WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура мезоліту та неоліту - Курсова робота

Культура мезоліту та неоліту - Курсова робота

Зі збільшенням персонажів, які беруть участь у моделюванні космосу, дублером деміурга стає культурний герой, що вважався часто засновником роду. Варіаціями основного космогонічного сюжету можна вважати астральні міфи, які розповідають про походження світил; антропо- і теогонічні міфи — про походження людини і богів; етіологічні, що пояснюють принципи соціального й природного устрою; календарні — присвячені змінам пір року; есхатологічні — про кінець світу. Всесвіт набував вигляду символічної системи, яка пояснює основні характеристики життя і слугує свого роду наочним посібником для класифікації.

Найбільш популярним варіантом моделі космосу в неоліті було "світове дерево" . Аналогом "світового дерева" могло слугувати тіло людини або тварини, ріка, гора тощо. І міфологічні моделі, і міфологічні сюжети були складовою ритуалів, покликаних підтримувати світовий порядок. Своєрідною ритуальною дією можна вважати і виробничі акти.

Виходячи з того, що "свій світ" — кращий зі світів, створення речей сприймалося як відтворення давнього, а виходить, досконалого оригіналу. Творець речей, повторюючи своїх попередників, дотримувався канону — сталих норм і правил творення. Самі ж речі набували статусу носія актуальної суспільної інформації.

Для палеоліту можна було розглядати хід розвитку мистецтва як загальний, такий, що має приблизно однаковий характер для різних областей земної кулі. Тепер у мистецтві проявилися яскраві локальні особливості. Творчість людей у районах із розвиненим землеробством була пов'язана з новими формами виробництва, на відміну від північних лісових областей, де головним залишалося полювання і зберігалися давні традиції наскального мистецтва.

Культуру неоліту пронизує ритм: величезного значення набувають музика, час і простір звуку. Найбільш характерним проявом цієї ритмічності просторово-часової основи культури є пануючий у ній майже безроздільно орнамент.

Головним образотворчим досягненням цієї епохи стала композиція, тобто художній простір, який мав змістовний центр і був оформлений відповідно до правил його сприйняття. Перевага надається не емоціям, пов'язаним із якоюсь подією, а уявленню про її місце в ряду подібних. Художня ((юрма стає демонстратором світоглядних концепцій. Зміст багатьох із них залишається загадкою. Найбільш повно нові стандарти художньої практики заявили про себе в гончарному ремеслі.

Поява кераміки — одна з основних ознак неолітичної епохи, яку іноді називають керамічною епохою. Більш того, цей винахід призвів до справжньої революції у розвитку людства. Раніше людина використовувала тільки природні речовини, тепер, обпалюючи глину, вона створила новий, невідомий природі матеріал.

Керамічні вироби неоліту і раннього енеоліту демонструють один із важливих ступенів художнього узагальнення й основним показником цього узагальнення є ритм. Почуття ритму так само притаманне людині, як слух, зір і дотик, але, видно, відкрила його в собі людина не відразу і тим більш не відразу зуміла втілити його образно. У палеолітичних зображеннях ритму майже немає. Він з'являється тільки в неоліті як прагнення впорядкувати й, організувати простір. Завдяки розмальованому посуду різних епох ми можемо бачити, як училася людина узагальнювати свої враження від природи, групуючи й стилізуючи предмети і явища так, що вони перевтілювалися на стрункий геометризований рослинний, тваринний чи абстрактний орнамент.

Орнамент або окремі знаки-символи виражали відповідні релігійно міфологічні уявлення. Прагнення покрити щойно виліплену судину насічкою або прикрасити дерев'яний черпак головою качки, припускало наявність "обличчя" або "душі" визначеного предмета. Себе людина теж прагнула прикрасити намистом, браслетами, візерунковими тканинами і виділити серед інших забарвленням тіла.

Прикрашаючи судину, художник осягав і вводив у побут різні типи симетрії. Багаторазово повторюючи окремі елементи візерунка, він послідовно підкоряв їх певному ритму. Орнаментальні смуги були завжди органічно пов'язані з формою виробу. Більш того, первісний гончар завжди прагнув за допомогою орнаменту виявити й підкреслити особливість конкретної форми.

Щоб елементи орнаменту точно збігалися й відповідали формі предмета, майстру потрібно було все розраховувати. Усе це було наслідком неусвідомленої потреби зрозуміти навколишній світ, привести свої уявлення до якоїсь рівноваги.

