WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Життя і творчість Олександра Архипенка - Курсова робота

Життя і творчість Олександра Архипенка - Курсова робота

Згодом Архипенко пішов далі, він моделював симетричні частини фігур (ноги, руки, груди) і повітрям і матеріалом, так звані "контрастні об'єми". Але ту першу роботу – "Жінку, що йде" 1914 року – можна вважати віхою в історії скульптури XX століття. Вперше інакше, ніж у всі попередні століття, вирішена голова фігури; її передано не суцільною масою, а окреслено двома об'ємами, які створюють тривимірну форму з порожниною посередині. В своїй подальшій творчості Архипенко розпиває свій винахід, що дає підставу такому авторитетному критикові, як Габаскве. сказати, що Архипснкова "Жінка, що йде" є переломним моментом у розвитку скульптури XX століття від Мура до Габо.

Як прийшов до цього митець? Де нам шукати причини того божественного озорення й осяяння? Може, – отут?.

"Мої предки (українці)... багато взяв з традиції Візантії та Орієнту. Мені імпонує Візантійське й Орієнтальне мистецтво, справжня традиція є унікальною в кожній країні і в кожному часі, й моє справжня традиція є всюди – в генії творіння всього людства... Я не більше українець, ніж я китаєць. Я не можу бути однією людиною" (О. Архипенко).

В Архипенковій творчості відчувається релігійність, данина мистецтву ранні тисячоліть. Його торси й жіночі фігури Я це давні богині в танці, в молитві, в своїй первозданній захоплюючій красі. Одна із скульптур у Пршгорн-музеї має назву "Жінка-Ваза"; як тут не згадала трипільські антропоморфні глечики, що уособлювали давню богиню – землю Архипенко писав про одну з своїх най кращих робіт "МА-Медитація" (майже реалістична фігура жінки, богині, матері глибокій задумі): "МА – це присвячене кожній матері; кожному, хто в любові страждає від любові; кожному, хто творить у мистецтві і в науці; кожному героєві, кожному хто розгублений перед проблемою, кожному, хто знає і відчуває Вічність Безмежність..." Слова майже язичницький;

Архипенко був захоплений давнім мистецтвами:"... я не належу до шкіл;і був вигнаний зі шкіл; мистецтво – це один великий струмінь вгору, до відкрити справжніх природних форм для кожної митця, а періоди і школи – це просто голубині сідала в умах критиків... абстракція вийшла з Єгипту, Греції, Риму й готики. Не обов'язково бути кубістом, щоб спрощувати форми у пласкі сув'язі, в цьому переконує мене японська графіка. Геометризація є в скульптурі майя, в американських індіанців, в азіатському мистецтві Історично геометризація стара, як саме мистецтво, особливо в орнаменті – Інки Орієнт, африканська скульптура..."

2.3 Поліхромія, рельєфи та вгини в скульптурі О. Архипенка

Один з перших (1913 р.) есеїв Архипенка на цю тему – "Карусель П'єро". (ІГєро – персонаж старовинної французької пантоніми, як правило, з розмальованим обличчям). Ним розпочинається тема застосування кольору в скульптурі XX століття. Тут треба нагадати, що Архипенко – "ще новаторство полягає в тому, що колір у західній скульптурі впродовж останніх двох століть був забутий. Безумовно, в давніх мистецтвах – Єгипет, Асірія, в скульптурі так званих примітивних народів (австралійські бушмени, американські індіани) – колір відігравав роль не менш важливу, ніж форма. До речі, так саме, як і в храмах України Кажімо, періоду Кроко, а на Піличині – здавен і понині) скульптури святих розписувались. Але після XVII століття цей кистецький засіб ніби зник з європейської скульптури, і в сучасному Архипенкові мистецькому процесі колір і форма не мислились як єдність. І от Архипенко "перевідкрив" колір для скульптури, за рахунок кольору прагнув досягти динаміки, руху. Наслідок цього революційного нововведення можемо бачити зараз в усіх музеях сучасного мистецтва – скульптур одноколірної майже не існує, форма змінюється кольором, колір – формою. Архипенко вивів цілу теорему "дав послідовників, а теореми й маніфести завжди були й лишаються такими привабливими для західного світу (мабуть, це такий вид мистецької реклами). Тож в "Каруселі П'єро" Архипенко писав:"... у сьогоденні більше різноколірності, ніж одної Ібарви, і цей факт сам по собі спричинює |відновлення поліхромії в скульптурі". Архипенкова! поліхромія в скульптурі йде набагато далі за просте наслідування його улюбленого Єгипту чи Асірії. Сучасний динамічний світ не керується світосприйняттям давніх культур, але нова міфологія є, вона абстрагує і одуховнює певні теми, і ця нова міфологія може скористатися з деяких давніх мистецьких принципів. Архипенкові відкриття не в тому, що розмальовуються рельєфи, накладаються природні барви – сині очі, чорні брови чи червоні губи; поліхромія в його скульптурі будується на контрастах вгину і рельєфу, або об'єднанні вгину і рельєфу кольором. Крім того, природа скульптурної форми ще й створює гру світла, яка в свою чергу не міняє нюанси кольорів. "Скульптурна поліхромія як природа створює безкінечну варіацію, тобто вона докорінно потенційніша за одноколірність. Це нова оптична мова ("Поліхромний Маніфест").

