WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура та естетика - Курсова робота

Культура та естетика - Курсова робота

Установлено, що вплив Гайдеґґера на філософію Гадамера виявляється у наступних чинниках: усвідомлення Гадамером особливостей мови філософії; "мова" й "розуміння" виступають тісно взаємопов'язаними категоріями; перегляд засад сучасного філософствування; спроба утвердити інший спосіб мислення, який висуває на перший план первісну взаємовтягненість "суб'єкта" і "об'єкта"; розуміння — спосіб вираження людського буття в цілому; розуміння текстів виступає як "розуміння по суті", яке прояснюється через гайдеґґерівське трактування буття; поняття істини трактується як "неприхованість"; запозичення основного положення гайдеґґерівської герменевтики — саме буття є час; критика науки; відмінність способу буття твору мистецтва і способу буття об'єктів природознавства.

Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічний бік, то французький філософ П.Рікьор - гносеологічний. Будь-яке розуміння, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під символом Рікьор розумiє будь-яку структуру значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший - непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об'єкта інтерпретацій.

"Відкритість" і "недовимовленість" в мистецтві

Мистецтво існувало з найдавніших часів. Адже потреба творити прекрасне, захоплюватись красотою і гармонією навколишнього середовища закладене в людині самою Природою. Саме через це мистецтво не старіє. Створені сотні і тисячі років назад твори: картини, скульптури, будівлі – хвилюють нас і сьогодні своєю красотою і досконалістю.

Людина пізнає багатогранність світу в процесі матеріально-духовної, духовно-практичної та духовно-теоретичної діяльності. У процесі історичного розвитку людства розширюються межі людської діяльності, яка дотепер набула космічного характеру. Історія культури людства свідчить, що спочатку головна увага приділялася дослідженню різних аспектів художньої, згодом – наукової творчості, а в останні десятиліття увагу досдників почали привертати особливості науково-технічної творчості. Такі процеси відображають розвиток і зміну поглядів на творчість як на найближчий виток культури. У цілому культура постає як нерозривна єдність творчих процесів самореалізації особи, орієнтири якої – Істина, Добро і Краса.

Подібно до інших форм духовного освоєння світу – таким само багатогранним, із різноманітними властивостями, рисами, особливостями, функціями та зв'язками зі світом – постає мистецтво як втілення художньої культури. Воно водночас є і формою суспільної свідомості, і засобом пізнання, і галуззю духовного самовираження особистості.

Для античного мистецтва були властивими героїчна концепція людини, ідеал гармонії гармонії внутрішнього світу індивіда та його єдності з суспільством. В епоху Середньовіччя мистецтво ввібрало і втілило в художній формі християнські чесноти та ідеали, стверджуючи підпорядкованість світу й людини Божому провидінню. В епохо Відродження художники намагалися передати світ таким, яким він є, звільняючи індивідуальність від пут середньовічного аскетизму. У мистецтві Нового часу формуються два напрями – бароко і класицизм, - на зміну яким приходять просвітництво, сентименталізм, романтизм, критичний реалізм тощо.

У мистецтві ХХ століття помітна тенденція відходу від традиційних художніх цінностей у бік пошуку нових, від реалістичного зображення до вираження внутрішнього світу особи, від суто площинного чи просторового мистецтва в образотворчій сфері – до мистецтва об'єднуючого, синтетичного. Окрім того, помітними є тенденції до самовираження художника будь-якою ціною і відходу від суто предметно – образної структури культурного тексту. З'являється так зване "безпредметне мистецтво" в розумінні відсутності предмета відображення. Виникають і "процесуальні" види мистецтв, де головну роль відіграє не результат, а лише сам процес його створення.

Увесь величезний асортимент сучасного мистецтва свідчить про те, що художня культура створюється різними шляхами, значною мірою залежними від історичної дійсності та від "духовного заряду" епохи.

Мета мистецтва – всебічний розвиток особи.

Мистецтво здатне вплинути на людину всебічно – на її почуття, розум, волю, а тому постає як потужний стимул творчого самовдосконалення й самореалізації особистості. Прилучаючись до культурного досвіду людства, особистість збагачує свій власний досвід, через нього оцінює дійсність, готує себе до перетворення навколишнього світу за законами Істини й Краси, Гармонії та Добра.

Наявність мистецтва у доісторичної людини

Найдревнішим періодом розвитку мистецтва є мистецтво первісної людини або, як його ще називають, первісне мистецтво. Ця зображально-наслідувальна діяльність, що спиралась на образне мислення, лише з великими застереженнями може бути названа мистецтвом. І насамперед тому, що зумовлювалась переважно практичними, утилітарними потребами. Наскельні зображення тварин на повен зріст створювались, як свідчать дослідження вчених, для чисто практичних потреб – чи як мішень для тренування і навчання у метанні списа, проведенні ритуального полювання під час ініціацій, або як образ тварини для ритуальних, магічних дій, що передували полюванню і повинні були забезпечити успіх.

