WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура та історія - Курсова робота

Культура та історія - Курсова робота

Антична культура у початковий період свого розвитку запозичила чимало ідей від розвинутих у той час культур Стародавнього Сходу. Водночас вона стала глибоко оригінальним явищем, культурою гуманістичною за своїм змістом, інтерактивною, раціоналістичною та антропоцентричною, позбавленою східної традиційності. На противагу античній культурі, характерною рисою культури Стародавнього Сходу був теоцентризм.

Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі зі селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутність полісного життя становила єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів і римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.

Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки (а пізніше і римляни) уявляли у вигляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси перебувала в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило неминуще значення античної доби для людства, його культурного поступу.

Культура Стародавнього Сходу

Під терміном "Стародавній Схід" розуміють той період історії, який хронологічно і генетично передував еллінству і християнству. Історію народів Стародавнього Сходу прийнято вивчати з появи перших класових спільнот і державних утворень в долинах Нілу і Євфрату в другій половині 4 тис. до н.е. і закінчувати для Ближнього сходу 30-20-ми роками 4 ст. до н.е., коли греко-македонські війська під керівництвом Олександра Македонського захопили весь Ближній Схід, Іранське нагір'я, південну частину Середньої Азії і Північно-Західну частину Індії. Що стосується Середньої Азії, Індії і Дальнього Сходу, то стародавня історія цих країн вивчається до 3-5 ст. н.е. До того часу, коли на зміну стародавньому суспільству тут прийшло феодальне, Таким чином, історія народів Стародавнього Сходу нараховує близько 3 тисячоліть. Велика географічна зона, що називається Стародавнім Сходом, простилається з заходу на схід від сучасного Тунісу, до сучасного Китаю, Японії та Індонезії, а з півдня на північ - від сучасної Ефіопії до Кавказьких гір і Південних берегів Аральського моря.

Розвиток Культури стародавнього Сходу був нерозривно пов'язаний з багатьма сторонами соціальних процесів Сходу. Культурологічний аспект східного життя ввібрав в себе риси економіко-політичного устрою, релігійних і філософських уявлень, побутових традицій, правових та етнічних норм. Культура Стародавнього Сходу виросла на основі первісної і зберігала магічне призначення. Так само, як і стародавні пращури, народи перших східних цивілізацій вважали, що певні дії, які здійснюються над зображення , сприяють їх виконанню і відповідно до оригіналу.

Середньовічна культура

Під культурою Середньовіччя розуміється культура пори раннього феодалізму. Важливою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення та церкви в умовах загального занепаду культури відразу після розпаду Римської Імперії тільки церква протягом багатьох століть залишалась єдиним соціальним інститутом, загальним для всіх європейських країн, племен і держав. Церква здійснювала величезний вплив на формування релігійного світогляду, розповсюдження ідеї християнства, проповідуючи любов і прощення і всіх зрозумілі норми соціального побуту, віру в загальне щастя, рівність, добро. В середньовіччі картина світу базувалася головним чином на образах і тлумаченнях Біблії. Вихідним пунктом пояснення світу було повне, безперечне протиставлення Бога і природи, неба і землі, душі і тіла.

В свідомості людини епохи Середньовіччя світ уявлявся як арена протиборства добра та зла, як деяка ієрархічна система, в якій знайшлось місце і Богу, і Ангелам, і людям, і потойбічним силам темряви. При цьому свідомість людини цієї епохи була глибоко магічною. Це була культура молитов, казок, міфів магічних заклинань. Значення слова , записаного і особливо озвученого було надзвичайно великим. Історія культури Середньовіччя – це історія боротьби церкви і держави.

Культура доби Відродження

Розквіт культури Відродження(Ренесансу) припадає на ХV-ХVI ст.. Це не тільки особлива епоха, але й специфічний феномен західноєвропейської культури, що має світове значення.

В загальному розумінні Відродження розуміють як направленість культури до воскресіння античності. В цьому зв'язку культура Ренесансу розглядається як заперечення середньовіччя, як антитеза середньовічній схоластиці.

Такою є загальна характеристика доби Відродження:

- індивідуалізм практичний і теоретичний, що означає, що в центр свого світогляду і життєвої практики була поставлена людська індивідуальність;

- культ світського (не церковного) життя з підкресленим прагненням до чуттєвого задоволення;

- світський дух релігії з тенденцією до язичництва (тобто залишаючись релігійними людьми, представники Ренесансу стали приділяти менше значення обрядовій і культовій стороні релігійного життя, зосередивши свою увагу на внутрішній, духовній стороні);

- звільнення від влади авторитетів, що значило інше відношення до авторів і вченням, признаних середньовічною схоластикою;

- особлива увага до минулого, стародавності;

- надзвичайний смак до мистецтва.

Культура Нового часу

Специфічні особливості цього періоду: становлення техногенної цивілізації, буржуазних суспільних відносин, становлення раціоналістичного мислення.

Період Нового часу охоплює два різні за своїм соціально-психологічним характером етапи:

1) Майже все XVII ст. – держава абсолютизму у Франції, Іспанії, буржуазна революція в Англії, наукова революція і формування нової наукової картини світу і метафізичної системи в філософії.

2) Завершення стадії мануфактурного розвитку капіталізму, утвердження вільної конкуренції в економіці, лібералізму в політиці, відкрита боротьба із застарілим феодальним ладом, боротьбою за здолання монополії церкви, прагнення до вільного мислення і просвітлення.

Паралельно зі змінами у діяльності відбувались зміни у суспільних

стосунках: розриваються колишні зв'язки особистої залежності людини від людини, зникає "велика сім'я", а натомість з'являється вільний, автономний індивід що є засадою явища під назвою "буржуазний індивідуалізм". Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя. Зростання масштабів соціальної динаміки.

Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Йому належить думка, що наука має спиратися на спостереження і експерименти і користування математичною мовою. Саме на цій основі Ньютон створив класичну механіку. Видатні філософи XVII ст. - Ф.Бекон, Т.Гобс, Ф.Декарт, Б.Спіноза, Г. Лейбніц та інші - звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти.

Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

- з'являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;

- народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;


 
 

Цікаве

Загрузка...