WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна - Курсова робота

Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна - Курсова робота

В "Бурлаках на Волзі" Рєпін зробив ще одне відкриття. Він показав Волгу не як географічне поняття, а як невід'ємну частину образа Батьківщини, з її просторами, силою й поезією. У перерві роботи над "Бурлаками" Рєпін закінчив дипломну картину "Відродження доньки Іаіра", по достоїнству оцінену й Академією мистецтв, і сучасною критикою. Він одержав вищу оцінку й право на закордонне відрядження для знайомства з європейським мистецтвом і для вдосконалювання майстерності.

Три роки перебування в Італії й Франції для нього не пройшли даром. Тут він остаточно усвідомив своє призначення. Рєпін чуйно й жадібно вловлював у мистецтві Франції все, що йому було необхідно. Створені там роботи переконливо говорять про це: пейзажні етюди "Дорога на Монмартр", "Окраїна Парижу", "Кінь для збору каменів у Велі", етюди до картини "Паризьке кафе". Але от що він писав з Італії Стасову, влітку 1873 року: "Ні, я тепер набагато більше поважаю Росію! Взагалі поїздка принесе мені так багато користі, якої я й не очікував. Але довго тут не пробуду. Треба працювати на рідному ґрунті. Я почуваю, у мені відбувається реакція проти симпатій моїх предків: як вони нехтували Росію й любили Італію. Так мені противна тепер Італія з її умовною до блювоти красою". [5, 33]

А от лист із Парижа 26 січня 1874 року: "Не знаю інших сфер, але живопис у теперішніх французів такий порожній, що сказати не можливо. Властиво, сам живопис талановитий, але один живопис, змісту ніякого... Для цих художників життя не існує, воно їх не торкає. Ідеї їх далі картинної крамнички не піднімаються". [5, 35]

Перед самим поверненням у Росію Рєпін у Парижі написав картину "Садко" — результат його професійних досягнень і глибоких роздумів про призначення художника. У ній є все — і зріла майстерність, і доброчесні почуття до Росії, але немає точного влучення в предмет зображення, де б Рєпін міг виявити себе по-справжньому. Ця картина говорить тільки про те, що художникові вже під силу робити небувале. У ній — тільки передчуття, а небувале Рєпін зробить після повернення на Батьківщину. Після повернення, за десять із невеликим років, Рєпін створює кращі свої добутки: "Царівна Софія", "Відмова від сповіді", "Хресний хід", "Не чекали", "Іван Грозний", "Арешт пропагандиста", "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" і цілу галерею портретів.

По шляху з Парижа художник на короткий час зупиняється в Петербурзі, і з'являється чарівна річ — "На дерновій лаві", вся пронизана світлом, відчуттям спокою й щастя. Написана з майстерністю, ще французької пори. Але це зовсім не те, не для таких робіт він поспішав на батьківщину.

У Чугуїв — от куди кинувся художник, у рідні місця, де очікувало його те, до чого він так прагнув. Тут художник знайшов предмет зображення — і з'явився портрет "Мужичок з боязких". Такого образа в російському мистецтві ще не було. Перед нами жива людина, з дуже складним характером і важко з'ясовною психологією. Справжній селянин. Авторське відношення начебто відсутнє, автор нічого не нав'язує. "Даю вам, — здається, говорить художник, — живу людину, я сам ще не відаю її таємниць, давайте разом розгадувати їх". Важко пояснити й зрозуміти селянську душу. Дотепер не можемо — не піддається. [11, 3]

"Мужик лихий на очі" — знову незвичайно живе зображення, і знову не знаходимо слів, щоб пояснити, що це за людина. Він занадто живий, занадто складний для словесних визначень. Перед нами саме життя в надзвичайній його складності. Рєпін не стільки розумом, скільки своїм талантом, інтуїцією відчував селянина, простого мужика. Недарма пізніше Лев Толстой скаже, що Рєпін "краще всіх російських художників зображує народне життя". У Чугуєві Рєпіним написаний "Протодиякон", яким захоплювався Мусоргський, а це дорогого стоїть. Продовженням цих образів став "Селянський хід у Курській губернії". [11, 3]

Чугуївські портрети були як би перевіркою сил перед роботою над картиною. "Хресний хід" — один із центральних добутків у творчості Рєпіна. Задум її грандіозний, це подальший розвиток того, що розпочато в "Бурлаках на Волзі". Тут і там — рух людської маси. Тут і там головне — народ. Тільки в "Хресному ході" усе укрупнюється, стає ще значнішим. Під палючими променями сонця по курній дорозі повз безжалісно зрубаного гаю, на місці якого стирчать одні пеньки, рухається процесія з корогвами. Юрба здається нескінченною, не видно ані початку, ані кінця. Начебто перед нами в русі вся Росія, весь багатомільйонний російський народ. Кожний учасник цього ходу разюче індивідуальний, зі своїм особливим поводженням, і всі разом єдиним нескінченним потоком спрямовані до невідомій нам мети невідомою волею. Навіщо? Куди? Знову таємниця народного буття і його нерозгаданість устремлінь.

