WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Життя та творчість Брейгеля - художника епохи Відродження - Курсова робота

Життя та творчість Брейгеля - художника епохи Відродження - Курсова робота

Але придивимося уважніше і побачимо, що розчулюватися нічому - більшість їх забав носить жорстокий характер: тут і ляпаси, і видирання волосся, і розтягання на дошці, і колективне биття. Так, не так вже все мило і зворушливо в цьому "переверненому світі", де діти прагнуть не відставати Від дорослих.

В 1563 році в житті Брейгеля наступив перелом: він одружувався на дочки свого колишнього вчителя, залишив Антверпен і переїхав Брюссель. Чим був викликаний цей раптовий переїзд, що обірвав багато що в долі художника, у тому числі і забезпечену роботу в майстернею Ієроніма Кока? В Брюсселі жила його теща, вдова Ван Альста, і, за твердженням Мандера, саме вона зажадала переселення молодят, оскільки - де у художника в Антверпені залишився якийсь "грішок", з яким інакше покінчити було не можна. Мабуть це і так. Але, ймовірно, були і інші, більш глибокі причини, пов'язані чи то з політикою, чи то з конфесійними гоніннями, які вже йшли повним ходом.

Так або інакше, але істину ми не взнаємо, хоча один натяк на неї все же є. Брюссель, місто менш багате, ніж Антверпен, був разом з тим адміністративним центром країни.

В Брюсселі жила намісниця Нідерландів, сестра іспанського короля Маргарита Пармськая; там же мешкав і її найближчий помічник, хитрий бургундец кардинал Гранвелла. Є дані, що Гранвелла благоволив до Брейгелю; в усякому разі, він збирав його картини.

Сюди художник привіз нову тріаду, що чимось нагадує попередню, але набагато більш складну за змістом і важку для сприйняття. Це - "Падіння ангелів", "Божевільна Грета" і "Тріумф смерті", все три датовані 1562 роком.

Ці три картини - найбільш "босховські" зі всієї творчості художника. Особливо це відноситься до "Падіння ангелів", де різноманітні чудовиська, в яких перетворюються занепалі ангели, дивно нагадують пекельних монстрів Босха. Ця картина - найпростіша і зрозуміла з тріади, "Божевільна Грета" - набагато складніше і зашифрованніше.

Що ж до "Тріумфу смерті", то вона перекликається з численними середньовічними "Танцями смерті", зокрема з аналогічними композиціями Гольбейна, і значення її те, що від смерті не піти нікому, будь ти простій людина, лицар, чернець або імператор.

В цілому тріада як би об'єднує три іпостасі - землю, небо і пекло, три неминучі притулки всіх персонажів "переверненого миру". "Несення хреста" (1564) є одним з вищих досягнень брейгелевского творчості. В ньому як би синтезуються всі колишні роздуми і досягнення майстра. Сюжет цієї картини досить частий в попередньому живописі, у тому числі двічі повторений Босхом.

Але те, що зробив Брейгель, до нього не робив ніхто. І перше, що впадає в очі, - очевидний відхід Від традицій "духовного батька": Брейгель вперше відходить від Босха і стає справжнім Брейгелем, Великим Брейгелем.

Разом з тим, як би повторюючи принцип однієї з перших живописних робіт художника, "Несення хреста", як і "Падіння Ікара", є "картиною-загадкою: при збіглому огляді бачиш одне, а при уважному - зовсім інше. Картина, як це і раніше бувало у Брейгеля, панорамна, з високим горизонтом і вузькою смужкою неба.

Перед глядачем розстилається неосяжна перетнута поверхня землі, з ярами, скелями і містом-фортецею на горизонті.

В панорамі як би три плани, але око зупиняється на першому і третьому. Перший план - дуже крупний, як би наближений до глядача, і на ньому звичайна група оплакуючих Христа: Богоматір, Іоанн Богослов і дві супутні жінки. Це - традиційна група, багато разів повторена в живописі і звичайно супроводжуюча сюжет "Зняття з хреста". Але тут вона як би не "на місці", бо глядач не бачить мертвого Христа!

Мимовільно погляд підіймається догори, до третього, дуже дрібного плану, і тут, в правому верхньому кутку картини, глядач відразу помічає тісний круг найдрібніших людських фігурок, що обступили відкрите місце. Ясно, це голгофа, про це говорять і два хреста, уриті в землю.

Але чому їх тільки два, а між ними лише готується місце для третього, головного? Значить, Христос ще не розіпнутий? І тоді починаєш вдивлятися в другій проміжний план, який спочатку пропустив зважаючи на його якоїсь безсистемності, роз'єднаності.

Тут теж дрібні фігурки, хоча і значно крупніше, ніж на голгофі. Але відразу не зрозумієш, що вони роблять, куди і навіщо йдуть; тут і піші і кінні, вони рухаються групами і поодинці, і, як здається спочатку, в різні боки.

Але ні, вони рухаються в одному напрямі - до голгофи, але рухаються не струнко, по дорозі зупиняються, озираються, немов сумніваються: чи йти далі? І лише вдивившись в цей нетямущий мурашник помічаєш десь в товщі його діагонально лежачий хрест і що впав під тяжкістю його Христа.

