WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура та естетика - Курсова робота

Культура та естетика - Курсова робота

З цього моменту можна визначено говорити про виникнення тотемізму. Тотемізм - віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким зв'язували своє існування і благополуччя. Частіше за все тотем був твариною, рослиною - рідше. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення, його відмічають у всіх народів на родоплемінній стадії розвитку. Багато які племена індіанців Північної Америки в момент появи там європейців носили імена своїх тотемів. У світі тотемів в порядку речей такі самоназви, як "люди-леопарди", "люди-антилопи". У різних народів відношення до тотемних тварин було різним. Полювання на тотемну тварину і вживання його м'яса в їжу могли бути суворо заборонені. Але у інших народів існував особливий ритуал поїдання м'яса тотема. Відгомони тотемізму легко можна побачити в світі фольклору. У чарівних казках тварини володіють надзвичайними здібностями. Вони часто уподібнюються людині, стаючи його другом, заступником. До часу тотемізму сходять, очевидно, і живучі перекази про "перевертнів".

Міф (гр. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минувшину, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії походження світу, богів і людства.

Теорія Юнґа стверджує, що міф – це форма колективної свідомість, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Це одностайне ставлення до природи та родичів Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт. Міф – не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення до світу. Міф – це спроба знайти реальні зв`язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою і зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше ніж того потребує природа, тобто крім родинних виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, перші правові норми.

Види міфів

  • Міф про створення Всесвіту;

  • Міф про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова);

  • Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

  • Героїчні міфи (про героїв, засновників племен – грецькі міфи про Геракла);

  • Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Слід зазначити, що деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, застосовані на історичних постатях та подіях. Слово міф у вживається в сучасних філософських і політичних текстах в значенні - неправдиве пропагандистське твердження, наприклад, міф про цивілізаторську роль білої раси, тощо. В такому контексті термін "міф" має виразний негативний відмінок.

Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Мистецтво зародилося в первісному суспільстві доби пізнього палеоліту (малюнки в печерах, різьблення на кістці та камені, ритуальні танці тощо). Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво є однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Розвиток мистецтва як елементу духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.

Художня обробка речей і знарядь праці, будівництво житла започаткували розвиток архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва. Серед основних візуальних мистецтв західної Європи протягом багатьох століть залишалися живопис, скульптура і графіка. У мистецтві ісламу основним був орнамент, оскільки було заборонено зображати живі істоти. У деяких культурах маски, татуювання, кераміка і металеві вироби були основними формами образотворчого мистецтва.

Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі, театралізованих діях. Одним з найдавніших є мистецтво слова. Існуючи спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, воно (з виникненням письменства) розвинулося в художню літературу. Технічний прогрес уможливив появу інших форм, типу фотографії і кіно, а зараз сучасні електронні засоби дозволяють здійснювати зовсім інше створення і представлення видимих образів.

Класифікація мистецтв

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

  • просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

  • часові мистецтва — радіо, музика, література

  • просторово-часові — кіномистецтво, театр

За формою чуттєвого сприймання розрізняють:

  • слухові — музика, радіо

  • зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

  • зорово-слухові — театр, кіно

Погляди на мистецтво

У філософії стародавньої Греції можна виділити два основні погляди на мистецтво. Згідно першому з них, що йде від Аристида, мистецтво має справу з mimesis'ом (інтерпретацією), представленням образів, і ми отримуємо задоволення, спостерігаючи точно й акуратно виконані картини реального світу. В другому, що бере початок у поглядах Платона, мистецтво надихається Музами (Богом або внутрішніми імпульсами, або підсвідомістю) для вираження того, що знаходиться вище навколишнього світу, тобто внутрішні почуття, прояви або вікові відчуття. У Середні віки термін "мистецтво" використовувався для позначення галузі навчання, що розглядається як інструмент пізнання. До семи вільних мистецтв відносилися trivium: граматика, логіка і риторика, і quadrivium: арифметика, музика, геометрія й астрономія.

Таким чином, розглянувши ці три поняття, можемо зробити висновок, що з тотемізму зародився міф, з якого відповідно і розпочався шлях мистецтва. Тотемізм і міф та міф відіграли дуже важливу роль у становленні мистецтва, так як саме вони були джерелами появи мистецтва.

Карнавальна культура від Середньовіччя до Новітніх часів

Середньовіччю притаманне світосприйняття крізь призму гри: саме життя розігрує іншу форму свого існування - карнавал, який не обмежений сферою мистецтва, а має всесвітній обшир.

Карнавал - це святкове життя, яке стає таким лише коли до звичного - повсякденної праці і відпочинку - приєднується надбуденне: зі сфери духу. Саме сакралізація буденності зумовлює особливе карнавальне світоіснування. На відміну від офіційного свята карнавал маніфестує тимчасове визволення від існуючого ладу, відміну всіх привілеїв, норм, правил. Відміна під час карнавалу всіх ієрархічних залежностей призводить до того, що людина ніби перероджується для нових, "космізованих" стосунків.

1. Народжується новий тип взаємин між людьми: карнавально-брутальний (напр., поплескування по животу, вживання фамільярно-побутової мови, навіть непристойностей; лайки). Все це було сакралізовано; нині початковий сакральний зміст загублено.

2. Карнавальній культурі властива логіка "навиворітності", "навпаковості", логіка безперервних зміщень верху і низу (профанація, зниження). Це перевага матеріально-тілесного начала життя: образів самого тіла, їжі, пиття, статі. Ці образи до того ж перебільшено-гіперболізовані.

Так виникає особливий тип світогляду: гротескний реалізм. Матеріально-тілесне начало у гротескному реалізмі подане у всенародному, святковому та утопічному штибі. Тіло й тілесне життя одержують тут космічний розмах, це зовсім не тіло і не фізіологія у вузькому і точному сучасному сенсі. Домінує в усіх цих образах матеріально-тілесного життя рясна плодовитість, бучний ріст, що вихлюпує через край, достаток. Серед особливостей гротескного реалізму - зниження: переведення всякої високої церемонії й обрядовості у матеріально-тілесний план. Отож "верх" і "низ" мають тут певне топографічне значення: верх - це небо, низ - земля. Земля поглинає (могила, черево), а також народжує і відроджує (материнське лоно).

У власне тілесному аспекті, який ніде чітко не відокремлюється від космічного, верх - це обличчя (голова), низ - живіт, зад, статеві органи. Таке топографічне значення верху і низу є характерним для гротескного реалізму. Таким чином, "перевертання" тілесної могили вгору - "нове народження" - призводить до встановлення особливого принципу - амбівалентності (поєднання в одному протилежних начал).

Loading...

 
 

Цікаве