Чимала кількість майстерно виконаних зображень періоду пізнього палеоліту, тобто періоду полювання людини на крупних тварин, на жаль, не збереглася – вони сильно потерпали в часи, коли людство перейшло до продуктивного господарювання. Безперечно, зображення тварин і людини завжди супроводжували і супроводжуватимуть людську культуру, але реалістичний пафос палеолітичного живопису – унікальний і неповторний, адже знахідкам пізніших часів притаманні вже ст'илізація, узагальнення, динамізм, багатофігурність композиції тощо.

Магічний характер первісного мистецтва такою ж мірою властивий і скульптурним зображенням жінок, так званих неолітичних Венер, пов'язаних з культом матері-прародительки і хранительки домашнього вогнища, ритуальних танців-дій, що дійшли до нас з культурою реліктових спільнот.

Культура епохи варварства (її ще називають енеоліт) була заснована на продуктивному господарюванні, яке принципово міняло образ мислення і дій людини. Перехід від мандрівного до осілого життя породжував нові матеріальні і духовні потреби, а отже, й відповідні засади для нових форм художньої творчості. Зачатки архітектури, так звані мегалітичні споруди – чотирикутні будови з плит (дольмени), вертикальні, нерідко вкриті рельєфами, стовпи (менгіри), стовпи, розставлені довкола жертовного каменя (кромлехи), захисні споруди перших протоміських поселень, могильні кургани скіфської культури – стали початком створення людиною соціального простору, що відокремлював її від неосвоєного фізичного і де в подальшому протікало все людське життя. Використання глини для виробництва домашнього посуду, а згодом винахід гончарного круга покликали до життя нову галузь ремісництва і мистецтва – кераміку. Мистецтво кераміки, що у своєму генезисі функціональне й імітативне, стало найелементарнішим видом прикладного мистецтва,яке у процесі розвитку перетворилося в одне з найабстрактніших мистецтв, сягнувши більш вільних форм, ніж скульптура. Саме ця особливість кераміки, абсолютна рухливість її форм дали право відомому американському мистецтвознавцю Фінкельстайну назвати кераміку "кристалізацією людської думки". Кераміка і метал (бронза, срібло, золото) ставали основним матеріалом мистецтва. Ось чому скарби скіфських курганів – кінська збруя, зброя, одяг і прикраси, посуд – є предметами прикладного мистецтва.

Мистецтву цього історичного періоду притаманні єдність та синкретизм утилітарного і художнього елементів. Проте сама вже наявність подібних елементів, безпосередньо не пов'язаних з практичним призначенням предмета, започатковувала новий етап у розвитку людської культури – появу відносної свободи діяльності, зрослу могутність людини, формування стійкої естетичної потреби, наявність розповсюдженого художнього виробництва.

Що ж переважало в мистецтві тих часів? Передусім зооморфні форми, рослинний і тваринний орнамент, що поступово набував абстрактного характеру. Поряд з тваринами і рослинами зображення людини подавалось дуже умовно і схематизовано. Таке поєднання зображень людини із зовнішнім світом свідчило про те, що образ самої людини ще не сформувався і розглядався як частина навколишнього світу.

Одним з перших кроків до художнього узагальнення була спроба упорядкування та групування явищ навколишнього світу з допомогою ритму. Відчуття ритму властиве людині так само, як зір, слух, дотик, однак набагато складніше виявилось образно опредметити його. Ми схильні думати, що це відчуття було пов'язане передусім з руховим ритмом. Звуковий прийшов значно пізніше. В палеолітичних зображеннях ритму не відчуваємо зовсім. З'являється він тільки аж в неолітичних пам'ятках, проступаючи як намагання впорядкувати, організувати площину (на керамічних виробах) і простір (в архітектурі). Розписний посуд різних етнічних груп і, відповідно, культур дає змогу простежити, як вчилася людина узагальнювати свої життєві враження, групуючи і стилізуючи предмети та явища таким чином, що вони перетворювалися у підкорений ритмові геометричне стрункий рослинний, тваринний або просто геометричний орнамент. Ритм ліній, кольорів, форм ніби вбирав у себе спочатку ритм руху руки, яка поступово повертала виріб під час ліпки, а потім – ритм гончарного круга, можливо навіть із супроводжуючим його співом.

Loading...

 
 

Цікаве