WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Бітлз і їх роль у розвитку молодіжної культури ХХ століття - Курсова робота

Бітлз і їх роль у розвитку молодіжної культури ХХ століття - Курсова робота

З історії відомо, що взаємини "батьків і дітей" ніколи не були безхмарними, що процес культурної наступності одночасно зближує і роз'єднує покоління.

Закономірно, що з прискоренням суспільного розвитку ускладнюються і взаємини поколінь, істотно змінюються процеси культурної наступності. Саме такі принципові зміни щодо цього намітилися в індустріально розвинутих країнах усього світу в 1950-1960-ті роки, коли різке прискорення темпів життєвих змін, що відбувалося під впливом науково-технічної революції, призвело до зростання соціальної і духовної автономії молоді, відносного відокремлення її як соціально-демографічної групи. Молодь починає виявляти себе як спільність.

Іншою важливою особливістю рок-музики стала апеляція її виражальних засобів до біологічних і психічних механізмів і потенцій, специфічних для юного організму. Особливий психофізичний і емоційний вплив цієї музики досягається завдяки імпульсивності, динаміці, форсованій голосності, саме те, що викликало діаметрально протилежну реакцію старшого покоління [12, с. 11].

Отже, молодіжній музиці притаманний, з одного боку, комплекс властивостей, що чітко окреслює сферу її впливу за біологічними і психічними характеристиками слухачів. З другого — ця музика репрезентувала достатньо матеріальних і символічних предметів, що складали основу об'єднання молоді на ґрунті її споживання. З третього — існували психосоціальні настанови і чинники, що забезпечували підвищений потяг до неї підлітків. І крім того, такій музиці характерні особливі художні властивості, які згуртовують й організовують аудиторію. Усе це забезпечує як соціальну диференціацію слухачів, так і доцентровий рух молоді на основі сприймання рок-музики.

Досить швидко сформувалися ознаки молодіжного стилю, що містив нові танці, пластику рухів, зачіски, елементи одягу і т. ін. Входження новачків у новий, спочатку таки примітивний соціокультурний комплекс почало відбуватися під впливом засобів масової інформації, що розробляли відповідні методи і прийоми подання — представлення нових явищ.

Напевно, не випадково в культурі сучасного індустріального суспільства настільки бурхливо прогресують форми діяльності і соціальні інститути, які сприяють підтримці традицій молодіжної музики. Перелік подібних прикладів дуже великий: фестивалі, конкурси, дискотеки, фан-клуби, рок-клуби, щорічні премії, книги і спеціалізовані журнали, радіопрограми і телепередачі, тематичні газетні рубрики, рок-енциклопедії і т.ін.

В цих умовах починає окреслювати свої форми і рок-музика.

Рок-музика – загальна назва ряду напрямів популярної музики другої половини XX століття, які походять від рок-н-ролу і ритм-енд-блюзу.

Рок-музика має велику кількість напрямів: від легких жанрів, таких як танцювальний, бритпоп до брутальних і агресивних жанрів — хардроку. Зміст пісень варіює від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого і філософського.

Рок-музика є складним утворенням, що включає течії за музичними й немузичними ознаками: за належністю до певних соціально-культурних рухів ("психоделічний рок", пов'язаний з субкультурою хіпі, панк-рок як реакція на професіоналізацію рок-музики), за віковою зорієнтованістю (рок для підлітків, рок для дорослих), за динамічною інтенсивністю ("важкий рок", "м'який рок"), за рівнем технічного оснащення (електронний рок), за взаємодією з іншими музичними традиціями ("афро-рок", "бароко-рок", "фольк-рок", "джаз-рок"), за місцем в системі художньої культури (комерційний "поп-рок", елітарний "рок-авангард").

Серед інших жанрів сучасної масової музики рок має найбільше спільних рис з поп-музикою: значну гучність, переважання ритмічного начала, аранжування із застосуванням електричних та електронних інструментів, неакадемічну манеру співу солістів, здатність моделювати емоції в єдності чуттєвого забарвлення і м'язево-тонусних відчуттів, прагнення бути новаторськими, нестандартними, оригінальними, епатуючими (строкате оформлення платівок, зовнішній вигляд виконавців, сценічна поведінка, мовні ознаки музики, плакатність пісенних текстів тощо). Найважливішими засобами їх поширення є грамзапис, аудіо-касети, компакт-диски, радіо, телебачення, концертні організації, преса, музичні магазини тощо. Діяльність цих інститутів забезпечує стандартизацію творчих відкриттів, зростання популярності артистів, які узаконюють або копіюють комплекс модних стилістичних і тематичних ознак, або формують їх.

