WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна - Курсова робота

Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна - Курсова робота

І.Ю. Рєпін був художником широких творчих інтересів, багатогранного таланта. Нескінченно закоханий у життя, невичерпне багатство його проявів, він намагався охопити у своїй творчості багато сторін навколишньої дійсності. Але предметом найпильнішої його уваги завжди залишалася людина. Тому-то Рєпін і був першокласним портретистом. [28, 44]

Глибина проникнення в характер зображуваного, сприйняття людини не тільки в неповторній своєрідності її особистості; але й у її соціальній обумовленості, разюча портретна подібність і, нарешті, віртуозне володіння мальовничою технікою зробили Рєпіна одним з найбільших портретистів XIX століття.

Портретна творчість І.Ю.Рєпіна — новий етап у розвитку російського та українського портрета, що завершує діяльність у цій області таких чудових портретистів, як Перов і Крамськой. Портрети Рєпіна підкуповують своєю дійсністю, здатністю художника в безпосередньому, здавалося б, випадковому стані людини побачити прояв істотних сторін її натури, умінням тонко помітити специфіку пози, жесту, міміки обличчя того, хто на портреті, майстерністю передачі відчуття живої плоті людського обличчя й фігури. Винятково широким було коло тих, кого І.Ю.Рєпін відобразив на портретах — від простих мужиків ("Мужичок з боязких", "Мужик лихий на очі") до відомих письменників, музикантів, суспільних діячів (портрети Д.Багалія, Л. Толстого, Стасова, акторки Стрепетової, хірурга Пирогова, генерала Дельвіга, композитора Мусоргського, українського поета Т.Г.Шевченка). Майстром групового портрета Рєпін показав себе в картині "Урочисте засідання Державної Ради" (1901—1903). Проникливим ліризмом відрізняються жіночі портрети художника — "Відпочинок", "Осінній букет" і ін. [28, 47]

Ілля Рєпін створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877р.), В. Тарновського (1880 р., "Гетьман") і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888 р.), Д. Багалія (1906 р.).

Звернімося до аналізу деяких портретів, виконаних І.Ю.Рєпіним на українську тематику або з українськими діячами культури.

"Протодиакон", 1877. Портрет чугуївського соборного диякона.

Незважаючи на те, що "Протодиякон" — прославлена картина, вона все-таки портрет, але портрет, що виріс до картини, як портрет так званого "Яна Собесського" Рембрандта (насправді автопортрет його) виріс до однієї зі славнозвісних у світі картин. Рєпін особливо високо цінив саме цей рембрандтовьский шедевр і навряд чи можна сумніватися в тому, що "Ян Собесський" підказав художникові й загальну концепцію "Протодиякона": не тільки такий же посох у руці, але й вся жирна кладка живопису — трактування фону, рук і самого обличчя — говорять про те, що літні відвідування Рєпіним Ермітажу не пройшли даром для його чугуївського періоду.

Уже на живописі "Єврея на молитві" і портрета Овденко лежала печатка луврських прогулянок Рєпіна; в "Протодияконі", крім впливу Рембрандта, що позначився колись й на мініатюрному портреті матері 1872 р., ми бачимо щось таке, чого раніше в Рєпіна не було й що відтепер з'явиться характерною рисою його мальовничої манери. Досить сказати, що "Протодиякон" — перший справжній Рєпін, Рєпін майбутніх картин. "Ян Собесський" був тільки трампліном, з якого Рєпін зробив свій дивний стрибок у живописі, який настільки переполошив всіх художників, який схвилював російське та українське культурне суспільство кінця 70-х і початку 80-х років ХІХ ст. і який особливо глибоко зачепив правдивого в справах мистецтва портретиста-професіонала Крамського.

Це нове полягає не тільки в небаченій до того чисто рєпінській тематиці, що відкривається "Протодияконом", але й у самому живописі, його установках і характері. Це насамперед скажений темперамент його нового живопису, що вперше позначився саме тут. Крамськой говорив, що новий Рєпін пише немов у якійсь люті й що нікому з російських художників не написати так, як написаний "Протодиякон". Барвиста кладка Рєпіна відрізняється тут небаченою колись щільністю й упевненістю. Дні сумнівів і хитань, дні болісних прогулянок по Ермітажу, з метою вийти із творчого тупика, у який Рєпін потрапив після "Бурлаків", безвісти минули. Рєпін відчув твердий ґрунт під ногами й вийшов на велику дорогу світового мистецтва, з якої вже більше не звертав.

