WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Віденська культура - Курсова робота

Віденська культура - Курсова робота

Свій початок династія Штраусів бере з Иогана Штрауса-батька (1804-1849). Він походив з цеху музикантів віденських кафе й готелів. Даремно Штраус-батько заборонив своєму синові Іогану (1825-1899) вибрати професію музиканта: не бажав, щоб син повторив його власний сумний досвід. У 1844 році Йоган Штраус-син склав конкуренцію своєму батькові, ставши блискучим скрипалем й керівником власним оркестром.

Після смерті батька (1849) об'єднав два оркестри під своїм керівництвом і здійснив з цим колективом ряд концертів, поїздок по Європі. Раніше гастролював з власним оркестром по Сербії і Румунії (1847). В 1851 гастролював в Гамбурзі, Празі, Дрездені, Лейпцизі, Варшаві. В 1856-1865 і 1869 побував в Росії, керував літніми концертними сезонами в Павловську. Крім власних творів і творів других західно-європейських композиторів, Штраус виконував тут твори російських композиторів, в тому числі вперше – "Песню одалисок" і "Марш Олоферна" з опери "Юдифь" Серова (1862), "Характерические танцы" Чайковського (1865, пізніше включені Чайковським в його оперу "Воевода"), в 1864 присвятив спеціальну програму творам М.І.Глінки. Штраус концертував в Росії також в 1872 і 1886, виступав в Петербурзі і Москві. В 1872 гастролював в США, в тому числі в Бостоні (дав 14 концертів), де для стотисячної аудиторії диригував великим хором і оркестром (20 тисяч музикантів, сто диригентів-помічників). [8, 191-197]

В 1863-70 Штраус – диригент придворних віденських балів. Штраус ввійшов в історію музики як майстер танцювально-побутової музики і оперети. В творчості Штрауса віденський вальс досягнув класичної вершини свого розвитку (композитор прозваний "королем вальсу"). Він був майстром, який підніс танці свого часу до симфонічної величини, оформивши їх захоплюючим змістом, оркестровим блиском та чарівністю. Відомий вислів Ріхарда Вагнера про Йогана Штрауса: "Він - музична голова Європи". Танцювати вальс - це вже була сенсація Віденського Конгресу (1814-1815); як форма танцю вальс відноситься до 18 ст. Однак на противагу старовинним танцям прийшла нова, збуджуюча манера виконання вальсу: наближення партнерів, притискання під час запаморочливого обертання, почуття безкрайнього сп'яніння. "Бо немає нічого прикрішого й безглуздішого: а саме, що вальс закінчився..., для танцюючих кінець вальсу - це травма", - так відгукувалися про новий танок сучасники. Але танцювати вальс - це означало також втечу від дійсності. Чарівність вальсу Штраус розповсюджував не лише в Європі, але також у Сполучених Штатах.

Ним написано близько 500 творів концертно-побутового плану (вальси, польки, кадриль, мазурки, марші, галопи), крім того, близько 50 таких творів написано Штраусом разом з братами. Важлива заслуга Штрауса складалась в побудові жанрів так званої легкої музики на високий художній рівень. Опора на народні пісенно-танцювальні ритмоінтонації і практику побутового музикування визначила національний характер твору. Сучасники називали вальси Штрауса "патріотичними піснями без слів". Мелодії його кращих вальсів ""Казки Віденського лісу", "На чудовому блакитному Дунаї" та ін.) дістали розповсюдження в Австрії як народні. В області танцювальної музики Штраус розвив традиції своїх попередників – Ф.Шуберта, Й.Лаккера, К.М.Вебера, свого батька.

Вальси Штрауса – романтично натхненні танцювальні поеми, що передають різні відтинки душевних настроїв. Вони носять різні програмні заголовки серед них присвячені Росії ("Прощание с Петербургом"), революції 1848 ("Песни свободы", "Песни баррикад", "Звуки единства", 1848), траурний вальс, написаний на смерть батька ("Вальс-некролог", 1849). Штраус розвив форму віденського вальсу, збагатив вальс зі сторони мелодики, гармонії, інструменталістки.

Штраус – автор 16 оперет, які він почав писати з 1870-х років, знаходячись під великим впливом Ж.Оффенбаха. Перетворюючи національні традиції комедійних вистав, Штраус склав спеціальний різновид віденської оперети. Одна з вершин творчості Штрауса в цьому жанрі – оперета "Летюча миша" (1874). Цей твір спочатку було холодно сприйнято віденською публікою і тільки після сенсаційного успіху в інших країнах була оцінена у Відні. В 1885 Штраус створив одну з самих популярних в Європі оперет "Циганський барон". Серед інших оперет виділяються "Весела війна" (1881), "Ніч у Венеції" (1883). [8, 205]

У віденській опереті Штрауса велику роль відводиться музиці. В ній присутня стихія танцю (тому її можна назвати танцювальною оперетою) – польки, мазурки, галопу, чардашу і особливо вальсу, що насичує дійство стрімким рухом, дає відчуття святковості, романтичного підйому почуттів.

