WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Життя і творчість Олександра Архипенка - Курсова робота

Життя і творчість Олександра Архипенка - Курсова робота

А педагога таки, певно, з нього не буде. На початку двадцятих років Архипенко веде школу в Берліні, тільки не вистачає терпіння для викладу азів, усоте – про те ж саме. А його хто вчив? Нічого, дітки, ходіть до музеїв, роздивляйтеся мої роботи – хочете, поясню? Він оповідав про зроблене, перестрибуючи на те, чого ще немає. Переплутав усе.

Знизували плечима.

Ну от, що він іще відкрив? Архипентуру?

Поважно демонстрував ту машину, де сто десять вузьких металевих смуг повільно оберталися, створюючи враження рухомості об'єкта. О, він давно марив цим – примусити малюнок рухатися, вивести героїв картин та скульптур з того паралічу, що опанував їх спрадавна. Він був знайомий з родиною Ейнштейнів, і саме теорія відносності надихнула його на створення архипен-тури. Сам скульптор датував народження ідеї 1922 роком. У Берліні.

Коли в 1928 році на виставці в нью-йоркській галереї Андерсона вперше продемонстровано архипентуру й трифутові металеві смуги заблищали, демонструючи небувалі ще світлові ефекти, цим зацікавились деякі архітектори. Й усе.

Він почувався винахідником вічного двигуна, що не знає, куди можна поставити ту конструкцію. Коли вони з дружиною їхали до Нью-Йорка, входили до нього, бачили вже кубізм найбільшого міста світу, стюарди на кораблі востаннє оповідали про океан, що лишився позаду. З'явилося відчуття, що знайшли поклади золота на безлюдному острові. Справді, Архипенкові ставало моторошно. Самотність творця – найстрашніша з можливих самотностей. Коли митець стає самотнім, йому самотніше вдвічі, бо він разом зі своїми творами.

6 жовтня 1923 року Олександр разом з Анжелікою на кораблі "Монголія" прибуває до Нью-Йорка. На його паспорті тризуб і підпис секретаря міії держави Україна – Курбаса. Архипенко виразно по англійські міг сказати тільки кілька слів. У газеті "Нью-Йорк Таймс" з'явилася вітальна стаття на честь Архипенка під назвою: "Росіянин, що провіщає майбутнє для мистецтва Америки"

А вже з літа 1924 року починається Архипенків період Вудстока. І аж до смерті в 1964 році Архипенко розбудовує тут свою мистецьку школу.

"Новий світ" дав Архипенкові новий поштовх. Вже з 1924 року в багатьох країнах відбуваються його персональні виставки.

Америка прийняла його. Гастролював по країні Рахманінов. Тесав своїх дерев'яних велетнів Коненков. Ставилися балети на музику Стравінського – диригував автор. Колишня Росія розкидала по світу блудних своїх дітей. Вони ще вертатимуться – ті, кого прийме народ. Заплаче сьозами вдячності Купрін, викладатиме в радянських вузах Коненков, напише про громадянську війну Олексій Толстой. Залишиться за кордоном Бунін. Загубиться Федір Шаляпін. А він, Архипенко, з ким він? Скульпторові здавалося, що мистецька школа в Чікаго може правити йому за парламент, а майстерня – за кращий з можливих кабінетів. Він не мав громадянства. В 1928 році прийняв американське підданство.

Минули роки перших київських вернісажів. Забувся нижчий поліційний чин з його пронозливістю. Людина обростала панциром, і "Мислитель" давно вже посірів. Скульптор загубився в світі – як це неважко!

Архипенко старів. Уже натішилися відвідувачі виставок його відкриттями, зокрема й цим – скульптурою, освітленою зсередини. Так, це також він вигадав. Непевність освітлення псувала враження від його праць. Отже, треба було чинити інакше. Він зробив скульптуру із плексигласу, дивовижного ще одного матеріалу двадцятого століття. Лампа була вмонтована в п'єдесталі, скульптура сяяла в порожній кімнаті, вона здавалася мадонною самотніх, і світло, що сяяло зсередини, нікого не зігрівало.

Що було? Він учив у Вашінгтоні, Сієтлі, Нью-Йорку, Канзас-Сіті, Чікаго, проїхав з лекційним турне по півдню США; сота виставка була в Далласі, нафтові королі дивилися, як похитує синіми кульками кумедний П'єро, – цікаво...

25 травня 1957 року в Нью-Йорку відбувся концерт, перед яким скульптора вітали зовсім різні люди, він сидів за малим столиком на сцені – непорушний, мов скам'янілий. А потім вийшли бандурист і дівчина та заспівали давню пісню із щемними словами про вітер: "Ой рад би я повівати, тільки яр глибокий, ой рад би я прибувати, тільки край далекий..." Архипенко плакав, і це бачили всі в залі.

...Школи зачинялися, довго не проіснувавши. Виставки відвідувались фахівцями, й мистецька преса усього світу проголосила його найбільшим скульптором двадцятого століття.

