WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст. - Курсова робота

Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст. - Курсова робота

Реферат з культурології

на тему:

Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.

Україна має своєрідну територію; вона розміщується між двома великими суперетносами - східним і західним, а отже, поєднує особливості як одного, так і іншого. Нині на емпіричному рівні робляться спроби вивести походження України.

Після розпаду Київської Русі у XIII ст. почалось утворення на нашій території самосвідомої української нації, відмінної від Білої Русі та Московії; вона мала свої, притаманні лише їй особливості. Було кілька етапів національного самовизначення України. Перший - з XIV по XVII ст.; у цей час відбувався процес консолідації українського народу навколо національної ідеї утворення державності, найвищий її пік - гетьманування Богдана Хмельницького. Тоді була визнана багатьма державами як самодостатній суб'єкт європейського політичного співжиття. Але з політичних та економічних причин повного утвердження України як держави не відбулось. Другий пік підйому національної свідомості відбувся у другій половині XIX - на початку XX ст.; він визначався високим інтелектуальним рівнем, коли провідні інтелектуали України утверджували народ як самодостатню націю. Двадцяте сторіччя двічі надавало можливість Україні визначитися як державі. Перша спроба 1917-1918 рр. була невдалою. Наприкінці XX ст. Україна дістала нову можливість стати державою. У 1991 р. відбулася класична революція, змінились влада, лад.

Сьогодні критично розглядається минуле, вчені працюють над моделями реального національного "Я", щоб народ України, відчувши свою єдність, внутрішній зв'язок, вагомість історичного характеру, традиції, увів їх у свою свідомість, загартував волю і завдяки цьому утвердився серед інших народів.

Розвиток української культури ХХ ст. можна позначити як період національного відродження, що має 4 етапи:

Національне відродження (1917-1933).

Тоталітарне панування соцреалізму (1933-1956).

Стихійне піднесення духу національного опору (1956-1987).

Національно-духовне оновлення (з 1987).

Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої "українізації". Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як "розстріляне відродження".

Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до морального занепаду духовної культури у всіх її формах. Основний наслідок цієї доби - фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934-1938).

В III періодвідродження - політичної "відлиги" (1956-1961) - відбулася відносна лібералізація політики КПРС щодо національних культур. Сталося деяке поліпшення мовної ситуації, зокрема був перевиданий "Словник української мови" Б. Грінченка, зроблені перші кроки в українізації вищої та середньо спеціальної освіти.

Головним наслідком цієї доби було формування нового покоління митців, так званих "шестидесятників", які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи. "Відлига" закінчилася трагічно: більшість з "шестидесятників" були репресовані, а В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин загинули в ув'язненні.

У другій половині 80-х рр. відбувається значне оновлення національної культури, зорієнтоване на загальнолюдські вартості світової культури. Розпочинається IV етап відродження як заперечення штучних догм соцреалізму і вартостей комерційної поп-культури.

Існує також періодизація української культури XX ст. по десятиліттях.

20-30-ті рр. Для культурного будівництва в Україні цього періоду було характерне певне українське відродження (20-ті) і крайня ідеологізація культурного життя (30-ті рр.).

Держава турбувалася про розвиток освіти. Був прийнятий декрет, за яким усе письменне населення від 8 до 50 років повинно було навчатися грамоти. Швидкими темпами неграмотність ліквідувалась. З 1923 р. проводилася політика коренізації з метою забезпечення підтримки з боку населення. На 1927 р. майже всі школи, половина технікумів і чверть інститутів використовували українську мову навчання. Проте справжнє вирішення національного питання не відповідало інтересам Сталіна: на початку 30-х політику коренізації було припинено.

20-ті рр. - це процес творчого злету української науки. Розгорнули свою діяльність математики Д. Граве, фізики М. Крилов та М. Боголюбов. Л. Ландау став ініціатором досліджень з термоядерного синтезу. Значний внесок у теорію освоєння космосу зробив Ю. Кондратюк (О. Шаргей). Видатним конструктором став І. Сікорський, який емігрував до США.

Значні досягнення відбулися в медицині (епідеміологи М. Гамалея та Д. Заболотний, медики та біологи О. Богомолець, О. Палладін) та генетиці (М. Холодний, А. Сапєгін, В. Юр'єв). На терені суспільних наук активно працювали історики Д. Яворницький, М. Грушевський.

У 1928 р. в Україні працювало 37 тис. науковців. Проте зразу ж почалося і переслідування вчених. У 1930 р. з 45 засуджених науковців були 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники. Був заарештований Л. Ландау, якого згодом врятував Петро Капиця.

На середину 30-х, після припинення українізації, прийшлася хвиля репресій проти майстрів слова. Жертвами стали Остап Вишня (П. Губенко), М. Хвильовий (доведений до самогубства). Загинули багато письменників, проте декому вдалося врятуватись: Максима Рильського звільнили завдяки віршу "Пісня про Сталіна".

Незважаючи на утиски і репресії, література 30-х мала вагомі творчі доробки: "Голубі ешелони" П. Панча, "Бур'ян" А. Головка, "Дитинство" Ю. Смолича. Водночас талант багатьох літераторів був деформований в тих умовах. Це торкнулося М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана.

