднаних у збірку "Басні харьковскія". Кращі його вірші були видані у збірці "Сад божественних песней". Засновником класичної української літератури вважають Івана Котляревського (1769-1838 рр.). У 1798 р. в Петербурзі були надруковані перші три частини його відомої поеми "Енеїда", створеної за мотивами твору Вергілія. Поема написана народною мовою, у ній реалістично зображено життя і побут українського народу XVIII ст.

У цей період активно розвивається український театр. Значного розповсюдження набуває шкільна драма, в основному, релігійно-повчального характеру. У II половині XVII-XVIII ст. розвивається ляльковий театр-вертеп, вистави якого супроводжували ярмарки та свята. Виникає нова форма народного театру – балаган, який поєднав у собі елементи мистецтва лицедіїв, народної драми та шкільного театру. Першим професійним театром в Україні став Харківський, заснований у 1798 р.

Під впливом театрального мистецтва розвивалась музична культура. Значного поширення набули обрядові, родинно-побутові та ліричні пісні, а також народні танці. Виконавці інструментальної музики (кобзарі, лірники та ін.) об'єднувалися в ансамблі. Києво-Могилянська академія та Харківський колегіум вели підготовку професійних музикантів.

В українській архітектурі XVII-XVIII ст. затвердився стиль бароко. Відомими спорудами цього стилю були церква Різдва Богородиці (1696 р.) в Києво-Печерській лаврі, Троїцький храм у Чернігові (1695 р.), брама Заборовського (1746 р.) в огорожі Софійського собору, Андріївська церква у Києві (1753 р.) та ін. Характерною рисою українського бароко було поєднання європейського стилю з народними традиціями.

Таким чином, в українській культурі II половини XVII-XVIII ст. знайшли відображення кращі риси українського народу – прагнення до свободи, соціальної справедливості, наполегливість у боротьбі за свою державність.

Література

  1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

  2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

  3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.

  4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

  5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.

  6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип'якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.

  7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.

  1. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.

  2. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.

Loading...

 
 

Цікаве