WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Духовна культура епохи просвітництва - Реферат

Духовна культура епохи просвітництва - Реферат

отримав назву романтизм. Найбільш яскраве вираження романтизм, звернений до внутрішнього духовного світу людини, знайшов у філософії та в мистецтві. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Культ особистості і культ мистецтва як сфери свободи творчості пояснюють особливості мистецтва романтизму.
Романтизм, показ героїки національно-визвольної боротьби є характерними для творчості великого іспанського художника Ф. Гойї (1746-1828 рр.). Широко відомий груповий портрет королівської сім'ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злобне обличчя королеви. В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойя писав з величезною любов'ю до народу. Революційним пафосом овіяні його офорти, зокрема картина "Розстріл повстанців".
На розвиток музичного мистецтва доби Просвітництва справили вплив пануючі у той час художні стилі - бароко і класицизм. Слід вказати на таку особливість, як збільшення потреби у світській музиці, посилення її значення. Церковна хорова й органна музика, як і раніше, була досить поширеною, однак вона іноді наповнювалась світським життєстверджуючим змістом. Велика кількість музичних п'єс створювалася для виконання в будинках і па-лацах знатних і багатих людей. Важливе значення мало створення спочатку при дворах знаті, а пізніше й у великих містах оперних театрів і концертних залів.
Зростання техніки сприяло удосконаленню музичних інструментів, передусім, органу, скрипки, клавесину. Орган був обов'язковою приналежністю всіх великих католицьких та протестантських церков. Широкого розповсюдження набув клавесин, з'явилося нове сучасне фортепіано, що збагатило можливості музичної творчості і виконавської майстерності. Ноти музичних творів стали друкуватись у друкарнях.
Основоположником класицизму у французькій музиці був композитор Ж.-Б. Люллі (1632-1687 рр.), автор 15 опер, серед яких "Альцеста", "Тесей", "Арміда". Відомим представником цього напряму був композитор і музичний теоретик Ж. Ф. Рамо (1683-1764 рр.), автор п'єс для клавесину, опер, балетів. Вони виступали за наближення мистецтва до життя, за простоту і природність, висували вимогу відповідності музики смисловому таемоційному рухові мови, характерам й психології персонажів. При цьому французькі просвітителі зверталися до італійської комічної опери-буфф. Автором цілого ряду такого роду опер був італійський композитор Д.Б. Перголезі (1710- 1736 рр.). Гастролі італійської опери-буфф в Парижі у 1752-1754 рр. поклали початок жвавій полеміці між табором енциклопедистів та захисниками музичного класицизму (так звана "війна буффонів").
У цей час бурхливо розвивалися народна пісенна творчість, а також, музичний комедійний театр. Його вистави можна було чути й бачити на вулицях і площах, особливо в дні свят. В роки революцій складалися революційні пісні, особливо багато їх було створено в роки французької ре-волюції, зокрема, знаменита "Марсельєза" Р. де Лілля та антимонархічна пісня "Карманьйола".
Прикладом нового підходу до музичного мистецтва слід назвати творчість великого німецького композитора і органіста Йогана Себастьяна Баха (1685-1750 рр.). Він створив сотні музичних творів для церковного хору та індивідуального співу, концертів для оркестрів, п'єс для органа, скрипки, флейти, клавесину. Композитор використав і переробив величезний матеріал з німецьких, французьких, англійських народних хорів, пісень і танців. Зокрема, в прелюдії та фузі мі-бе-моль мінор зі збірки "Добре темперований клавір" відчутні інтонації народних пісень. Навіть свої твори у багатьох випадках він наповнював світським, могутнім, оптимістичним звучанням. Йоган Себастьян Бах широко використовував у своїй творчості багатоголосся (поліфонію) або сполучення кількох самостійних голосів, кожний з яких чітко і виразно веде свою мелодію, чергуючись і переплітаючись з іншими. Його твори відрізняються глибиною і силою почуттів, безперервним і цілеспрямованим рухом вперед.
Видатним музикантом доби Просвітництва був великий австрійський композитор, представник віденської класичної школи Вольфанг Амадей. Моцарт (1756-1791 рр.). Його геніальний талант розвинувся дуже рано. Цьому сприяли рідкісні природні дані, а також сімейне середовище - батько був видатним музикантом. Його твори життєрадісні, прозорість і ясність у них поєднується з невичерпним багатством і різноманітністю змісту, досконалістю форми. Опери Вольфанга Амадея Моцарта "Дон Жуан", "Чарівна флейта", "Весілля Фігаро" й досі виконуються на кращих сценах багатьох країн, як і концерти, сонати, симфонії та інші твори.
Говорити про музичне мистецтво доби Просвітництва неможливо, не згадавши ім'я геніального композитора, новатора в музиці Й. Гайдна (1732-1809 рр.). Його справедливо вважають "Батьком" симфоній і квартетів, засновником класичної інструментальної музики, родоначальни-ком сучасного оркестру. Петро Ілліч Чайковський писав про нього: "Він обезсмертив себе удосконаленням чудової, ідеально розумної форми сонати і симфонії. Не будь його - не було б ні Моцарта, ні Бетховена". Найбільш знаменитими творами Й. Гайдна є опера "Несподівана зустріч", симфонії "Ранок", "Полудень", "Вечір", "Ля пассіона", "Паризькі" та "Лондонські симфонії", ораторії "Створення світу" та "Пори року" тощо.
Таким чином, епоха Просвітництва може бути названа революційною не лише в розумінні соціально-економічних та політичних перетворень, але й перетворень у сфері духовної культури. Внаслідок творчості вчених, філософів-просвітителів, літераторів, митців людство отримало принципово нові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втратили своєї актуальності і сьогодні.
Барг М. А. Эпохи и идеи. Становление историзма. М., 1987.
Всеобщая история искусств: В 4 т./Под ред. Ю. Д. Колпинского, Е. Й. Ротенберга. М., 1963. Т. 4. Искусство 17-18 веков.
Кертман Л. Е. История культуры стран Европы и Америки. М.,1987.
Нарский И. С. Западноевропейская философия XVIII века. М., 1974.
Шашкевич Д. П. Эмпиризм и рационализм в философии Нового времени. М., 1976.
Loading...

 
 

Цікаве