Талант Рєпіна мав проникливість, інтуїцією, що перевершувала розуміння самого автора й наше з вами теж. Талант — є істина, не замутнена розумом. До рєпінської творчості це визначення найбільше підходить. Рєпін — один із самих безпосередніх художників, захват перед життям, її красою завжди є в його добутках.

Рєпін залишив нам безцінну галерею портретів. Йому немає рівних у мистецтві по багатообразності зображень. Здається, вся Росія та частина України постала в обличчях. Нескінченна розмаїтість характерів і типів. Портрети гранично достовірні, часом безжалісні по характеристиці й завжди як живі. Портретам, написаним до нього, була властива якась перешкода між глядачем і зображенням. Можна назвати її музейністю або нагадуванням, що перед нами художній твір. У рєпінських портретах ця перешкода спала, і спілкування глядача — як би з живими людьми. У портретах Рєпіна закладена моральна енергія української або російської людини. Вони назавжди залишаться не тільки відбиттям, але й зразками, що формують наш духовний світ, наші характери. Без творчості Рєпіна знання та уявлення про Росію, Україну та їх народ були б страшно збідненими. Одне перерахування малої частини імен, чий вигляд залишив художник у своїх портретах, викликає почуття подяки: Толстой, Стасов, Суріков, Мусоргський, Сєченов, Пирогов, Павлов, Шаляпін, Писемський, Третьяков, Стрепетова, Полєнов, Дельвіг, Крамський, Короленко, Андрєєв, Горький, Вітте, Победоносцев, Тян-Шанський, Сєров, Римський-Корсаків, Глазунов, Бородін, Мясоєдов, Ге, Менделєєв, Куїнджи, цар Олександр III, цар Микола II, Керенський, Тургенєв, С. Любицька, М. Мурашко, В. Тарновський, С. Тарновська, Т. Шевченко, Д. Багалій — дивовижний список! [13, 54]

Майже кожний з портретів Рєпіна сучасники сприймали як подію. "Яке щастя, що є тепер цей портрет на світі" — так захоплено Володимир Стасов привітав появу портрета Мусоргського. Якщо навести цитату зі статті Стасова, то можна буде зрозуміти, як сприймалися сучасниками портрети Рєпіна й що вони цінували в цих добутках. "І.М.Крамський, побачивши цей портрет, просто ойкнув від подиву. Після перших секунд загального огляду він взяв стілець, сів перед портретом, прямо в упор до обличчя, і довго не відходив. "Що це Рєпін нині робить, — просто незбагненно. От подивіться його портрет Писемського — який шедевр! Що таке й Рембрандт, і Веласкес разом, але цей, цей портрет буде, мабуть, ще прекраснішим. Отут у нього якісь нечувані прийоми, від роду ніким не випробувані — сам він, я, і ніхто більше. Цей портрет писаний, Бог знає як швидко, чудово — усякий це бачить. Але як намальовано все, якою рукою майстра, як виліплено, як написано! Подивіться, ці очі: вони дивляться, як живі, вони задумалися, у них намалювалася вся внутрішня, щиросердечна робота тієї хвилини, а чи багато на світі портретів з подібним вираженням? А тіло, а щоки, чоло; ніс; рот — живе, зовсім живе обличчя, так ще все у світлі, від першої й до останньої риски, усе в сонці, без єдиної тіні — яке створення!" [13, 58]

Картини "Не чекали" і "Іван Грозний вбиває свого сина" — розквіт творчості художника. Рєпін мав абсолютне почуття психології своїх героїв, здатність знаходити такі психологічні зіткнення, які хвилюють мільйони глядачів і западають у душу назавжди. Жести й рухи їх збігаються із внутрішнім духовним станом, вони не жестикулюють, подібно манекенам, виконуючи тільки композиційне або ритмічне завдання. Із всіх картин Рєпіна глядача, як правило, захоплює й магічно заворожує більше інших "Іван Грозний вбиває свого сина". У ній художник досяг неймовірного впливу, він показав криваву трагедію в крайній психологічній напрузі. Здається, грань, де кінчається мистецтво, от-от зруйнується. Але глядач про це не думає. Він весь поглинений спогляданням картини. У світовому мистецтві важко поставити щось поруч по силі впливу. Чи можна стосовно цієї картини не розділяти почуття захвату? Багато хто, маючи інші художні уявлення, не ставлять її за зразок. Але, якщо прийняти авторське розуміння художніх завдань, — яка художня досконалість відкриється перед глядачем! Якщо прийняти як даність відношення художника до зображення простору, міру ілюзорності й матеріальності зображення, "Іван Грозний" — досконале створіння. Розглядати її з близька — щира насолода. Кожна деталь картини написана легко, без єдиного виправлення. Усюди гра пастозних і прозорих шарів фарби. На передньому плані — зім'ятий килим, написаний віртуозно —кожний мазок лягає точно на своє місце. Рожевий каптан царевича, переливаючись фарбами, сяє. Судорожна хватка царя Івана, його кисті рук, його божевільні очі й погляд гаснучого царевича — потрясають.

Loading...

 
 

Цікаве