WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура та естетика - Курсова робота

Культура та естетика - Курсова робота

Вказані риси світовідчуття і художнього стилю мали у добу Відродження не вузько-філософський, соціально-кастовий чи поетично-цеховий, а універсальний характер, що робило літературу доби Відродження доступною для сприйняття практично усіма соціальними станами. Творчість Шекспіра показує, як в межах однієї п'єси поет мав можливість задовольнити смаки найрізноманітнішої публіки.

Починаючи з доби Відродження можна говорити про формування у Європі національних літератур, тому літературознавство, як правило, розглядає літературу цього періоду відповідно. Цьому сприяє й нерівномірний розвиток національних літератур, різні часові рамки доби Відродження у них. Загалом розрізняють три періоди:

  • Раннє Відродження (14 століття);

  • Високе Відродження (15—16 століття);

  • Пізнє Відродження (кінець 16 — початок 17 століття).

Історики літератури також користуються терміном Передвідродження, або Проторенесанс (Прото-Ренесанс), який передує в кожній національній літературі Ранньому Відродженню. Зокрема, в Італії до Проторенесансу відносять творчість Данте Аліг'єрі, а іноді й Джованні Боккаччо.

Реалізм у творчості В.В. Верещагіна

Видатний художник-баталіст Василь Васильович Верещагін народився 14 жовтня 1842 року в Череповиці в сім'ї поміщика. Коли хлопчикові виповнилося вісім років, батьки віддали його в Малолітній кадетський корпус, по закінченню якого в 1853 році він переводиться в Петербурзький морський кадетський корпус. Тут він захоплюється малюванням і присвячує йому весь вільний від навчання час. В 1858 році Верещагін почав відвідувати малювальну школу петербурзького Суспільства задоволення художників. Про його здібності добре відзивались викладачі, тай сам він мріяв стати художником. В 1860 році, чудово закінчивши корпус, Верещагін, у супереч волі батьків, ішов у відставку і вступив до Академії мистецтв. Вражений вчинком сина, батько відмовив йому у матеріальній допомозі. Почалися важкі роки життя. Верещагін сумлінно займався малюванням, але академічна система навчання з її нормативністю та традиційністю втомлювала художника. Протест молодого живописця виразилася в тому, що він знищив одну зі своїх картин - "Избиение женихов Пенелопы возвратившимся Улиссом". В 1863 році він залишив Академію і поїхав на Кавказ, щоб "на свободе и просторе на интересных предметах учиться". Його першими самостійними роботами були багато чисельні малюнки із зображенням народних типів, побутових сцен і пейзажів Кавказу. В 1866 році, коли жив на березі Шексни в селі Любець, Верещагін міг бачити важкий труд бурлаків. Він задумав створити велику картину, якій хотів показати безвихідну долю бідного населення в царській Росії. Верещагін виконав ескіз картини, написав декілька етюдів, але завершити роботу не вдалося.

В 1867 році він поїхав в Туркестан, де в той час відбувалися воєнні чвари. "Поехал потому, что хотел узнать, что такое истинная война, о которой много читал и слышал...", - писав художник. Верещагін не тільки свідок війни, але й її учасник. В 1868 році у складі російського гарнізону він захищав Самарську башту від військ бухарського еміра і був нагороджений за хоробрість та сміливість Георгіївським хрестом. В 1869-1870 роках Верещагін знову проводить в Туркестані. В результаті створює в результаті велику серію картин про Середню Азію.

Екзотика сонячного Сходу, пишні та яскраві костюми не закрили від художника-гуманіста бідність і безправ'я народу. Так з'явилися картини: "Нищие в Самарканде" (1870,. ГТГ), "Опиумоеды" (Гос. музей искусств Узбекской ССР), "Продажа ребенка-невольника" (1872, ГТГ), "Самаркандский зиндан" (Держ. музей мистецтв Узбецької ССР), "Узбекская женщина в Ташкенте" (1873, ГТГ) та багато інших. Художник вільно володіє пензлем, і звучні, насичені фарби передають спекотне південне небо, весінній зелений степ, прохолоду гірських вершин, складну орнаментацію древніх будівель Самарканда.

Центральне місце в цій серії займають батальні полотна, саме вони мали великий успіх і в Росії, і за кордоном, визначивши основний напрямок творчості Верещагіна.Вже в самих ранніх полотнах художник виступив з протестом проти загарбницьких війн, з обличчями тих, за чиєю провиною вмирали люди. Антимілітариський характер творів - результат глубоких роздумів та життєвих спостережень Верещагіна, який вніс в батальний живопис сміливу сувору правду, якої до нього в цьому жанрі на знало російське мистецтво. Героями своїх картин він зробив солдат, простих російських людей. "Солдаты Верещагина, - писав В. В. Стасов, - это все тот же народ, только... носящий мундир и ружье".