"Мужичок з боязких", 1877 р. Писаний у Чугуєві одночасно з "Протодияконом". Стасов писав із приводу його у своєму звіті про VI Пересувну виставку 1878 р.: "Цей заголовок даний самим автором, але, здається, не можна його прийняти інакше, як в іронічному змісті. Правда, немов якась заляканість, якась сторопілість присутня на обличчі в цієї людини: спочатку, мабуть, подумаєш, що він і справді боязкий. Але гляньте тільки на його скляне, нерухоме око, передане з дивною досконалістю, і вас обдасть холодом..." [17, 82]

Стасов розумів дану автором назву портрета в такому ж приблизно змісті, у якому пізніше Чехов назвав героїню своєї відомої розповіді "беззахисною істотою". Боязкість його насправді тільки гадана.

У чисто мальовничому відношенні портрет стоїть в найближчому сусідстві з "Протодияконом" і був написаний безпосередньо перед останнім. У ньому є також, хоча й в меншій мірі розмашистість кисті в трактуванні одягу, при відносній стриманості мальовничого трактування голови. "Мужичок з боязких" представляє собою останню віху, як би розбіг до "Протодиякона".

Під час революції "Мужичок з боязких", що загубився було в невідомості, з'явився в I Пролетарському музеї Москви, звідки в 1924 р. надійшов на рєпінську ювілейну виставку в Третьяковській галереї. Пізніше він був переданий у музей м. Горького, де нині й перебуває. Треба сказати, що на ювілейній виставці він також не був оцінений по достоїнству, як і одночасно з ним написаний у Чугуєві наступний портрет.

"Мужик лихий на очі". Як цей, так і попередній етюд знаменують важливу віху в рєпінській творчості. Уже незвичайні для виставок назви цих речей показують, що автор бажав їх виділити із числа чергових етюдів, що писалися сотнями. Назви ці повинні були говорити відвідувачеві виставки про поглиблену роботу художника над характеристикою обох селянських типів того часу.

Обидві голови свідчать про те, що Рєпін починає відтепер надавати особливого значення психологічному розкриттю сутності людини, — риса, яка надалі привела його до того, що одержало згодом назву "рєпінського психологізму", що розгорнулося в складні психологічні драми "Не чекали" і "Іван Грозний".

У чисто мальовничому відношенні обидва етюди ще не цілком вільні від галерейного нальоту, але в порівнянні з "Протодияконом" їхнє колірне рішення вже більш близьке до подальших московських робіт.

Любицька, 1877. Писаний у Чугуєві. Портрет зображує молоду жінку з квітами у волоссі, на червоному фоні. Він трохи банальний за задумом і кольорами. Майстерність невисока.

Я. І. Мурашко, 1877. Портрет був написаний в Чугуєві, однією кистю, із процарапуванням кистю по свіжій олійній фарбі до полотна. Портрет оцінений критиками, як слабкий за малюнком і формі.

Невідомо з яких причин портрети чоловіків вдавалися Рєпіну набагато краще жіночих. Можливо, що, як усякий художник, Рєпін трохи соромився жінок, вони сковували його майстерність, і портрети виходили не дуже вдалими. І, як чоловік, він більше й краще почував грубу тваринну силу своїх персонажів, що і проявлялася повною мірою в його портретах. Рєпін малював всіх — бідних селян, боязких і принижених, багатих поміщиків, нахабних і жирних, ченців і подорожан, скромних і чистих духом, попів і дияконів, солдатів і військових, своїх побратимів художників, поетів і письменників, продажних депутатів державної думи, що влаштували оптовий продаж Росії, і інших незліченних людей, гарних і не дуже, гарних і страшних, добрих і злих, розумних і тупих. Загалом, через кисть Рєпіна пройшов весь російський люд, весь російський народ, вся російська інтелігенція й селянство.

Loading...

 
 

Цікаве