WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Духовна культура епохи просвітництва - Реферат

Духовна культура епохи просвітництва - Реферат

героя, борця за незалежність і свободу країни з-під австрійського гніту; драма "Орлеанська діва" присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні д'Арк.
Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII -початку XIX ст. був поет і мислитель Йоган Вольфганг Гете (1749-1832 рр.), що став одним з найбільш освічених людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що знайшло яскраве відображення у всесвітньо відомій драматичній поемі "Фауст". Над цим тво-ром він працював майже усе життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість реалізувати усі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: у чому полягає сенс життя? І що таке щастя? І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі. На сюжет гетевського "Фауста" французький ком-позитор Шарль-Франсуа Гуно (18І8-1893 рр.) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю.
Творчість багатьох талановитих письменників, драматургів, поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних цінностей.
4. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА ДОБИ
ПРОСВІТНИЦТВА(архітектура, живопис, музика)
У добу Просвітництва зріс соціальний статус мистецтва як зосередження духовного життя, що зробило його одним з ведучих факторів розвитку суспільства. Мистецтво наблизилося до науки, соціально-філософської думки, політики, активно включилося в процес формування суспільних ідеалів.
Для XVIII ст. характерна наявність ряду художніх напрямів, які нерідко взаємоперетиналися: зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо і романтизм. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві.
Слід зауважити, що характерною особливістю розвитку архітектури в XVIII ст. було спорудження великих будівель державного і громадського значення. Розповсюджується витончений "галантний" стиль у зовнішньому і внутрішньому оздобленні палаців, замків, церков, застосовуються багато дрібних, примхливих ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак вигадливих та манірних. Цей стиль увійшов в історію під назвою "рококо" (від франц. "rococoо"-подібний на черепашку).
Напередодні та під час французької революції XVIII ст. архітектура у Франції знов повертається до класицизму - " наслідуванню архітектури стародавніх Греції і Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Будівлі, портики, меморіальні колони і тріумфальні арки спо-руджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму. Всюди можна було бачити військову атрибутику: гармати, щити, римських орлів, бойові колісниці. У такому ж дусі оформлювалися й численні площі, парки, фасади та інтер'єри багатьох великих громадських будівель. Все це підкреслювало військову та політичну могутність наполеонівської імперії. Стиль французької архітектури, пов'язаний з часом імперії Наполеона І, прийнято називати ампіром (імперія).
Одним з шедеврів французького класицизму другої половини XVIII ст. є Площа Згоди (Пляс де ля Конкорд) у Парижі, створена за проектом видатного архітектора Ж.А. Габріеля (1698-1782 рр.).
Класицизм як основний напрям архітектури широко використовувався і в Англії. У його становленні визначну роль відіграв у XVII ст. великий англійський архітектор Ініго Джонс (1573-1652 рр.), а найвищого розвитку класицизм досяг наприкінці XVII-початку XVIII ст., що пов'язано з творчістю архітектора Крістофера Рена (1632-1723 рр.). Під час великої пожежі 1666 р. в Лондоні згоріло 13200 будинків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Під керівництвом Крістофера Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано безліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла, який споруджувався з 1675 по 1710 рр. і вважається шедевром світової архітектури. Напис на могильній плиті Крістофера Рена, похованого в соборі, закликає: "Якщо ти шукаєш пам'ятник будівничому, то оглянься дов-кола!".
При дворах абсолютних монархів XVIII ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було менше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали сюжети з історії Стародавнього Риму і міфології, портрети королів, полководців, сцени битв. Особливо модним став так званий "галантний живопис", який змальовував світських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи. Картини на міфологічні сюжети також набували "галантного" характеру.
Наприкінці XVIII ст. гостра політична боротьба французької буржуазії проти дворянства відбилася і в живописі. Замість міфологічних сюжетів, розваг дворян і "галантних" сцен художники почали зображати героїв Стародавнього Риму і Греції, які боролися за республіку. Художники створювали картини з образами реальних людей з "третьої верстви", відходили від манірності, властивій "галантному" живопису, писали портрети видатних просвітителів XVIII ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж. Б. Грез (1725-1805 рр.), який написав портрет Дені Дідро.
Найбільш видатним представником класицизму став Ж.Л. Давід (1748-1825 рр.). Ще до Великої французької революції він написав картину "Клятва Гораціїв", на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з ворогами республіки у Стародавньому Римі. Під час революції митець голосував за страту короля і вніс у Конвент пропозицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй в Луврі у національний музей. Загальновідома його картина "Смерть Марата" була в історії живопису кроком до реалізму. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним нову знать.
На останню чверть XVIII ст. припадає виникнення складного, внутрішньо суперечливого духовного руху, який
Loading...

 
 

Цікаве