WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Умови виникнення контркультури у ХХ ст. - Курсова робота

Умови виникнення контркультури у ХХ ст. - Курсова робота

Т. Роззак, обґрунтовуючи своєчасність романтичного сприйняття дійсності, убачав у класичному романтизмі світоглядну опору для сучасних революційних перетворень. "Далекий від того, щоб бути просто ще одним з культурних стилів, - писав він, - романтизм є першою сильною протиотрутою, виробленою організмом нашого суспільства у відповідь на пануюче поширення одномірного бачення" [4, с. 154]. На думку Т. Роззака, романтизму належить виняткове, зразкове місце серед предтеч контркультуры. Не випадково в наші дні, відзначає він, що відпала молодь інстинктивно тягнеться до романтичних форм пізнання, творчості, до магії й окультизму. Стану сну, дитинства або дикості найбільше відповідають напрямку цих спонтанних поривів. Т. Роззак при своєму в цілому критичному відношенні до Г. Маркузе ставить йому в заслугу, що він фактично повернувся до німецької романтичної традиції й пов'язаний з нею тісніше, ніж з марксизмом. Так що незадоволеність Роззака кінцевими висновками маркузеанства, що зберігає, як він уважав, сліди кабінетного філософствування, залишала місце й для принципового узгодження поглядів на сучасну соціальну дійсність. Якщо Маркузе обґрунтовує необхідність рятування від зайвого соціального примуса, то Роззак вважає за можливе позбутися від усякого примуса взагалі.

У кожному разі метою нової форми протистояння культурі є ліквідація репресивної функції останньої. Ідеологи контркультури думали, що рятування від репресії неминуче спричинить зміну самого типу раціональності, тому що розум, у якому не залишається місця для поняття про придушення інстинктивних імпульсів, зміниться якісно. Роззак убачає джерела традиційної культури в діяльності, що об'єктивує, свідомості, прагненні всякому предмету зовнішнього миру нав'язати логічну структуру. Знання, одержуване на основі логічних операцій, як і весь традиційний науковий інструментарій, на думку Роззака, більше не представляє якої-небудь цінності.

Більше адекватну, чим у Г. Маркузе, трактування джерел репресії й шляхів її усунення Т. Роззак виявляє в Н. Брауна, дискурс якого він знаходить відповідної контркультурному типу "почуття думки". Думаючи, що проблема відчуження не може бути в принципі вирішена доти, поки існує напружене протиріччя в усвідомленні життя й смерті, Браун пропонує відринути подання про життя як зусиллі, як подоланні смерті. Примирення інстинктів життя й смерті допоможе, по Брауну, зняти споконвічну психічну недугу людства. Таким чином, у своєму соціально-критичному теоретизуванні Браун також проводить романтичну лінію. Роззак бачить величезну заслугу Брауна в орієнтації на романтичну художньо-поетичну традицію з її недовірою до систематичного раціонально-понятійного мислення. У руслі романтичної традиції Браун проводить і протиставлення праці й задоволення. Задоволення виявляється в нього цілком ув'язненим у рамки мистецтва, тому що воно може бути викликано тільки абсолютно безцільною діяльністю. Саме в мистецтві може відбутися дійсно вільна діяльність, що є аналогом гри.

В ідеології контркультура знову піднімається проблема волі й необхідності, що дозволяється шляхом обґрунтування різних форм деструктивного відношення до миру, що накладає ті або інші обмеження на волю людського вибору. Ця деструкція спрямована на ті об'єкти, від яких виходить погроза репресивного придушення індивіда: це суспільство, що є джерелом соціальної регламентації; природа, що створює ланцюг жорстко обумовлених каузальних детермінант; індивідуальна самосвідомість, головним чином як джерело болю й примуса у вигляді морального почуття, що служить основною перешкодою на шляху вільної самореалізації людини. Відхід від загальних стандартних цінностей і пошук різноманітних індивідуальних форм самоздійснення, інтелектуального й естетичного самовираження С. Хаддингтон зв'язує зі своєрідною романтичною реакцією на технологічні тенденції постіндустріализму, що нагадує антипромислову реакцію луддистів.

У зв'язку із трьома напрямками деструкції обґрунтовується й трояка воля, що повинна бути завойована: політична, тобто воля від соціального примуса, інтелектуальна, тобто воля, що піднімає людини над миром природної залежності, і моральна - воля від самопридушення, найбільш повна реалізація своїх потягів. Ж. Эллюль весь істотний зміст цього пориву до звільнення зв'язував у неоромантичному дусі з повстанням стихійних сил життя, ідеї творчості проти панування раціоналізму.

