WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Київської Русі - Курсова робота

Культура Київської Русі - Курсова робота

РЕФЕРАТ

з культурології

на тему: Культура Київської Русі

Розвиток літератури т а мистецтва

Формування давньоруської держави починається у другій половині IX ст. Слов'яни належать до народів індоєвропейської родини. Праслов'яни населили територію давньоруської держави у III-II тис. до н.е. Їм протистояли спочатку кимерійці, потім – скифські племени. Власним ім'ям почали іменуватися з VI ст. н.е.

Формування давньоруської народності належить періоду IX-X ст. Воно здійснювалось у процесі асиміляції слов'ян з фінно-уграми і балтами. До цих часів належить поняття "Русь". У широкому смислі "Русь" означала усі землі східних слов'ян, що підвладні Києву. У вузькому значенні (географічному) – місце, що лежить на південь від Києва, між річками Рось, Росава, Дніпро.

Давньоруська держава склалася у 2-й половині IX ст. Це була раннєфеодальна держава, господарчу основу якої становило землеробство. Тим самим забезпечувалась сталість культурних традицій, перейнятих Київською Руссю від скифських землеробських племен, а також у цілому від праслов'янської етнічної спільноти.

Давньоруська культура орієнтувалась у своєму розвитку на Візантію, що обумовлювалось рівнем розвитку матеріальної культури та вибором Давньою Руссю православ'я.

В Київській Русі закріпилася давньоруська писемність, що її впровадили Кирил та Мефодій.

Водночас з розвитком писемності виникає інтерес до проблем естетики. Важливішими категоріями естетики є краса, образ, символ, канон. З прийняттям християнства за мистецтвом утверджується визнання пізнавальної та культової функції на протидію сміховій естетиці язичницької доби.

Книжкова культура Київської Русі значною мірою носила філософський характер. Мали широке розповсюдження переклади книг з філософії, риторики, граматики. Кирилицею написані всі відомі твори XI ст. (і наступних століть): Остромирове Євангеліє, Ізборники 1073 та 1076 рр., "Слово про Закон та Благодать", Мстиславове Євангеліє, "Повість минулих літ". Ці твори – не єдині пам'ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності у Київській Русі.

Піклування про освіту з часу прийняття християнства взяли на себе держава і церква. За Володимира в Києві існує державна школа для дітей з найближчого оточення князя. Створювалися бібліотеки при монастирях і церквах. Ярослав заснував бібліотеку Софії Київської, його син Святослав створив власну княжу бібліотеку. Князь Микола Святоша на книжки витратив свою казну і подарував їх Печерському монастирю.

У давньоруських школах навчалося багато видатних літописців, літераторів, богословів, філософів, публіцистів. Серед них літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополіт-публіцист Іларіон, єпископ Кирил Турівський, митрополіт-ідеаліст Клим Смолятич, Данило Заточник.

Літописання на Русі виникає за часів Аскольда – 60-80 рр. IX ст. ("Літопис Аскольда"). У 1039 р. при Софійському соборі був створений літописний твір, який одержав назву найдавнішого Київського зводу. У 70-80 рр. IX ст. літописання ведеться у Десятинній церкві, Києво-Печерському монастирі, де у 1078 р. ігумен Никон створив самостійний літописний звід. Никон виступив і як редактор зібраних раніше матеріалів, і як автор основного тексту літопису 1039-1078 рр. Літописний звід 1095 р. пов'язаний з діяльністю ігумена Києво-Печерського монастиря Іоанна. На початку XII ст. у Києво-Печерській лаврі створюється літопис, названий його автором Нестором "Повість минулих літ". Цей твір увібрав увесь досвід історичної писемності попереднього часу і досягнення європейської думки, традиції візантійської культури. У вступі до "Повісті" Нестор подав картину світової історії, показав місце слов'ян і Київської Русі у сучасному йому світі, ствердив ідею взаємозв'язку і взаємозумовленості історії всіх народів, засудив княжі міжусобиці. Нестор – широко ерудована особа: він постійно звертається до Біблії як найвищого авторитету історичних знань середньовіччя, до численних візантійських хронік. Літопис доведений до 1110 р. Він двічі піддавався редагуванню (за Володимира Мономаха і Мстислава): у 1116 р. – ігуменом Видубецького монастиря Сильвестром, у 1118 р. – Мстиславом Володимировичем (або за його наказами). Унаслідок цього в літопису з'явилася норманська концепція давньоруської історії, яка не відповідає історичній дійсності.

Крім Києва літописання велося в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-Волинському, Володимирі-на-Клязьмі, Ростові. У XII-XIII ст. з'являються нові форми історичних творів: сказання, сімейні хроніки, воєнні повісті, життєписи князів.

Характерна особливість літописання епохи феодальної роздробленості – його вузькоземельна приуроченість. Кругозір літописців не поширювався за межі окремих князівств. Виняток становить київське літописання, яке і в цей час зберігало загальноруський характер.

Поряд з історичною писемністю на Русі розвивалася оригінальна література: агіографічна (житія святих), філософько-публіцистична, художня. Підгрунтя літератури становила усна народна творчість: епічні й ліричні пісні, перекази та легенди. Особливе місце посідали билини київського та новгородського циклів (Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Микула Селянинович, Садко, Василь Буслаєв). До наших днів дійшло небагато пам'яток літературних творів доби Київської Русі, але й з тих, що збереглися, можна зробити висновок про високий рівень розвитку літератури цього періоду. Серед видатних пам'яток твір митрополита Іларіона "Слово про Закон та Благодать", агіографічні твори Нестора "Читання про життя і погублєніє Бориса і Гліба" та "Житіє Феодосія Печерського", "Повчання" Володимира Мономаха, "Послання" митрополита Клима Смолятича, проповіді й повчання єпископа турівського Кирила, "Слово о полку Ігореве", "Хождение Даниила Заточника".