Поліхромія стала настільки популярною в XX столітті, що, як і передбачив Архипенко, багато художників почали впадати в безпредметну (бездуховну, за Архипенком) абстракцію. До супер абсурду доходять виставки Давида Сміта в Гугенгайм музеї в Нью-Йорку, де скульптура – це пара розмальованих черевиків або скручена килимова доріжка; чи нашуміла виставка Брюса Нюмена в Гіршторн-музеї у Вашингтоні – з тушками повішених псів із гігантським вухом, носом, зубом автора, які нависають з моніторів монстро-відео-кліпів. Пригадалось перекошене жахом обличчя малого п'ятирічного відвідувача музею, що прожогом вискочив із залу експозиції Нюмена (де автор па відео, посеред забитих туш, висолопивши язика, зображав вічний двигун) і перелякано заховався за "Королем і Королевою" Генрі Мура. Зал Нюмена це потребував підпису "тільки для дорослих"...

Жінка, що чеше волосся (1915). Бронза, Висота з плінтом 35 см., камяний цоколь 4,2 см. Архипенко виготовляв цю відому композицію в трьох розмірах – 35 см., 63 см., 108 см. Скульптура відноситься до експерементальної творчості Архипенка, коли на основі кубізму Архипенко створював нові пластичні форми.

Жінка що розчісує волосся

Інший технічний засіб у ремеслі скульптури, застосований Архипснком, с продовженням його теми вивчення порожніх об'ємів. "Цей спосіб висловлення пропонує розв'язку оптичну і психологічну. Щоб зрозуміти мої вгини у формі, треба розглянути психологічний бік цього нового в скульптурі елементу". Річище думки скульптора таке: кожна точка в скульптурі, як нота в музиці, – є відмінність, але всі вони взаємозалежні в композиції. При фронтальному світлі точка найбільшого вгину і найвища точка рельєфу мають однакову зосередженість у центрі. Психологічний аспект ввігнутої форми – вона сприймається як символ того, що відсутнє в дану хвилину, як асоціація. Наше "так" і "ні" в повсякденному житті крутиться навколо одних і тих самих понять і вживається як індивідуальний вияв позитивного чи негативного. "За природою полярності "так" і "ні" – це одне ціле. Так само" і мої рельєфи і вгини в скульптурі". і ще:"... у творчому житті реальність негативного – це концептуальний відбиток позитивного".

Архипенко вважав: аби зберегти духовну якість мистецького твору, кожна діра, кожен вгин у ньому повинні зображувати відсутню реальність. Тому, моделюючи діри і вгини в скульптурі (якщо вони не асоціативні), дуже легко впасти і абсурд. Архипенкова діра і вгин – це закон природи, натяк на ще не існуюче, створення нового органічного життя. Бо ж природа створює те, чого ще нема (на відміну від людини). Цей принцип може привести до розуміння багатьох ключових цінностей як у житті, так і в мистецтві.

2.4 Релігійність та духовність. Індивідуальність Архипенкових скульптур

"В характері Архипенкового мистецтва виразно відчувається релігійний вплив на розвиток його творчого пошуку. Наївність широко розплющених очей дитини з вогником захвату. Я не буду здивований, якщо в дитинстві він робив маленькі олтарі в коробочку з під мила, обрамлені паперовим мереживом, і встановлював у них гіпсові блискучі фігурки Богоматері або свої Візантійські ікони..." (Аполінаре. 1914).

Для Архипенка не досить, аби скульптура була імітацією або пропозицією нової форми. Його скульптура повинна бути жертвою, вічним запитанням людства. Він не працює для розваги ока глядача (маємо сумнів, чи він взагалі коли думав про конкретного глядача), а для пробудження духовної вартості Людини, глибини своєї вродженої релігійності він так пристрасно застерігав молодь від безпредметної абстракції, від скульптури одного моменту.

Loading...

 
 

Цікаве