WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура та естетика - Курсова робота

Культура та естетика - Курсова робота

Серія починається сценою Бородинської битви, якій Верещагін присвятив два полотна: "Наполеон на Бородинских высотах" (1897) і "Конец Бородинского боя" (1899-1900). Перебування наполеонської армії в Москві розкрито в чотирьох картинах. Серед них: "В Успенском соборе" (1887-1895), "Пожар" (1896- 1897), "Сквозь пожар" (1899-1900), "Расстрел в Кремле" (1897-1898.В декількох картинах показано відсутність і розгром французької армії: "В Гродне -пробиваться или отступать", "На этапе - дурные вести из Франции" (1887-1895),

"На большой дороге. Отступление и бегство" (1887-1895), "Ночной привал великой армии" (1896-1897). Велике місце в серії зайняла тема народної партизанської війни із загарбниками. Важливо відмітити, що художник відобразив не прославлених партизанських командирів, таких, як Д.Давидов, Фігнер, а розкрив подвиг простих селян, учасників народного визвольного руху.

Велика патріотична ідея, покладена в основу серії, глибина і гострота сюжетів, яскраві народні образи, цікаві композиційні рішення роблять цей останній капітальний труд художника достойним вкладом в історичний живопис кінця XIX сторіччя.

До кінця життя художник не закінчував подорожувати. Після поїздки в Сирію і Палестину в кінці 80-початку 90-х років він двічі був в Америці, в 1901-1902 роках – на Філіппінах і Кубі, в 1903 році - в Японії. Враження від Японії відобразилися в ряді етюдів, що дають представлення про стародавню, повною різнобічної архітектури, націоналах традиціях цієї цікавої країни.

З1 березня 1904 року Верещагін разом із адміралом С.О.Макаровим загинув на броненосці "Петропавловск", який був підірваний ворожою міною на рейді під Порт-Артуром.

Поєднання романтизму і реалізму в творчості Вєніціанова

Творчість А. Вєніціанова характеризувалась тим, на відміну від передвижників, які ставили за мету розкрити сучасність реалістичними засобами, художник передає сучасність не прямо, а косвенно. Художня мова мистецтва ускладнюється.

Вєнєціанов вважав, що художник повинен бути вільним від злоби дня. Він докоряв передвижників в надмірній пристрасті до політичних тем. За його думками, художник поклоняється не ідеї, а тільки красоті, яку сучасний світ вже давно втратив. Він знаходив натхнення у культурі минулих віків, любив зображувати красивий побут минулих часів, маскаради і святкування.

У російському живописі ХІХст. Вєнєціанов оспівує найсвітліші риси національного характеру. Сповним свої картини буденного життя поезією та ліричністю. Він показував натовп на вулицях, сценки в барах, артистів в гримерних, селян на полях і художників в майстернях. Всі його картини сповнені щирої любові. За звичайними сценами домашнього побуту відкривається піднесений і прекрасний світ, сповнений гармонії та поезії. Також тут присутні моральне повчання, виховне значення. На живих прикладах художник показує, що п'янствувати, вести розпутний спосіб життя – це погано, треба бути благочесним, працелюбним.

Отже, картини А.Вєнєціанова незвичайно різноманітні за характером та тематикою. Узагальнюючи все вище сказане, скажемо, що А.Вєнєціанов віртуозно поєднав у своїх картинах романтизм і реалізм.

Інтерпретація сновидінь в сучасному мистецтві

Підхід до сновидінь суттєво змінювався впродовж історичного розвитку, що зумовлено станом наукових знань, культурної спадщини, світоглядних засад людства кожного періоду. Романтизм, отримавши у спадок від попередньої культури чимало напрацювань у сфері вивчення і художнього освоєння сновидінь, зробив вагомий внесок у розвиток традицій щодо функціонування літературних снів. Однак літературознавчих праць, у яких простежено таку спадкоємність літературних напрямів та вивчено специфіку ониричної поетики, бракує, тому і проблема функціональності сновидіння в поетиці романтизму залишається ледь окресленою. За радянської доби проблеми сновидіння можна було розглядати лише в рамках матеріалістичного вчення, тому в той час літературне сновидіння мало досліджували в гуманітарній науці з погляду філософії, естетики, етнографії, культурології, релігієзнавства.

На початку 90-х рр. під впливом політичних та культурних зрушень у суспільстві, у літературознавчій науці з'являються роботи, що відкривають нові горизонти у вивченні ониричної теми. Невипадково саме в 1990р. вийшла праця А.Макарова "П'ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: нариси з психології творчості". Особливо відзначимо роботу Д.Нечаєнка "Сон, заветных исполненный знаков" (1991), оскільки поряд із вивченням сновидіння у світових релігіях, творчості М.Гоголя, Л.Толстого, Ф.Достоєвського, дослідник відводить окремий розділ аналізові сновидіння в романтизмі. Це перша і чи не єдина на пострадянському просторі спроба літературознавчого дослідження сновидіння романтичної епохи, що узагальнює попередній науковий досвід.

