WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Творчий доробок майстрів народного мистецтва в контексті відродження осередків народних промислів Богуславщини - Курсова робота

Творчий доробок майстрів народного мистецтва в контексті відродження осередків народних промислів Богуславщини - Курсова робота

Творчий доробок майстрів народного мистецтва в контексті відродження осередків народних промислів Богуславщини

Анотація

У пропонованій статті досліджується проблематика становлення творчого шляху майстрів народних промислів Богуславщини: Тетяни Тарасенко, Миколи Римаря, Валентини Ткач, Марії Вовкули та аналізуються складові їх творчого внеску. Стаття відкриває для народного мистецтва Київщини феномен майстрів народної творчості Богуславщини, аналіз робіт яких, може стати набутком для наукових пошуків в царині декоративно-прикладного мистецтва. Митці, що будують свою творчість на традиціях, практичних та духовних здобутках народного мистецтва, претендують на оригінальний індивідуальний підхід у зверненні до кращих традицій народного мистецтва Богуславщини та відродженні давніх осередків народних промислів.

Постановка проблеми: Процеси що відбуваються в народних промислах кінця ХХ ст. - початку ХХІ ст., в багатьох випадках характеризуються неабияким розширенням творчих можливостей для митців у побудові художнього образу та певною їх трансформацією, мистецтво набуло більшої розкутості, прослідковується чітке збільшення діапазону тематики та художньо-композиційних рішень.

Ключові слова: українське мистецтво, традиції, творча особистість, кераміка, ткацтво, відродження.

Налічується чисельна кількість народних майстрів, що у своїй творчій діяльності користуються самобутніми традиціями, історично сформованими художніми системами декорування виробів, професійною обрядовістю, чим заслуговують висвітлення свого мистецького доробку широкому колу цінителів. Сучасна мистецтвознавча наука спрямовує дослідників на комплексне вивчення окреслених вище проблем. У цьому контексті важливо осмислити проблематику етапів відродження народних промислів, яким належить одне з чільних місць у структурі декоративно-ужиткового мистецтва України. Також, для формування цілісного та об'єктивного уявлення про українське народне мистецтво, необхідне комплексне мистецтвознавче дослідження розвитку народних ремесел на території Богуславщини кінця ХХ ст. – поч. ХІХ ст., що є невід'ємною складовою народного мистецтва України: гончарства, ткацького промислу, художня обробка дерева (різьба), та ін., що мали широкий розвиток на даній території, про що свідчать літературні джерела, енциклопедичні відомості, польові матеріали автора.

Сучасне мистецтвознавство розглядає народне декоративне мистецтво як один із етапів розвитку українського мистецтва, його принципи, засоби творення, функціонування. В процесі відбору зібраного нами матеріалу, щодо гончарного промислу Богуславщини кінця ХХ ст. поч. ХХІ ст., та його аналізу, стає зрозумілим той факт, що висвітлення імен майстрів гончарної справи та відродження одного з найпотужніших центрів гончарства Наддніпрянщини середини ХХ ст. – с. Дибинець (Богуславський р-н, Київська обл.) лежить в площині цілковитої аморфності зі сторони керівних посадовців, що аргументують свою позицію певними чинниками: На сьогоднішній день відсутня програма і можливості здійснення та побудови виробничої і комерційної бази, без якої надійний і економічний розвиток народного декоративного мистецтва не можливий, тобто з комерційної точки зору, гончарна продукція не конкурентноздатна на сучасному ринку, та вимагає вкладання великих коштів, що зазвичай проблематично.

На сьогодні, відродження дибинецького промислу проходить на рівні ініціатив окремих не байдужих осіб, котрі у своїй творчості переосмислюють і трансформують прадавні гончарні звичаї, що протягом не одного століття формували мистецьке середовище Богуславщини. Також зазначимо, що народне-декоративне мистецтво і народні промисли зокрема, в особі їх майстрів не буде мати певних пільг, при умові, якщо майстри не будуть розглядатися як творчі особистості, і продукт їх творчості не буде підпадати під звичайний продукт промисловості, а якщо народне мистецтво не буде мати серйозної державної підтримки, то всі зусилля на його розвиток будуть марними. З'явились нові технології і матеріали, зокрема імпортні - сировина, фарби. Розвиток малих підприємств та чимала конкуренція змусили до нових експериментів в технологіях. Розширилась палітра керамічної поливи та емалей, використання яких значно збільшило художній рівень керамічних виробів. Порушення зв'язків з підприємствами народних художніх промислів з аналогічними підприємствами колишнього Радянського Союзу, які постачали сировину і обладнання, а також підвищення цін на енергоносії, відсутність широкого ринку збуту свого часу привело до закриття багатьох підприємств народних художніх промислів footnote (Аналітична записка І. А. Бариш-Тищенко "Основні тенденції сучасного традиційного народного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва". За матеріалами наукових розробок Центру Культурних Досліджень, музей І. Гончара. 2003р. – С. 4).