У живописі і наскальній графіці вперше в первісному образотворчому мистецтві чітко простежується прагнення до витонченості. Блискуче досягає цієї мети, наприклад, зображення жінки, що збирає на дереві дикий мед (Ара-на, Східна Іспанія). Одна її рука тримає високу посудину, а друга занурена в легку хмару бджолиного рою. Перед нами відбите фарбою на камені, справді поетичне бачення, яке гармонійно поєднує красу людини з природою.

У цьому шедеврі реалізм образу сполучений із декоративністю загальної композиції. Але цей синтез досягається не завжди і часом утрачається в пошуках усе більш лаконічного узагальнення. У наскальному живописі пізнього неоліту фігури людей і звірів часом до такої міри схематизовані, що перетворюються просто в знаки, образотворчу першооснову яких розпізнати дуже важко. І все ж ритмічність і внутрішній динамізм майже завжди надихають і цей живопис, врятовуючи його від переходу до простої візерунчастості. У неоліті переважають не розрізнені зображення окремих фігур, а пов'язані композиції й сцени, де людині належить чільне місце.

Подібних сцен багато серед наскальних розписів в Африці, в Іспанії, їх динаміка й ритм іноді разючі, захоплюючі. Стрільці з луками наздоганяють оленя; на іншому малюнку вони змагаються, стрімко мчать, припадають на Коліна, сплітаючись; на третьому — летять і кружляють у танці. Але самі фігури — це, власне, знаки людей, а не люди: чорні силуетні фігурки, що тільки завдяки своїй шаленій рухливості створюють враження життя.

Схематизуючи й узагальнюючи видимі предмети, людина неоліту робила величезний крок уперед у розвитку свого вміння абстрагувати й усвідомлювати загальні принципи формоутворення. Вона виробила уявлення про прямокутник, коло, про симетрію, звертала увагу на повторюваність подібних форм у природі. Усе це вона застосовує до тих речей, які виготовляє сама. Людина бачить, наприклад, що форма тіла водоплавного птаха дуже зручна для конструкції ковша, яким черпають воду, і робить ківш із головою лебедя. Так розвивалося мистецтво, де утилітарна конструкція предмета, зображення й візерунок утворюють одне ціле.

Прикладне мистецтво такого роду зароджувалося в палеолітичну епоху. Але п неоліті воно розвивається набагато ширше, а потім, в епоху бронзи, на ill mix стадіях первісного ладу, стає панівною формою образотворчості, майже зовсім витісняючи "самостійні" форми — живопис і скульптуру. Останні переживають новий могутній розвиток уже в епоху цивілізації.

Велике значення в культурі первісних народів мала імітаційна гра. Ця гра пов'язана з первісними магічними уявленнями про те, що розігрування, імітування якої-небудь дії сприяє реальному її здійсненню. Наявність імітуючих ігор мімічного характеру встановлено майже в усіх народів земної кулі. Іноді вони являють собою складне масове дійство, розгорнуту драму. Характерною рисою обрядової драми є перевтілення, надівання маски якого-небудь бога, звіра або демона. Цей звичай також використовується її первісному світорозумінні: людина, яка надіває маску, набуває власності тієї істоти, яку зображає маска. Особливо поширені у первісних народів звірячи маски, а також маски духів і мерців.

Культи пізнього неоліту були еклектичні. У кожного з цих культів – частини різних видів господарської діяльності, керуючих різними природними явищами, а також культ предків, в основі яких лежить використування сил природи взагалі. Релігійні уявлення впливали на такі основні сфери життя людей як мораль, право, естетичні потреби і це, у свою чергу, забезпечувало стабільність і порядок у суспільстві, сприяло розвитку різних галузей знань і мистецтва. У ході відправлення різних культів виникла система ритуальних дій, що складала основу магічних церемоній.

Поступово виникала ієрархія об'єктів культу — від звичайних духів до кількох особливо могутніх божеств і поклоніння цим божествам —політеїзм і божества —космічних, природних явищ, родючості, війни та інші — вони утворювали певну ієрархію, на чолі якої з розвитком військової активності їм часто ставало божество війни.

Щоб виникло релігійно-містичне тлумачення світу, потрібно було осмислити і природу міфологічно, тобто образно. Щоб здійснити магічне заклинання, вмовляння, шаманське чаклунство, молитву, потрібні були форми ритуальні, пісенні, танцювальні, мова драматизованого художнього дійства. Тогочасний вигляд шамана, чаклуна, жерця створювався за допомогою культових масок, орнаментального розфарбування тіла, ювелірних прикрас, спеціально сконструйованого одягу; тотемні знаки, зображення духів і богів, (утворювалися скульпторами й живописцями. У первісному суспільстві художня творчість була єдиною формою діяльності, в якій релігійна свідомість могла втілюватися).

Loading...

 
 

Цікаве