В цій дивній композиції Брейгеля, що представляє божевільне, нетямуще і байдуже людство, мотив "відчуження" виражений найбільш яскраво, за допомогою засобів вперше і лише ним застосованих в живопис. Це враження усугубляє ще одним нестандартним прийомом.

В нижньому правому кутку картини, у самого її краю, можна роздивитися що напівзакриває сухим деревом людину в чорній на "Несенні хреста", величезна кількість людей, але тепер вони представляють не роз'єднані групи, а цілісну, згуртовану масу, що займає велику частину картини.

У глядача відразу створюється враження, ніби він бачить якесь зборище, спонтанно що зібралося в глибині лісу. В центрі цієї маси народу складовою замкнутий круг (або, швидше, амфітеатр) проповідує Іоанн, вказуючий обома руками направо, в просвіт між деревами.

Там відкривається прорізаюча широкій річкою поляна, але така бліда і повітряна, що може бути прийнята за бачення або сон. На цьому примарному фоні ледве помітні дві крихітні фігурки, скоюючі обряд хрещення.

Таким чином, ми бачимо як би картину в картині: одна реальна, вагома, відчутна своєю матеріальністю - проповідник віщає слухачам, що зібралися; інша примарна далека і за кольором, і по інтенсивності - той же Іоанн хрестить Ісуса Христа. Очевидно, друга картина - предмет оповідання проповідника в першій, реальній.

Це - основний значення картини. Але в ній безумовно переглядає і інший зашифрований, що знаходиться і тим, що в товщі слухачів ми помічаємо звернене до нас особу. Брейгеля! Причому, вираз обличчя трагічна, повна скорбота!

Дві інші картини набагато більш відверті і виглядають як диптих, бо показують дві євангельські оповіді, прив'язані до одного і того ж місця і хронологічно наступні друг за другом.

Перше відноситься до перепису населення по розпорядженню римського імператора, друге зображає биття дітей зроблене за наказом Ірода, що розраховує таким чином знищити дитину-Христа.

Обидві події відбувалися у Віфлеємі. І у Брейгеля Віфлеєм. Але який Віфлеєм! І тут і там ми бачимо засипану снігом село з характерними фламандцями будиночками, і тут і там групи людей, одягнених в сучасні Брейгелю костюми; лише на одному з них, мабуть, в меті маскування, смугастий східний халат.

В першій картині головна подія відбувається в нижньому лівому кутку, де товпляться люди, чекаючи своєї черги, тоді як переписувачі в темному одязі, сидячи біля відкритого вікна одного з будинків записують в книги імена зібралися.

Характерна деталь: високо на стіні удома, де мешкають переписувачі, прибита дошка з чорним імперським орлом Габсбургів; а поряд стоїть охоронець з алебардою. Все це дуже схоже на вибивання чергового (або позачергового) податку з жителів Нідерландів.

А ось що відбувається, якщо податок вчасно не сплачений - про це оповідає друга картина.

На ній ми бачимо ті ж засніжені будиночки, і той же імперський орел красується на грудях головного розпорядника. І не відразу розумієш, що відбувається навколо.

Навколо ж повним ходом йде розправа - голі мечі, убиті діти, жінки із заламаними над головою руками, чоловіки, чимось марно благальні ландскнехту. А вдалині, немов окостенілий бездушний механізм, застигнула монолітна група кінних солдатів в кірасах і з піднятими списами, мабуть страхуючи вбивць.

І чи це не відгук чуйної душі художника на побачене в реальному житті, якщо не "переверненого миру", то "переверненого маленького світу" своєї країни, свого міста, своєї села?. В картині "Притча про сліпих" (інші назви: "Сліпі" "Парабола сліпих") як би два ізольованих один від одного плану. Дальній - мирний і безлюдний пейзаж фламандця.

Декілька гостроверхих сільських будиночків, маленька затишна церква, там і сям розкидані дерева, птахи, високо ширяючі в небі, чагарники, річка, заросла зеленню. Передній план - шістьох сліпих. Вони бредуть не по дорозі, не по стежині, а по нерівній, немов землі, що здибилася, різко відокремленої від зеленого килима дальнього плану. І дерева, і удома, і церква, і річка для них чужа, вони не бачать нічого цього - очні ямки їх порожні, а у інших вже повністю заросли шкірним покривом.

Вони проходять мимо, рухомі якійсь своєї метою. Щоб не збитися з шляху, вони тримаються один за одного. Але ось відбувається біда: сліпий поводир не намацав своєю палицею кінця пагорба і разом з своїм добром полетів в річку. Наступний, із спотвореним від жаху лицем, падає на нього. Третій, пов'язаний з другим за допомогою палиці, вже похитнув і зараз послідує за своїми попередниками.

Четвертий ще стійко тримається на ногах, але відчуває недобре – це написано на його безокому обличчі. П'ятий і шостий поки ні про що не здогадуються, але і їм неминуче бути в річці слідом за їх товаришами. Такий зовнішній, зримий оком зміст картини.

Внутрішнє ж, не зриме, але що осягається, прочитується без особливої праці: природа вічна і зроблена, а життя людей - це шлях сліпих, що кінчається неминучою загибеллю. Такий останній акорд художника-філософа в його багатоприватній світовій симфонії.

Loading...

 
 

Цікаве