В картині "У крепостной стены. Пусть войдут" (1871, ГТГ) в напруженні чекають бою російські солдати. Суворі їхні обличчя, в позах тверда рішучість. В картині "Вошли" – те саме місце в башті, але після бою. Ряд батальних полотен поєднаний в серію, де художник розвиває думку про жорстокість феодальних владик, дикості предків, про героїзм і сміливість російських солдат: "Высматривают" (1873, ГТГ), "Нападают врасплох" (1871, ГТГ), "Представляют трофеи" (1872, ГТГ), "Торжествуют" (1872, ГТГ) и "Апофеоз войны" (1871-1872, ГТГ).

В полотні "Апофеоз войны" на фоні розгромленого війною міста і спалених дерев – піраміда із людських черепів. Спочатку задум картини був пов'язаний з ім'ям середньоазіатського завойовника кінця XIV - початку XV сторіччя Тамерлана, війська якого залишали після себе такі піраміди. Але витвір за змістом значно конкретніше історичного епізоду. Руїни, черепи, пустеля в усі часи сприймались як символ смерті і розрухи, і Верещагін робить надпис на рамі: "Посвящается всем великим завоевателям-прошедшим, настоящим и будущим". "Апофеоз войны" – суворий осуд війн, що несуть за собою загибель і нещастя.

В 1874-1876, 1882-1883 роках Верещагін здійснив дві поїздки в Індію для вивчення життя, природи і побуту країни. Під час подорожей йому прийшлося піддаватися смертельній небезпеці: на засніжених вершинах Гімалаїв він мало не замерз; в умовах тропічної спеки захворів лихоманкою. Результатом спостережень стали більш, ніж 150 етюдів, що зображували велич білокам'яної індійської архітектури, синь південного неба, яскравий національний одяг індусів. До числа кращих етюдів відносяться: "Буддийский храм в Дарджилинге" (1874-1875, ГТГ), "Ледник на дороге из Кашмира в Ладак" (1875, ГТГ), "Мавзолей Тадж-Махал" (1874-1876, ГТГ).

Ряд картин Верещагін вирішив присвятити історії загарбання Індії англійцями. У нього з'явилася задум створення великої живописної поеми, яка повинна була розказувати про історичну долю Індії, про перетворення величної незалежної держави в колонію Британської імперії. Художник встиг виконати тільки деякі із тих картин, в тому числі "Процессию английских и туземных властей в Джейпуре" (1875-1879, Музей Вікторіум-Меморіум, Калькутта).

Картини Балканської серії з безприкладною правдивістю розкривають буйні війни, епізоди битв: тяжкі переходи російської армії в горах, польові перев'язувальні госпіталі і сцени звірств турків. Художник розкрив й іншу сторону війни: показав кар'єризм і злочинність царського командування. Основну групу творів складають картини героїчної оборони Шипки: "Землянки на Шипке" (Держ. музей російського мистецтва, Київ), "Батареи на Шипке" (Держ. музей російського мистецтва, Київ) "На Шипке все спокойно" (1878-1879), "Шипка-Шейново" (1878-1879, ГТГ).

Ряд полотен Верещагін присвятив подіям, що пов'язані зі штурмом Плевни: "Атака" (1881), "После атаки" (1881). Картины "Победители" (1878-1879), "Побежденные. Панихида по убитым" (1878-1879) присвячені битві під Телішом.

Картини Балканської серії: відрізняються суворою простотою і стриманістю кольорового рішення. В 1880 і 1883 роках ця серія була виставлена в Петербурзі.

1880-ті роки творчі роки життя художника відмічені неабиякою активністю, пошуками нових тем. Він знову їде до Індії (1882- 1883), після – в Сирію і Палестину (1883-1884). Так з'являється "Палестинская серия", яка етнографічного характеру. Значна робота художника над створенням "Трилогии казней": "Распятие на кресте во время владычества римлян", "Казнь заговорщиков в России" (1884-1885) і "Подавление индийского восстания англичанами" (приблизно 1884).

Результатом поїздок по Півночі в 1880-1890 роках явилась серія малюнків та етюдів із зображенням пам'ятників стародавнього дерев'яного зодчества, російської північної природи і простих людей. З 1887 по 1901 рік Верещагін працював над серією картин, присвячених Вітчизняній війні 1812 року. Художником керували високі патріотичні помисли - "показать в картинах 1812 года великий национальный дух русского народа, его самоотверженность и героизм в борьбе с врагом". Художник зумів виразити визвольний, народний характер війни, розвінчати Наполеона, лишити його "пьедестала героя, на который он вознесен".

Loading...

 
 

Цікаве