WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян - Курсова робота

Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян - Курсова робота

Деградацію скіфського звіриного стилю пов'язують з поширенням рослинного орнаменту, а також антропоморфних зображень, які стають провідними у ІV ст. до н. е. Багатьом із них притаманна реалістичність, за допомогою якої передаються сцени з життя скіфів. Вчені вважають, що більшість цих речей виготовлена на замовлення скіфів грецькими майстрами, які жили в північно-причорноморських колоніях і чудово знали скіфів. Скіфськими ж були сюжети і сам стиль. Завдяки зображенням на золотому і срібному посуді, пластинах, гребенях, пекторалях, гривнах, бляшках ми знаємо про життя скіфів, їх зовнішній вигляд. Про міцність і велич Скіфської держави свідчать скіфські кургани. Померлих знатних скіфів ховали під курганами, висота деяких із них досягала 20 м. У поховальну камеру клали тіло померлого, вбитих з цього приводу рабів, служниць, коней, а також предмети розкоші, зброю. Одним із найбільших скіфських курганів вважається Чортомлицькій поблизу м. Нікополя Дніпропетровської області. Його висота досягала 20 м, а окружність 350 м. У великих камерах-катакомбах були поховані цар, цариця, шість воїнів та 11 бойових коней. Біля похованих лежала велика кількість коштовних речей, мечі, сагайдаки зі стрілами, головні убори і одяг з золотими і срібними прикрасами, золотий, срібний посуд та інші предмети.

Розкопки скіфських могил дали достовірні свідчення рівня розвитку скіфського мистецтва. Для скіфів золото не було дорогоцінним металом чи символом знатності. Цей дуже пластичний матеріал використовувався для прикрас, творчості, мистецтва. На всіх знахідках — витончені композиції, багаті сюжети, що ніколи не повторюються. На весь світ відомі такі шедеври мистецтва, як золотий гребінь з кургану Солоха, на якому зображений бій скіфів з греками, золота оббивка горила з кургану Чортомлик, деталі кінської упряжі, одягу, головних уборів, металевий посуд. Шедевром скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена при розкопках Товстої Могили. Діаметр прикраси — 30 см, вага —1150 грамів. Три її яруси мають вигляд півмісяця, між витими джутами — чудові витвори образотворчого мистецтва. У середньому ярусі розміщені скульптурки птахів, рослинні мотиви. На двох інших — зображення сцен боротьби звірів та сюжети з скіфського життя. У центрі верхнього фриза — двоє роздягнених до пояса скіфів, які шиють сорочку із овечої шкіри, розтягнувши її за рукава. Біля них знаходяться горити з луками і стрілами. Праворуч і ліворуч від цієї сценки зображені тварини. Молодий скіф, присівши, доїть вівцю, інший — сидить біля неї, тримаючи в руках амфору. За своїми художніми якостями виріб не має собі рівних серед знахідок степової Скіфії. Тисячу років вони постійно з кимось воювали: то з кіммерійцями, то з фракійцями, то з сарматами, також із греками, сірійцями, мідійцями, готами і навіть єгиптянами. Їх воїн мав випити кров першого убитого ним ворога. Це було його бойове хрещення, ознака того, що він став повноправним скіфом. Хто не вбив чужинця, не допускався до святкової ритуальної учти.

Скіфи! Одне це слово від VII століття до н. е. і аж до III століття н. е. наводило жах на племена і народи Східної Європи та Близького Сходу. Найгрунтовнішу характеристику дав скіфам грецький історик Геродот. Він описав їх як своєрідний "караючий меч" для тодішнього світу. І водночас віддав їм належне як мудрому, працьовитому, лицарському народові, що прийшов у Північне Причорномор'я з неозорих просторів Азії. Їх коні летіли, мов стріли, а стріли несхибно влучали у ціль. Греки першими збагнули, що перемогти войовничих скіфів чи потіснити їх силою зброї із своїх володінь — марна справа. Знаючи про високий художній смак цього народу, який сформувався ще в далекому первісному середовищі індоіранських племен, греки вирішили "приручити" скіфів силою... мистецтва, прекрасного! І це вберегло квітучу Елладу од передчасної загибелі від скіфських мечів, кинджалів, списів, дротиків, бойових сокир. Чудового вершника, скіфа майже неможливо було вибити з сідла. Але коли він бачив, як працює в тому чи іншому грецькому полісі каменяр, кераміст, золотар, мозаїст,— він сам зіскакував з коня і клав зброю осторонь. Його погляд стежив за кожним рухом майстра, а чудовий витвір не раз зворушував воїна до сліз.