Рок — це, з одного боку, рупор молоді, музичне втілення роздираючих її суперечливих настроїв, конфлікту із загальноприйнятими нормами. З іншого боку, рок — один з інструментів, направлений на комерційний прибуток в індустрії розваг. По суті справи, вся історія року складається з схожих циклів, на початку кожного з яких — бунт, протест, народження нових стилів і нових цінностей, виникнення груп і виконавців-основоположників стилю, а потім — поступовий процес "приручення", комерціалізації, деколи — спрощення, виникнення вторинних груп року.

Рок-музика сьогодні вже, напевне, не викликає такого роздратування, як це відбувалося декілька десятиліть тому, зокрема на теренах колишнього Радянського Союзу. Ця музика, як колись і джаз, уже тривко завоювала свої позиції, має свою окрему соціокультурну полицю. На жаль, не все ще зрозуміло з цим видом музикування — і в галузі керівництва, і в галузі споживання, і в галузі наукових узагальнень.

Можна використовувати більш узагальнюючий термін — рок-культура, який вміщує в собі і молодіжну музику, її різні уподобання, пов'язані із цим видом музикування, манеру поводження, одяг, своєрідний сленг і багато іншого. Тому феномену рок-культури можна надати такого понятійного сенсу — це, як правило, молодіжне середовище, в межах якого, по-перше, існують свої закони, які поширюються в більшості на молодь і яким вона слідує; по-друге, рок-культура якісно і кількісно збільшилася за рахунок поглинання раніше окремих складових — рок-музики, технологій, що її обслуговують, ідеологічних надбудов (стилі, рухи, уподобання, вірування, ідолопоклонство тощо); рок-культура взаємодіє з різними суспільними сферами (релігія, ідеологія, політика, наркоманія, алкоголізм, астрологія і т.п.).

Основними чинниками впливу на рок-концерті часто є немузичні засоби (пластичний образ, одяг виконавців, технічний антураж, світловий тиск), та "музичні" засоби, які перестають бути такими, або цілковито спрямовані не на духовний вплив, а на біофізіологічні механізми сприймання (мається на увазі гіпертрофія гучностно-динамічних або метроритмічних чинників звучання).

Характерною формою рок-музики є театралізованість. Театралізацію, одночасне включення слухового та візуального сприйняття, можна охарактеризувати як цілком сучасне явище. Однак у цьому разі "театральність" рок-концерту виявляється наближеною не до синтетичних тенденцій мистецтва XX століття, а до первісного синкретизму, тобто єдності нерозвинених ритуально-магічних елементів. Вплив на рефлекси та нижні поверхи психіки досягається цілком відповідними (спрощеними, стереотипними) засобами. Саме тому прийоми рок-концерту значно збагатили розраховані на примітивний смак обивателя комерційні поп-шоу.

Театралізованість рок-концерту — це не тільки ширма, за якою можна досить вдало приховати відсутність серйозного музичного професіоналізму. Сьогодні це можна вважати одним із суттєвих надбань естетизації рок-вистави на концертній естраді.

Театралізація рок-концерту — це можливість вираження специфічного образу, стилю життя, входження у нові сфери художнього життя. У створенні цього образу важливими є зовнішній вигляд і стиль спілкування, маючи при цьому безсумнівний знаковий сенс (приналежність до тієї чи іншої групи), поведінка і пластика [11, с. 23].

Не новою була поширена, особливо в 1960-1970-ті роки, традиція театралізації рок-концерту із використанням різних технічних засобів. Поєднання музичних прийомів із виразним стилем сценічної поведінки, руху, одягу, підсилююче відчуття цілісності і незалежності, відмежованості від інших явищ культури, — прийом, що використовували в джазі негритянські музиканти. У рок-музиці через деякі, насамперед соціокультурні, причини він досягає апогею, претендує чи не на чільну роль.

Кращими рок-групами створена ціла галерея яскравих музично-театрально-поетичних вистав. Більшість із рок-груп прагнуть до синтезу найрізноманітніших видів мистецтва, зокрема музики, поезії, театру, пантоміми, танцю, живопису. Тому є доцільним вживання термінів рок-мистецтво, рок-культура, де, безумовно, рок-музика, як один із основних компонентів, обов'язково в ньому наявна.

Рок — це більше театр, ніж естрада, і будь-який рокер створює на сцені свій образ (точніше — імідж), що запам'ятовують і люблять шанувальники. Найчастіше і репертуар, і музичний стиль працюють виключно на створений образ. В арсеналі будь-якого рок-виконавця чимало складових, які відіграють важливу роль: костюм і грим, сценічна техніка, міміка, жести і пластика.

Loading...

 
 

Цікаве