Що ще? Були гроші, була слава, були візитери з масними долонями ситих людей. Чого ще?

Він неквапно розмовляв українською мовою, відчуваючи тугу й біль до її вічних солов'їних слів. Це Тургенев писав про батьківщину, яка може без нас і без якої ми не можемо? Так, Тургенев. Давно.

Він запропонував свої послуги для пам'ятника Т.Г. Шевченкові у Вашінгтоні. Лише не схотів брати участі в конкурсі. Він просто подасть проект. Відмовили.

Архипенко не любив політиків, а політики не любили його. "Великий... Незрівнянний... Великий..." – слова налітали й билися, мов осінні мухи об скло. Снився Київ – такий великий, що й епітетів не знаходив для нього. Він різьбив святого Володимира, різьбив Шевченка. Багатьох Шевченків.

Останні свої роки Архипенко провів у Вудстоці, серед гір, у своїй вимріяній мистецькій колонії, працюючи над великими кількаметровими роботами- "Королева Шеба" і "Цар Соломон". За чотири роки до смерті він одружився вдруге із своєю колишньою студенткою Франсіс Грей, яка й досі опікується спадщиною скульптора.

Старість. Боліло серце, врешті, в митців серця завжди мають боліти. Знайомі заздрили: "Як живе! Світової слави, багата людина, щаслива людина цей Архипенко..."

...Коли Олександр Порфирович Архипенко йшов до майстерні, серце його розірвалося.

2. Творчість Олександра Архипенка

2.1 Джерела новаторства та впливи О. Архипенка на модерну скульптуру

Щоб краще зрозуміти внесок Архипенка в розвиток модерного мистецтва, необхідно проаналізувати його творчі джерела, первинні та персональні і культурні фактори, що формували його мистецький світогляд.

На переломі століття, коли мистецькі течії світу злилися в одне русло з фокусом у Парижі, Архипенко з'явився там у вирішальний момент розвитку модерного мистецтва. Він зразу ж знайшов співзвучність з найвизначнішими художниками-модерністами – це Бранкусі, Пікассо, Брак, Леже, брати Дюшам, Грі, Пікабія, Делоне, Глєз, Метцінгер, Фуконе, поет Аполлінер. Усі вони були пройняті ідеєю творення нового мистецтва, найважливішим виявом якого був кубізм, що згодом вів до цілковитої абстракції.

Неспокійний, революційний дух Архипенка виявляється дуже рано: бунт проти батька, проти застарілого академізму в художній школі в Києві, з якої його, по трьох роках, було виключено. Його захоплення мистецтвом (спадок від діда, іконописця) та ненаситна цікавість відкривати невідкрите (від батька інженера-винахідника), тверда віра і молодеча самовпевненість у своє призначення як творця нового мистецтва спонукає його дуже рано на свій власний шлях експерименту і дослідів у скульптурі. Вже в Україні Архипенко мріє про нове мистецтво, яке не повинно бути імітацією природи, а мистець не повинен бути наслідувачем існуючих стилів, а творцем нового, свого власного. Архипенко вроджений скульптор з інтуїтивним і смисловим відчуттям форми, ритму і гармонії, відразу відкидає імпресіоністично-психологічний стиль Родена, який панував в той час у Парижі. Його найкраща "академія" – це Лувр, де він з ентузіазмом вивчає мистецтво старовинних цивілізацій (єгипетської, архаїчної грецької, китайської та інших). Знайомиться з африканською та примітивними традиціями. Його нові принципи мистецького творення сягають самих праджерел мистецтва, до споминів з дитинства його власної спадщини – передхристиянських ідолів з українських степів, так званих скіфських баб, неолітичних спрощених статуеток та до містерії і символізму візантійського мистецтва його рідного Києва. За його словами: "Я був вихований в православній релігії. Я з неї виніс любов до символів, бо релігія переповнена ними".

Архипенко, візіонер-новатор, інтуїтивно та раціонально сягаючи у самі найпервісніші глибини формотворення (які збігаються з принципами кубізму), відкриває нові можливості, поширює межі мистецтва до нових обріїв, про які досі ніхто не мріяв. Сучасні течії, а скоріше горячково-революційна активність модерністів-піонерів нового стилю кубізму запалює його уяву. "Я співпрацював у творенні кубізму в Парижі 1910 р. разом з групою мистців, між якими я був наймолодший" ' (мова тут іде про т. зв. Золоту секцію). Одначе кубізм для нього був лише етапом. З ранньої молодості він захоплювався символізмом. (Ще в Москві залюбки читає Малларме і Андреева. Його твори того часу також; символічні.) Архипенко, як кожний великий мистець, шукає самостійно і окремо своїх власних розв'язок для завдань, які він сам собі ставить. Результат цих пошуків вдалий! Цей "інтернаціональний візіонер", як його часто називають, завойовує досі незнані світи і стає одним з провідних творців модерної скульптури.

Loading...

 
 

Цікаве