WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Літописання Київської Русі - Курсова робота

Літописання Київської Русі - Курсова робота

За жанровою природою оповідання про осліплення Василька належить до історичних повістей про князівські чвари. Цей жанр знайшов свій дальший розвиток у Київському і Галицько-Волинському літописах. Час написання оповідання дослідники відносять до 1113—1124 рр. 19 Внесене воно до "Повісті" під 1097 роком і охоплює події 1097—1100 рр. 20

Автори "Повісті" використали багато іноземних джерел. Серед них на першому місці слід назвати біблійні книги старого і нового завітів. У творі знаходимо виписки із старозавітних книг: "Буття", "Ісходу", "Левітів", "Царств", "Притч Соломона", "Премудростей Соломона", Іова, пророків Даниїла, Ісайї, Ієзекіїля, Міхея та Амоса. 21 З новозавітних книг використано "Євангелія" Іоанна, Луки, а також послання апостолів. 22 Улюбленим джерелом для літописців був "Псалтир". Широко використано в літопису візантійську хроніку Георгія Амартола і його продовжувача. Описуючи звичаї різних народів, літописець посилається на хроніку Георгія Амартола ("Глаголет Георгийв летописаньи"), а під 1114 роком — на "Хронограф" — компіляцію хронік Георгія Амартола та Іоанна Малали. 23 Як історичне джерело відомостей про похід царя Михайла на Болгарію, про хрещення Болгарії і похід угрів на болгарську землю в літопису використано слов'янський переклад хроніки всесвітньої історії — "Летописець вскоре" константинопольського патріарха Никифора. 24 Про похід Ігоря на Константинополь у 941 р. "Повість" розповідає на підставі перекладного грецького "Житія Василія Нового". 25 Двічі посилається автор "Повісті" на "Откровеніє" Мефодія Патарського — вперше, коли розповідає про вісім племен Ізмаїла (1096), вдруге — у легендарній розповіді про "нечисті" народи, які Олександр Македонський обложив у північних горах. 26 І, нарешті, тільки якесь західнослов'янське джерело могло послужити основою для розповіді про початок слов'янської писемності та культурницьку діяльність Кирила й Мефодія у Моравії (898). 27

Така обізнаність із тогочасною писаною літературою свідчить про широку начитаність Нестора та інших авторів "Повісті". Вони використовують твори іноземних письменників тільки як історичні джерела. "Повість" має глибоко самобутній характер, створювалася вона в часи посиленого інтересу до рідної історії, тому візантійські та інші іноземні джерела були для її авторів тільки допоміжним матеріалом.

У авторів "Повісті" виробилася своя "філософія історії", їх найбільше цікавить проблема походження добра і зла. Зло на світі сіє диявол, добро — бог і його слуги. Людина має право вибору між добром і злом. Бог дав людині "закон", дотримуючись якого, вона після смерті потрапить у рай, якщо ж піддасться диявольській спокусі — буде приречена на вічні муки. Всяке лихо людей — справедлива кара за їхні гріхи. Отже, історія людства — це прояв божественної волі. Всім історичним фактам і подіям літописець дає оцінку, керуючись цим критерієм добра і зла.

Важливою справою для літописця є моральна оцінка вчинків героїв. Якщо князь, на думку автора, вчинив правильно, на користь руській землі, богові і церкві, то він всіляко вихваляється; якщо ж він діє всупереч цим інтересам, то його неминуче чекає тяжка кара. Так через свою захланність загинув від рук древлян Ігор; був убитий печенігами Святослав, який не послухав матері і поради Свінельда; так загинув Ярополк Святославич, що захопив княжий стіл у свого брата Олега і був причиною його смерті під Овручем; як братовбивця загинув і Святополк Окаянний.

У "Повісті" об'єднано в одне ціле твори книжного і фольклорного походження різних жанрів. Усні оповідання, перекази, легенди, прислів'я, історичні пісні, воїнські повісті, житія, ораторські промови, повчання, твори перекладної літератури, давніші літописні нотатки — все це під рукою літописця-патріота перетворилося в один монументальний твір, основним завданням якого було з'ясувати історію руської землі, її походження, розвиток, боротьбу з ворогами. Велич і слава Русі, заклик до єднання, боротьба проти княжих усобиць, уболівання за долю рідної землі, її народу — це провідні ідеї і мотиви літопису.

Літописці ставили перед собою й практичне завдання: на прикладах добрих і поганих вчинків князів у минулому вони намагалися скерувати дії сучасників на користь батьківщини.

