WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Європейська культура епохи Відродження та Нового часу - Курсова робота

Європейська культура епохи Відродження та Нового часу - Курсова робота

Основна ідея Лютера – для віри у Бога не треба церкви – посередника між Богом і людьми, християнське вчення треба вивчати самостійно, спасіння душі досягається тільки вірою у Бога, а не виконанням церковних обрядів. Замість церкви як таємничого колективу, де ієрархи забезпечували безпосереднє спілкування з Христом, було створено молитовні будинки, де слухали проповіді та співали молитви без будь-яких таїнств, обрядів і містичних посередників. Туди ходили звичайні люди, що свідомо стежили за своєю поведінкою й фіксували порушення. Для культури періоду Реформації характерна простота оформлення церкви, світська музика, скасування поклоніння іконам і святим. Збереглися лише деякі світські свята та дві магічні дії (хрещення і причастя), богослужіння складалося переважно з проповідей, спільних молитов та співання псалмів.

Епохи Відродження і Реформації переплітаються, але не співпадають. Якщо Відродження у XVI ст. досягло найвищого розвитку, то Реформація тільки починається.

4. Науково-технічний переворот та формування світогляду Нового часу

Становлення культури Нового часу припадає на XVII-XVIII ст. Цей період починають буржуазні революції в Нідерландах та Англії і завершують війна за незалежність англійських колоній у Америці та Велика французька революція (1789-1793 рр). За ці 200 років остаточно сформувалися національні держави та їх культура.

Протестантизм став джерелом розвитку вільнодумства, що сприяло величезним відкриттям: геліоцентричній системи М. Коперника, фізичних та астрономічних досліджень Галілео Галілея, відкриттю руху планет по еліпсам І. Кеплера, теорії кровообігу У. Гарвея, створенню мікроскопічної анатомії М. Мальпігі, дослідженню мікроорганізмів за допомогою мікроскопа А. Левенгука, відкриттям І. Ньютона в галузі астрономії, фізики, механіки та ін. Наприкінці XVIII ст. відбувається науково-технічний переворот: відкриття парової машини Д. Уатта, механічної прядильної машини і ткацького станка та ін., що починає еру промислової революції нового століття.

Відповідно до наукових досягнень змінюється світогляд людини. Просвітництво (XVIII ст.) поширило ідеї раціоналізму та започаткувало суспільні й правові ідеї, які лягли в основу державного будівництва сучасної західної цивілізації.

Класичною країною Просвітництва була Франція. Ініціатором нового руху вважають Вольтера (Франсуа Марі Аруа), який залишив велику творчу спадщину: вірші, повісті, романи, наукові праці. Усе життя він провів у вигнанні за сатиричні вірші, в Англії написав відомі "Філософські листи", тираж яких було спалено. Вольтер боровся проти церкви, але не був атеїстом. Основні ідеї його праць: рівність, свобода і приватна власність. Засновником конституційної думки вважають політичного діяча і філософа Шарля Луі де Монтеск'є. Головний його труд – "Дух законів" (1748 р.) – збірник афоризмів.

Серед ідеологів Просвітництва найбільше суспільне значення мали твори Жан Жака Руссо, який виступав проти соціальної нерівності, деспотизму й рабства, визначав виховання як засіб розвивати в людині природні основи здоров'я й моральності.

Філософське обґрунтування різних форм пізнавальної діяльності було реалізоване в XVII-XVIII ст. у рамках двох суперечливих напрямів – раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм (від лат. rationalis – розумний) визнає єдиним джерелом пізнання розум, а емпіризм (від грец. empeiria – досвід) – чуттєвий досвід.

5. Основні художні стилі XVII-XVIII ст.

Характерною рисою мистецтва XVII-XVIII ст. було швидке виникнення та зміна художніх стилів: у першій половині XVII ст. – бароко, у другій – класицизм, у першій половині XVIII ст. – рококо, а у другій –знову класицизм.

Художній стиль бароко(від італ. barocco – вибагливий, химерний) сформувався після глибокої духовної кризи, зумовленої Реформацією. Він полягав у спробах поєднання урочистого, пишного дворянського стилю з елементами різноманітності, мінливості. Створювався ефект контрастності за рахунок поєднання реальності з ілюзією. Цей стиль був реалізований у різних видах мистецтва (архітектурі, живопису, музиці), але його суть найкраще відобразив театр. Уявлення про дійсність як театр, де немає різниці між реальністю та ілюзією, свідчить про світоглядну кризу. У стилі бароко будуються не лише споруди, але й архітектурні ансамблі (площа св. Петра у Римі – архітектор П. Берніні). Виникає архітектура фонтанів (Петергоф, фонтан Треві у Римі та ін.). Значної ролі набувають інтер'єри (люстри, драпірування, лепні оздоблення). Живопис та скульптура втрачають самостійне значення і стають часткою декору.

Ще складнішим і неоднозначнішим був художній стиль класицизму (від лат. classicus – взірцевий), який виник у Франції в період абсолютизму XVII ст., а потім удосконалювався у XVIII ст. Ґрунтуючись на принципах філософського раціоналізму, класицизм виховував ідеальне уявлення про розумну та справедливу владу освіченого монарха. У художніх творах переважали громадянські, героїчні та патріотичні мотиви. У дусі античного естетичного ідеалу утверджувався поділ жанрів мистецтва на "високі" (трагедія, ода, героїчна поема) та "низькі" (комедія, байка, сатира, ідилія), де героями були селяни та міщани.

У надрах Просвітництва виник ще один художній метод – просвітницький реалізм(лат. realis – суттєвий, дійсний), за допомогою якого митці намагалися розглянути проблему несумісності конкретної людини з її егоїстичними інтересами та "людини взагалі" – носія розуму та справедливості. Вони виявили, що "громадянинові світу", вільному від усіх станових, конфесійних і національних особливостей, немає місця в конкретних історичних умовах (усім відомі твори "Робінзон Крузо" Даніеля Дефо і "Мандри Гуллівера" Джонатана Свіфта).

Просвітницький напрям у художній культурі проявився також у методі сентименталізму (фр. sentimentalisme, від serntiment – почуття), який був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої людини. Сентименталізм не лише доповнював, а й заперечував раціоналізм, оскільки тяжів до зображення світу як алогічного, позбавленого цілісності й завершеності. У цьому спостерігається момент кризи просвітницької культури.

Художній стиль рококо(від фр. rocaille – схожий на мушлю) схожий на бароко, але відрізняється від нього невеликими розмірами виробів. Характеризується декоративністю, розкішністю, витонченістю, ніжним кольором (рожевий, сірий, голубий); основний матеріал – фарфор і перламутр. У цьому жанрі творили придворні художники Франції: Буше, Жан-Антуан Ватто; створювались предмети побуту – меблі, посуд. Особливо відомим є посуд фарфорових заводів у Севрі (Франція), Нейсені (Німеччина), Петербурзі (Імператорський фарфоровий завод).

На думку багатьох дослідників, епоху Нового часу завершує творчість І.В.Гете.Увидатному творі "Фауст" він показує історичний тип людини, яка прагне знайти Дійсність на основі Розуму.

Література

  1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

  2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

  3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.

  4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

  5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.

  6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип'якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.

  7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.

  1. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.

  2. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.

Loading...

 
 

Цікаве