Власне бачення проблеми художнього сновидіння сформувалося на основі вивчення теоретичних матеріалів, дібраних із розрізнених публікацій, фрагментарних висловлювань та побіжних згадок про сновидіння, що траплялися в українських та іноземних літературознавчих розвідках. Важливим інформаційно-теоретичним джерелом дисертації стали праці з психології літературної творчості І.Франка, А.Макарова, М.Арнаудова, Б.Грифцова, Г.Клочека, В.Роменця. Опрацьовано психологічну та філософську літературу як дотичні до предмету дослідження, що наближає до таємничої суті сновидіння і несвідомого з погляду цих наук (Ф.Бассін, А.Вейн, В.Касаткін, Ф.Ніцше, О.Ранк, В.Руднєв, А.Прангішвілі, Ф.Шеллінґ, А.Шопенгауер, П.Флоренский та ін.), а також матеріали глибинної та аналітичної психології. Для дисертаційного дослідження особливо актуальною була творча спадщина К.-Ґ.Юнґа, оскільки його концепція несвідомого ("колективного несвідомого") багато в чому перегукується з романтичним баченням цієї проблеми.

Отож донедавна сновидіння у творах романтиків учені розглядали лише побіжно, аналізуючи їх несистемно. Однак романтична література в цілому завжди приваблювала науковців. У підрозділі виокремлюються літературно-критичні праці, присвячені вивченню романтизму в окремих національних літературах, а також роботи про письменників, творчість яких стала об'єктом дослідження в дисертації. Огляд джерельної бази, що висвітлює романтизм, демонструє непоодинокі звертання дослідників до часо-простору як об'єкту вивчення. Заслуговує на окрему згадку праця Ф.Федорова "Романтический художественный мир: время и пространство" (Рига, 1988), оскільки це найфундаментальніше видання, у якому романтизм на матеріалі німецької літератури досліджено в аспекті часо-простору. Інтелектуальним імпульсом для розгортання власних пошуків стали праці Н.Копистянської, в яких питання генології та проблем поетики романтизму розглянуто в зв'язку із проблемою художнього часо-простору.

Основу дисертації створили застосовані наукові праці з теорії літератури, порівняльного літературознавства, теорії оповіді, дослідження проблем поетики, які актуальні для роботи. Це насамперед праці М.Бахтіна, М.Брандеса, М.Гіршмана, Р.Гром'яка, І.Денисюка, К.Долініна, Д.Дюришина, Л.Левітан, М.Легкого, Д.Лихачова, З.Матхаузера, С.Скварчиньської, В.Скобелєва, А.Стофа, Б.Успенського, Л.Цилевича, В.Шміда та ін.

Зображення-показ сну (розігрування, виконання) можливе безпосередньо під час перебігу сновидіння. Це своєрідна імітація плину сновидіння, тому доречно скористатися тут і наратологічним терміном "мімезис". Сновидіння зазвичай передбачає внутрішню фокалізацію, адже бачити, сприймати сон зі своєї перспективи буде передусім хтось із персонажів твору. Презентуючи ониричні події з погляду персонажа за допомогою показу, розігрування, наратор максимально скорочує дистанцію між фокалізацією і викладом: представлення подій сну подано відразу після засинання героя, як тільки починають поставати перед ним сновидні образи. Оповідач у новелі "Змагання співців" Гофмана відтворює сновидіння безпосередньо за ониричними подіями. Дистанції між тим, коли сон приснився, і часом, коли про нього повідомляють, немає. Зображення перенесено у внутрішній світ героя, подано ніби зсередини його свідомості. У сновидінні йдеться про передбачення розвитку дій і поведінки персонажів. Сновидіння побудовано як відеофільм із пізніших подій, здійснений способом монтажу: певні картини з подієвої канви новели вибірково поєднуються авторською думкою. Сновидіння виступає як композиційний засіб, за допомогою якого реалізується антиципаційна функція. Зосереджено увагу на відмінності цього сновидіння від суто емоційних снів. Цей тип сну умовно можна назвати інтелектуально-мистецьким, живописним сном-видінням. Як результат праці пам'яті й активності уяви героя, ониричний план дає унаочнення думок, уявлень про середньовіччя, які з'явилися в автора після прочитання й осмислення трактату Й.К.Вагензейля "Про захопливе мистецтво мейстерзингерів". Завдяки сновидінню у творі сформований великий пласт підтексту, а також текст уведений у широкий інтелектуальний, культурний контекст; через обігрування залученого в текст новели матеріалу іншого тексту проглядаються майбутні основи теорії і творчої практики постмодернізму. Сон дає можливість подорожувати в часі і просторі без будь-яких обмежень, до того ж відчутне певне нашарування часів: людина ХІХ ст. спілкується з професором із ХVІ ст., і вони разом спостерігають за майстрами-співцями ХІІІ ст. Звернення до Середньовіччя як до "прекрасних часів" ілюструє конфронтаційну налаштованість автора до його сучасності. Гармонія, краса, любов, дружба, співчуття – цілу гаму добрих почуттів, які мало б взяти людство на озброєння, щоб бути щасливим, вбачає Гофман у середньовіччі. Отож сновидіння наділене великим повчальним потенціалом, як і більшість інших сновидінь романтиків, та потребує глибинного осмислення з філософською та дидактичною метою.

Loading...

 
 

Цікаве