"Слово про Закон та Благодать" Іларіона, проголошене 1050 р. у Софії Київській, стало маніфестом самоусвідомлення руського народу. Іларіон порівнює діяння Ольги і Володимира Святославича з візантійцями Костянтином Великим і Оленою. Ярослав став продовжувачем справ батька, він порівнюється з Соломоном й уславлюється як будівничий Києва та Софії Київської.

Ізборник 1076 р. відповідає на питання "како подобает человеку быти". Вперше визнаються соціальні протиріччя: меншість багатих розкошує, а "большая часть мира сего в нищете есть". Праведні й бідні живуть мало, а заможні "многие лета". Ізборник закликає до загальної любові і взаємного всепрощення.

Головна ідея "Повчання" Володимира Мономаха – тривога за долю Русі, заклик піклуватись про свою землю і підданих: "Всего же паче убогих не забывайте,...не давайте сильным погубити человека. [...]. Паче всего гордости не имейте в сердце, и в уме, но говорите: смертны есть, днесь живы, а заутра в гроб. [...] Старые чти яко отца, а молодые яко братью".

На перший план у "Повчанні" висуваються задачі загальнодержавного порядку. Священний обов'язок князя – турбота про благо своєї держави, її єдності, сувора дотриманість клятв і договорів.

Серед церковної літератури вирізняється "Читання про життя і погублєніє Бориса і Гліба" Нестора Печерського. Це розповідь про життя і смерть молодших Ярославичів. Вони прийняли її з мученицькою покірливістю і явили приклад християнської смиренності.

Наприкінці XII ст. написане "Слово о полку Ігореве" – перлина давньоруської художньої літератури. Автор поеми вбачає причину трагедії на Каялі в роз'єднаності князів. Тому провідною стає ідея єдності Руської землі.

Наукові знання знаходилися під впливом трактатів Козьми Індикоплова. Він вважав Землю чотирикутником, що омивається океаном і всередині має два моря – Середземне і Каспійське та дві затоки – Перську та Аравійську. За океаном також є земля, що оточена муром, який переходить у небосхил. Автор "Повісті минулих літ" Нестор вбачав Землю інакше. Він перелічив всі країни Європи, Азії, Північної Африки, їхні моря, річки, острови. Описуючи шлях "з варяг у греки", говорить, що з Варязького моря можна приплисти до Риму, а з нього – у Понтійське (Чорне) море, куди впадає Дніпро, а він, в свою чергу, сполучується з Варязьким морем системою річок і озер.

Певних успіхів досягла медицина: лікували травами, але робили й хірургічні операції (знахідки пінцетів та спеціальних ножів). В Києві жили два видатних лікарі Агапіт та Вірменин (кінець XI-XII ст.), які були популярні у киян і конкурували між собою.

Архітектура міст Київської Русі визначалася насамперед дерев'яними спорудами. Шедеврами народного житлобудування були будинки заможних верств населення, так звані "хороми". Вони складалися з комплексу приміщень – "сіни", "істба", "кліть". У великих містах хороми мали два і більше поверхи. Біднота мешкала у однокамерних житлах площиною близько 20м2. На Півдні ці оселі зводилися на каркасно-стовповій конструкції, що обмащувалася глиною й білилася. Житло нагадувало пізнішу українську хату.

Вихід Київської Русі на міжнародну арену, знайомство з візантійською культурою та запровадження християнства зумовили виникнення монументальної кам'яної архітектури. З нею князі асоціювали і державну могутність, і власну велич, – вони мали жити в палацах, не гірших за візантійські, і храми не повинні були ні в чому поступатися царградським.

Наприкінці Х – початку XI ст. на Русі склалися необхідні умови для будівництва кам'яних споруд. За Володимира найкращою будівлею вважалась Десятинна церква (996 р.), найдавніший кам'яний храм Русі. Він був витриманий у візантійському стилі. За Ярослава зодчество набирає виразних національних рис (Софійський Собор, 1037).

У другій половині XI ст. культове будівництво розгортається і в інших давньоруських центрах.

З 30-х рр. XII ст. культова архітектура пожвавлюється у містах удільних князівств. Кількість храмів зростала, але їхні розміри зменшувалися, архітектура спрощувалася, внутрішнє оздоблення ставало менш вишуканим.

Високого рівня в Київській Русі досягло прикладне мистецтво. Орнаментальними композиціями, що поєднували елементи язичницької та християнської символіки, вкривалися побутові речі, прикраси, зброя, домашня утвар (металеві, керамічні посудини), різьблені кістяні вироби.

Ремісники Русі оволоділи технологією склоробства, майолікової кераміки. Цьому сприяло будівництво кам'яних споруд, оздоблених всередині смальтою та керамічними полив'яними плитками.

Різьблення по дереву і кістці – популярний вид художнього ремесла на Русі. Дерев'яними оздобами прикрашалися фасади дерев'яних, зрубних будинків, одвірки, човни, сани, речі домашнього вжитку.

Різблені по кістці речі користувались широким попитом за кордоном. Це скриньки, образки, руків'я ножів, дзеркал, ложки, шахові та шашкові фігурки. Предмети вкриті геометричним орнаментом, а також рослинним. Зустрічаються і сюжетні композиції.

Loading...

 
 

Цікаве