До 1960-м років зложилися певні умови для розгляду дозвілля в якості самостійної й самодостатньої сфери, у якій максимально можуть бути задоволені запити людини в самоактуалізації, самовираженні шляхом творчого акту. Більше того, лише дозвілля й здатне надати можливість самовираження, пов'язаного з одержанням почуття задоволення. Такі найцікавіші й внутрішньо цільні види діяльності, як наукова й художня творчість, перестають робити приємність, як тільки звертаються в працю, у якийсь обов'язок, чинений по необхідності й заради зовнішніх цілей. Так, наприклад, уважав Д. Келли, що спеціально досліджував проблеми найманої праці з контркультурних позицій [3, с. 92]. З його погляду, діяльність дозвілля одержує переваги перед професійною в силу своєї гранично персоналистської орієнтації, тому що вона виконується заради її самої й не мотивується зовнішніми причинами. Так у контркультурної ідеології складається сприятливий образ звільненого від трудових обов'язків, орієнтованого на естетичний самопрояв людини, "що знаходить себе, у нових особистісних зв'язках всупереч тим, які складаються в процесі подолу праці й відбивають складність структури сучасного суспільства". Контркультура, що опиралася на матеріальний достаток, була в найменшому ступені орієнтована на виконання професійно-трудових завдань. Якщо професійна орієнтація ґрунтується на принципі роботи з наймання і є базовим чинником соціалізації індивіда, то контркультура запропонувала альтернативну модель соціуму, у якому задоволення особистих потреб висувається на перший план, а найціннішої оголошується діяльність, здійснювана з урахуванням внутрішніх спонукань, тобто фактично діяльність вільного дилетанта.

Д. Келлі виділяє ряд особистісних якостей, низько оцінюваних по шкалі придатності до спеціалізованої професійної праці. Це - ідеалістичність, грайливість, еротичність, лінощі, гедонистичність, експресивність, емоційність - саме ті характеристики, які, як було показано, культивує контркультурна ідеологія. Келлі думає, що виникнення альтернативних рухів свідчить про розпад традиційної культури індустріального суспільства, у процесі якого названі якості стають цілком прийнятними й навіть бажаними. Прийняття й заохочення гедонізму в перспективі повинне було зняти проблему суб'єкта контркультури, тому, що в традиційній системі цінностей, маючи названі якості й орієнтуючись на естетичний самопрояв, він фактично втрачає необхідні важелі соціалізації. Закономірним підсумком труднощів у соціалізації було звертання до сфери естетичних утопій.

Організовані види поводження в контркультурі інтерпретувалися як негативний наслідок загальної професіоналізації праці. У цьому зв'язку прихильники теорії вільного самовираження шукали засобу нівелювання негативних наслідків трудового наймання. М. Янг, наприклад, вважав за необхідне відокремити професійні ролі від цілісності людського "я". У той же час він міцно зв'язував можливість особистої самоактуалізації на дозвіллі з попередньою напруженою працею в професійній сфері, що створює умови для вже вільної творчої праці, що приносить повноцінне задоволення. Так Янг намагався дозволити дилему праці й задоволення, що в ідеології контркультури знайшла риси протиставлення необхідності й волі. У контексті тих антитез, які окреслюють основні цінності гуманістичне орієнтованої культури в її опозиції до цінностей культури репресивної, Янг протиставляв діяльність як ціль у собі інструментальному відношенню до роботи. Праця, із цього погляду, повинен бути мотивований внутрішнім спонуканням, прагненням до задоволення, гедонізм повинен замінити відстрочену винагороду, а спонтанність - планування майбутнього. Будь-яка кар'єра в цьому змісті витлумачувалася як "продажна", професіоналізм виявляв свою ущербність і зашореність.

Таким чином, відмова контркультури від принципу професіоналізації ґрунтувався на її персоналистсько-гедоністичної орієнтації. Неоконсерватор Р. Берман навіть думає, що культура й мистецтво Заходу 1960-х років були цілком сфальцьовані на естетському самопрояві "я", а аж ніяк не на яких-небудь загальнозначущих соціальних цінностях [11, с. 18]. Разом з тим, контркультурний гедонізм займав важливе місце в коммунітарних установках на відкрите спілкування, взаєморозуміння, співтворчість. У комунах, орієнтованих на ці цінності, був розвинений дух мрійності, екзальтованості, заохочувалися непрактичність, імпульсивність, чутливість.

Loading...

 
 

Цікаве