Скіфи були нащадками древніх цивілізацій. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися своїм богам і героям, приносили кровну жертву. Скіфи зреклися свого язичництва, щоб прийняти чужу віру. Але, познайомившись з античним мистецтвом, зажадали зобразити своїх богів — Ареса, Папая, Гой-тосіра, богинь Табіті, Апі, Аргімпаси — так само витончено й досконало, як греки Зевса, Аполлона, Афродіту. Оскільки скіфи були кочівниками, вони не прагнули втілити свої улюблені образи у скульптурах, мозаїках, в монументальному мистецтві взагалі. Їх способові життя найкраще відповідало мистецтво мініатюри — прикрашування зброї, домашнього начиння і особливо культових предметів, якими вони щедро обкладали покійників. Давньогрецький історик Геродот описав цей обряд. Уривки з нього наводить у своїй книзі "Скіфський степ" відомий український археолог-скіфознавець Борис Мозолевський. Перш ніж поховати свого царя у спеціально відведеному місці — у Придніпров'ї, на рівні Дніпрових порогів (Геродот називає цю степову місцевість Геррами),— скіфи возили його забальзамоване тіло по всіх скіфських племенах, де над ним здійснювали обряд пам'яті. У Геррах тіло ховали в просторій гробниці разом з дружиною, найближчими слугами, кіньми, первістками свійських тварин. Біля царя клали золоті чаші й інші коштовні речі. Геродот зауважує, що ні срібних, ні мідних речей у царських похованнях не було. Над гробницями насипалися величезні кургани, — чим знатніший був цар, тим вищий курган.

За тисячу років життя скіфів у степах Південної України таких курганів виросло чимало. Вони — деталь пейзажу цього краю. Згадку про них знаходимо у найвидатніших творах українського фольклору, зокрема в народних історичних думах. Кургани довго берегли свої таємниці, аж поки в середині XVIII століття почалися їхні розкопки. Більш як за двісті років у скіфських похованнях знайшли безліч предметів, які склали літопис матеріальної і духовної культури, мистецтва, релігійних вірувань у Скіфії. Борис Мозолевський слушно зауважує, що кожний розкопаний курган (а їх розкопано сотні) — це "мов книга не лише про велику і непросту історію народів, але й про конкретне життя конкретної людини". Одну з таких "книг", можливо найкращу, найпромовистішу, пощастило розгорнути саме йому, Борисові Мозолевському, — талановитому поетові і вченому з Інституту археології Академії наук України. 21 червня 1971 року, досліджуючи скіфське царське поховання під Товстою Могилою у Дніпропетровській області, він знайшов велику нагрудну прикрасу — золоту пектораль, що важила 1150 грамів і сягала 30,6 сантиметра в діаметрі. За вагою, за розмірами і за художньою цінністю ця пектораль — найвидатніша археологічна знахідка за всю історію скіфознавства на Україні. В уяві школярів археологія постає романтичною професією "шукачів скарбів і пригод". В ній і справді багато романтики, але водночас це одна з найбільш "трудомістких" професій. Щасливим знахідкам, як правило, передують тривалі пошуки, невиправдані надії, розчарування. Навіть будучи переконаним, що під землею, яку він часто місяцями розкопує, неодмінно має бути "щось", — археолог не може позбутися сумнівів: оте бажане, вимріяне "щось" могли пограбувати злодії ще тисячі років тому.

Товста Могила на Дніпропетровщині — велетенський курган. Перш ніж зважитися на його розкопки, керівник експедиції Борис Мозолевський не раз запитував себе: чи не будуть марними всі зусилля і клопоти. Навіть упевнившись, — після наскрізного просвердлювання насипу,— що перед ним насправді скіфське поховання, археолог з тривогою думав, чи не "почистили", бува, Товсту Могилу давні золотошукачі-злодії. Неспокій не полишав ученого і тоді, коли, врешті-решт, машини стали знімати насип. "Так почався той важкий і нерівний поєдинок з вічністю,— писав він згодом.— Два тижні підряд я прокидався о 5.30 і по 16 годин щоденно, без відпочинку і вихідних, до болю в очах вдивлявся в землю, намагаючись прочитати кожну її грудку, чистив і заміряв, знову все кидав і бігав від скрепера до скрепера, хапався за лопату, креслив і описував... Одного дня, вже зовсім надвечір, у південному секторі кургану під ножем скрепера щось заблищало — було зачеплене верхню платівку великого комплекту бронзових оздоб воза та поховальної упряжки, що належали, як згодом з'ясувалося, цариці з Товстої Могили". Над пектораллю. Була товща ґрунту, яка поглинула місяці праці (розкопували вже не машини, а вручну), проте перший тьмяний полиск бронзи оздоб царського почту вгамував тривожний щем. Приходила впевненість, що поховання чудом залишилось незайманим. Весна і літо 1971 року принесли експедиції Мозолевського нечувано щедрий і багатий "ужинок" скіфських золотих скарбів та ужиткових речей. Та найціннішою знахідкою, безперечно, стала царська золота пектораль.

Loading...

 
 

Цікаве