Однією з ключових фігур, що безпосередньо своїм творчим доробком прилучилася до розвитку гончарства Богуславщини та піднесення його осередку на етап відродження – є постать Тетяни Тарасенко. Майстриня своєю творчою діяльністю впроваджує новації у традиціях дибинецького гончарства, які далеко не вичерпали себе як з мистецького, так і з практичного погляду, чим формує загальну систему естетичних вартостей, вирізняючись своєрідністю образно-виражальних засобів.

Сьогодні, лише в найпотужніших колись осередках народних промислів часом працює один-два старих майстри, невпинно звужується спадкоємність гончарних традицій; а молоді нащадки гончарної спадщини дуже рідко вдаються до відтворення чи осучаснення традиційних форм виробів. Тетяна Тарасенко ж належить до когорти митців Богуславщини, завдяки діяльності яким, актуальними стали питання відродження центру дибинецького гончарства, що припинив своє існування в 60-х рр., ХХ ст. Тетяна Іванівна Тарасенко, дибинчанка, з відомого у 50-60 рр. ХХ ст. роду гончарів Тарасенків. Ім'я одного з них, Михайла Тарасенка, члена Національної спілки художників України та заслуженого майстра народної творчості, було відоме у другій пол. ХХ ст. далеко за межами Київщини. Свого часу Михайло Тодосійович Тарасенко з участю експериментальної студії народного мистецтва при Київському обласному будинку народної творчості створив студію фігурної пластики, що забезпечила майстру визнання на обласних, всесоюзних, республіканських виставках, та увічнила його ім'я, як непересічного майстра гончарного промислу.

Народилася Тетяна Тарасенко 1968 року в селянській родині у селі Дибинці, Богуславського району що на Київщині. Там же майбутня майстриня здобула початкову освіту, ази ж професійної школи припадають на навчання в київському технікумі легкої промисловості (нині Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука). Професійна школа відшліфувала здібності молодої художниці до прикладної діяльності, та спонукала звернутися до гончарних традицій у своєму подальшому творчому шляху.

Нині Т. Тарасенко, художник-конструктор за фахом, викладач богуславської школи мистецтв та гуртка скульптурної пластики, педагог з вийнятковими здібностями та активний громадський діяч. Вона досягає успіхів у галузях мистецького, педагогічного та суспільного життя. Т. Тарасенко є однією із найбільш відданих учениць своїх учителів. Її творчість не висвітлена в мистецтвознавчій літературі та майже зовсім невідома широкому загалу, існують лише короткі відомості з газетних статей (Вісті Богуславщини, 29липня 2009 р." А мій милий вареничків хоче" , які і були першими ластівками в дослідженні творчості Т. Тарасенко). Основна частина творів Т. Тарасенко ще не була залучена у науковий мистецтвознавчий обіг, та розсіяна по приватних та музейних збірках Богуслава та Києва. У мистецтво глини Т. Тарасенко прийшла завдяки спілкуванню ще з дитячих років із дибинецькими гончарами: В. Шнуренко, О. Марченко, Ю. Волошенко, В. Королевич, І. Загороднім і власне Михайлом Тарасенко, які вже на той час, нажаль майже не працювали, адже тогочасна політика не сприяла зміцненню та розвитку гончарного промислу. Це був період, коли нищилося село, викорінювався будь-який прояв особистісних творчих ініціатив. Кожна із таких зустрічей залишала у свідомості, майбутньої на той час майстрині гончарної справи, незабутні враження, це була стежка, якою вона сміливо могла ступати вже у самостійну творчість. Саме з таких зустрічей Тетяна Тарасенко мала змогу краще пізнати манеру створення того чи іншого глиняного виробу, витонченість та експресію у роботі, різноманітність палітри образів. Створена дибинецькими гончарами в середині ХХ ст. чисельна кількість виробів, розширила уявлення художниці про можливості народної творчості та гончарства зокрема, що і сформувало світобачення та поетапний розвиток творчої особистості молодого майстра.

Loading...

 
 

Цікаве