У "Повісті" знайшли відбиття настрої і думки різних соціальних верств Київської Русі. Коли вона остаточно редагувалася, тобто на початку XII ст., Київська Русь як політична єдність вже похитнулася; окремі її землі виділилися в незалежні від Києва одиниці, та ця феодальна роздробленість літописцями ще не повністю усвідомлювалася. Для них живішими здаються традиції X—XI ст., коли Київська Русь була в усій своїй величі і могутності.

Змальовуючи страшні картини спустошення Русі нападами половців, літописець не впадає у відчай. Він пояснює це як божу кару за гріхи, його ніколи не покидає почуття гордості за Русь, за її славне минуле. Описуючи половецький полон 1093 р., він застерігає: "Да никтоже дерзнеть рещи яко ненавидими богомь есмы, да не будеть кого бо тако бог любить якоже ны взлюбил єсть, кого тако почел єсть, якоже ны прославил єсть и взнесл, никогоже".28

Пам'ятка відбиває і класову боротьбу, що точилася у молодій феодальній державі. Під 1068 роком розповідається про повстання у Києві. 29 Цього року на руську землю напали половці і розбили на Альті трьох руських князів — Ізяслава, Всеволода і Святослава. Святослав після розгрому втік до Чернігова, а Ізяслав і Всеволод — до Києва. Кияни зібралися на віче і почали вимагати від Ізяслава зброї і коней, щоб захиститися від половців. Князь відмовив їм. Тоді кияни повстали, визволили з в'язниці полоцького князя Всеслава, пограбували князівський двір. Ізяслав і Всеволод втекли. Незабаром Ізяслав повернувся з поляками і жорстоко розправився з повстанцями — 70 чоловік убив, багатьох осліпив, а торг, де відбувалося віче, переніс на інше місце. Ставлення літописця до повсталих киян — невиразне, але швидше співчутливе, бо вони хотіли боронити рідну землю. Літописець підкреслює, - що князь погубив потім багато невинних людей, не розібравши справи. 30 Зате, описуючи повстання 1071 р., підняте волхвами на Білозері, літописець засуджує волхвів як єретиків.31 Так само ставиться автор до волхва-єретика, що підняв бунт у Новгороді.

"Повість" стала епохою не тільки в культурному житті Київської Русі. Вона наклала відбиток на все наступне літописання східних слов'ян. Літописці майбутніх поколінь, що не тільки були свідками феодальної роздробленості Русі, а й пережили ярмо татарської неволі, починаючи свої літописні зведення "Повістю", наголошували на ідеї єдності руської землі, ставили минуле в приклад сучасникам.

З Києва "Повість" поширилася по всій Русі. Нею відкриваються літописи, що виникли згодом у Новгороді, Твері, Володимир-Волинську, Галичі та інших містах.

Українське і російське літописання XVI—XVII ст. у висвітленні давньої історії Русі широко використовувало "Повість" як майже єдине джерело знань про Київську Русь.

Безпосереднім продовженням "Повісті временних літ" в Іпатіївському списку є умовно названий Київський літопис, що охоплює події на Русі від 1111 до 1200 р.31 Складено його, очевидно, біля 1200 р. у Видубицькому монастирі на основі якихось інших літописних зведень, що не дійшли до нас. 32

У Київському літопису основне місце посідає опис боротьби за стольний град між Мономаховичами — нащадками Володимира Мономаха — і Ольговичами — нащадками Олега Святославича (Гориславича).33 У цій боротьбі князі всупереч всіляким клятвам і праву старшинства, намагаючись заволодіти Києвом, зверталися по допомогу до поляків, угрів, половців, тому ідея єдності Руської землі поступається тут вузьким місцевим інтересам окремих земель, князів і князівських родів.

Київський літопис складено за тим самим принципом, що й "Повість временних літ",— шляхом порічних записів, в які вплітаються літописні оповідання, що об'єднуються в цикли. Такими є цикли оповідань про Ізяслава Мстиславича, Мстислава Ростиславича, Мстислава Ізяславича.

Крім оповідань, у Київському літопису виділяються ще повісті. З найпомітніших можна назвати повість про вбивство Ігоря Ольговича (1147), про смерть Ростислава Мстиславича (1168), про вбивство Андрія Боголюбського (1175), про смерть Давида Ростиславича (1197). 34

Loading...

 
 

Цікаве