Драматургічно оперети Штрауса поступаються оперетам Оффенбаха. По змісту вони менше злободенні, в них відсутні сатиричний елемент, на перший план виступають ліричні мотиви. Традиції Штрауса продовжили в своїх оперетах О.Штраус, Ф.Легар, І.Кальман.

Штраус зробив великий вплив на композиторів, які зверталися услід за ним до стихії віденської пісенно-танцювальної музики, - Г.Малера, Р.Штрауса (опера "Кавалер троянди"), М.Равеля. Найвидатніші музиканти-сучасники цінували його талант композитора і диригента.

Його твори: комічна опера "Лицар Пасман", балет "Золушка"; оперети – "Веселі віденські жінки"; "Індиго і 40 розбійників"; "Літаюча миша"; "Каліостро у Відні"; "Принц Мафусаїл"; "Сліпа Корова"; "Мереживна хустинка королеви"; "Весела війна"; "Ніч у Венеції"; "Циганський барон"; "Сімпліціус"; "Княгиня Нінетта"; "Лісовий сторож"; "Богиня благо розуму"; "Віденська кров"; для оркестру – 168 вальсів, в т.ч. "Прощання з Петербургом"; "Ранкові листки"; "На чудовому блакитному Дунаї"; "Життя артиста"; "Казки Віденського лісу"; "Радійте життю"; "Новий Відень"; "Тисяча і одна ніч"; "Віденська кров"; "Осінні голоси"; "Улюблений вальс"; "Імператорський вальс"; 177 польок, в т.ч. "Бал юристів"; 73 кадрилі; 43 марші: "Персидський марш"; 31 мазурка і галоп: "Легка кров".

Отже, у Відні увесь час з'являлися великі музиканти або ж він їх магічно притягував до себе. Напевно, це позначається положенням міста між скромною Північчю й романтичним Півднем, на перетинанні різних культур, посередині мальовничої природи. В XVIII столітті Відень став музичним центром Європи. Це час, коли творили Гайдн, Моцарт і Бетховен, увійшов в історію музики як "Віденська класика".

Розділ 3. Розвиток Віденського живопису, архітектури та літератури

3.1 Живопис. Молодий стиль Модерн

Віденський модерн — стилістична течія у мистецтві Австрії періоду Модерну кінця XIX - початку XX ст. Назва виникла тому, що в той період мистецтво Відня, як і іншого центра мистецтва - Мюнхена, втілювало в найкращій формі передові художні ідеї Південно-Східної Європи. Місто жило в музичному ритмі.

Австрійський живопис початку XX століття сьогодні вважають однією з найвизначніших подій світового модерну. "Віденський розлам", який виник у 1897 році серед художників та архітекторів, треба сприймати як переломний пункт від історизму до модерну. Тоді частина художників відійшла від "Будинку художників" й об'єдналася у групу "Віденське від'єднання" ("Winer Secession"). Значення цієї групи полягає у прагненні створити нове еклектичне мистецтво, поєднавши стару архітектуру, живопис, ужиткове мистецтво в єдине ціле. Найвідоміші представники цього напрямку - це художники Густав Клімт і Коло Мозер, архітектори Отто Вагнер, Йозеф Гоффманн і Йозеф Марія Ольбріх. Нове в живописі Клімта і Мозера полягає у підкреслюванні плоского характеру зображення, у можливості зробити орнамент та лінії основним виражальним засобом, таким чином продовжуючи шлях як до абстракції, так і до експресіонізму, який у їх роботах позначений особливим колоритом й психологічним змістом. У спорудах архітекторів Отто Вагнера та Йозефа М. Ольбріха впізнають риси "Нового конструктивізму". [5, 123-129]

Ужиткове мистецтво переживає свій розквіт у "Віденських майстернях". Найбільш універсальною особистістю цього кола був Йозеф Гоффманн. Його палац Стоклет у Брюсселі відображає прагнення до створення єдиного твору мистецтва, від будівництва до декорації інтер'єра.

Найяскравішим втіленням нового віденського стилю став живописець Г. Клімт (1862-1918). Цей художник здавався не стільки живописцем, скільки "монументалістом-ювеліром". У живопис він уводив золоте тло, мозаїку, емалі, прочеканену латунь і мідь і навіть інкрустація коралами й перламутром. Для картин-панно Клімта характерні яскраві кольори: червоне, синє, зелений, тло із дрібних квадратів і прямокутників. На такому тлі він розміщав по-декадентскі вигнуті й манірні фігури. В 1903 р. для актового залу Віденського університету Г. Клімт створив панно "Філософія" і "Медицина". Вони викликали такий вибух обурення, що художник змушений був їх забрати. Оголені жіночі фігури, які любив зображувати Клімт на своїх "візантійсько-японських" мозаїчних фонах, були не тільки декадентськими, але й зухвало, відверто еротичними - у позах і рухах, нечастих в історії образотворчого мистецтва.

Loading...

 
 

Цікаве