У 20-х рр. завдяки процесу українізації бурхливо почали розвиватися музика й театр. Виникають професійні музичні колективи: капела "Думка", Київський симфонічний ансамбль. Плідно працюють композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький, а пізніше - Б. Лятошинський, М. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич. У 30-х рр. - були відкриті консерваторії Київська, Харківська, Одеська. Проте музичні кадри також зазнали репресій: було заарештовано В. Верховинця, а в застінках режиму загинуло багато молодих композиторів.

Становлення українського театру зв'язано з іменами Л. Курбаса, Г. Юри, А. Бучми, Ю. Шумського. Але й тут стали жертвами репресій Лесь Курбас - автор і керівник театру "Березіль" у Харкові, Ф. Лопатинський. Проти них і багатьох інших виступили майстри сцени М. Донець, З. Гайдай, драматург О. Корнійчук.

Незважаючи на негативні явища розвою, театральна справа набуває поступу: у 30-ті рр. існує вже 80 театрів.

Образотворче мистецтво в ті роки представлене М. Дерегусом, Б. Івановим, А. Петрицьким та ін., які разом з майстрами старшого покоління М. Бойчуком, І. Їжакевичем поповнили українську культуру новими творами. Художники творили за складних умов: звинувачено М. Бойчука і його учнів. Пізніше його, В. Седляра, І. Падалку розстріляли.

В кінематографі працює режисер О. Довженко. Він виступив 1928 р. з першим своїм значним фільмом "Звенигора", невдовзі поставив картини "Арсенал", "Земля", потім "Щорс". В останньому він яскраво вивів постаті героїв громадянської війни М. Щорса та В. Боженка. В той час режисер не знав, що Щорса було підступно вбито, а Боженка отруєно прихильниками Троцького в армії. Усього за період 1929-1934 рр. в Україні було знято 180 фільмів різних жанрів.

Українська культура несла і втрати, пов'язані з її історичним минулим. Йдеться про знищення культурних пам'яток, насамперед церков. У Києві були зруйновані Михайлівський Златоверхий собор XI - XII ст., церква Богородиці Пирогощі XII ст., яка згадується в "Слові о полку Ігоревім". В Харкові зруйновано Миколаївську церкву, в Сумах - Покровську XVII ст. Було ліквідовано дев'ять з десяти монастирів, шість церков XVII ст., шістнадцять церков XVIII ст., чотирнадцять XIX ст., Чернігівський Преображенський собор XV ст., в якому поховано князя Ігоря, церкву Св. Бориса Х ст. перетворено на м'ясопереробний цех.

До кінця 1939 р. перестало існувати 70% діючих церков. Ініціаторами закриття і знищення храмів були українські урядовці В. Затонський, П. Постишев, С. Косіор, Л. Каганович, Г. Петровський та інші.

40-50-ті рр. Культурне життя 1945-1955 рр. було невід'ємною частиною післявоєнного відродження. У важкому стані опинилися заклади освіти, і все ж у 1953 р. в Україні здійснено перехід до обов'язкової 7-річної освіти. Почали діяти університети.

У 1948 р. було відновлено науково-технічну базу АН УРСР. Проте в обстановці нового витка репресій в наукових колах склалася напружена обстановка.

Значним досягненням української прози став цикл романів "Велика рідня", "Кров людська - не водиця", "Хліб і сіль" М. Стельмаха, "Хазяї" С. Скляренка.

Тема минулої війни була домінуючою у творчості художників: "Бабин Яр" В. Овчинникова, "Визволителі Києва" С. Бесєдіна.

В Україні діяли три кіностудії - Київська, Одеська, Ялтинська. Популярності набули фільми "Сільська вчителька", "Педагогічна тема", "Весна на Заречній вулиці"; у 1950 вийшов шедевр українського кіно - фільм "Тарас Шевченко" режисера І. Савченка з С. Бондарчуком у головній ролі.

50-60-ті рр. У період з середини 50-х до середини 60-х рр. розвиток культурного життя в Україні теж носив суперечливий характер.

Певних успіхів досягла українська наука. Розвиток кібернетики зв'язаний з ім'ям В. Глушкова. Проте в розвитку точних наук були і нерозв'язані проблеми з вини керівництва України. Вчені Інституту теоретичної фізики АН УРСР так і не змогли досягти міжнародного рівня обміну результатами досліджень. Керівництво АН не змогло відстояти думку про недоцільність обраного місця для будівництва Чорнобильської АЕС, що реактори академіків О. Александрова та М. Доллежаля недосконалі за конструкцією.

У літературі червоною ниткою проходили теми Жовтневої революції та Великої Вітчизняної війни. Проте з'являлися неординарні твори: роман "Собор" О. Гончара, "Дума про тебе" М. Стельмаха, поезії І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка.

Ідеологічний апарат знов завдав шкоди розвою творчої думки: зазнав утисків О. Гончар, зі Спілки письменників були виключені І. Дзюба, Г. Кочур, М. Лукош, заарештований фантаст О. Бердник і багато ін.

Loading...

 
 

Цікаве