WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура козацької доби та українського бароко - Курсова робота

Культура козацької доби та українського бароко - Курсова робота

Визначальною рисою характеру запорожців була їхня глибока релігійність. Відомо, що ніщо так не розвиває у людині релігійного почуття як постійна війна. Захист же віри предків і православної церкви був основою життя запорожців. Церкви свої вони завжди красно оздоблювали і не шкодували на це коштів.

На честь Покрова Пресвятої Богородиці завжди ставили церкву в самій Січі. Архистратіг Михаїл був невидимим керівником запорожців на війні. Святитель і чудотворець Микола, як покровитель "плавающих, странствующих и путешествующих", допомагав у морських мандрівках, під час страшних бурь на Чорному морі.

У XVIII ст. повагою у козаків стало користуватися свято на честь Св. Андрія Первозванного, першого, хто приніс світло Христової віри на Київські гори і возвестив світ на цьому шляху лицарям-запорожцям, охороняючим святість віри.

Проводячи колонізаторську політику, царський уряд проводив справу по ліквідації автономії України. У 1764 р. останній гетьман Кирило Розумовський залишив гетьманство. Після перемоги в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. татари вже не являли загрози кордонам Імперії, і доля козацтва була вирішена: 1775 р. Січ було зруйновано.

У 1783 р. українських селян було закріпачено. Самі ж українські пани "Жалуванною грамотою дворянству" зрівнялись у своїх правах з російськими дворянами і погодились з ліквідацією автономії.

Іноземні мандрівники, посли європейських держав, що приїздили в Україну або Росію, залишили свої спогади про козацьку державу.

Еріх Лясота, посол німецького цісаря Рудольфа II до козаків, описує їх "хоробрими і підприємливими людьми".

Англієць Джозеф Маршал, описуючи подорож 1772 р., підкреслює: "Україну застав я дуже добре загосподарену, неподібну до уяви, яку я створив собі на основі прочитаних книжок".

Професор Кембріджу Едвард Даніель Кларк пише, що "за столом українського селянина більша чистота, ніж за столом московського князя".

Починаючи з середини XVII і до кінця XVIII ст. в художній та інтелектуальній царині панував стиль бароко. Задовольняючи смаки знаті, бароко підкреслювало велич, розкіш та декоративність.

Бароко віддає перевагу формі перед змістом, химерності – перед простотою, синтезові – перед самобутністю. Саме здатність до синтезу зробила бароко особливо принадним для українців, що перебували між православним Сходом і латинізованим Заходом. Бароко принесло в Україну культурний динамізм, прагнення досконалості.

Таким чином, на заході Європи народилися й відживали свій вік нові мистецькі стилі, що впливали на культуру Польщі, Московії, України. Польща приймала нові стильові форми у їх незмінній, західноєвропейській редакції, Московщина покривала свою відсталість неорганічним чуженецьким нальотом, але Україна приймала до свого обігу тільки ті форми і в такому пристосуванні, яке не противилося традиціям і почуттю культурної самобутності. Тільки в такий спосіб міг виявити себе стиль, прозваний "українським", або "козацьким", бароко.

Богдан Хмельницький, що повернув колесо української історії на шлях державно-політичного відродження, не мав ні часу, ні змоги особисто займатися розвитком українського мистецтва. Наступники Хмельницького також не мали змоги перейматися цими проблемами. Лише за гетьмана Самойловича, а безпосередньо за І. Мазепи (1687-1708) остаточно сформувався в українському мистецтві стиль, який здобув назву "українського бароко", або "українського стилю". Дмитро Антонович окреслив добу І. Мазепи як "другу золоту добу українського мистецтва" після великодержавної доби Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Незважаючи на те, що українське бароко як стилістичний напрям у мистецтві, літературі, культурі у цілому запозичувало свої починання із Заходу, під впливом польської барокової культури, воно набуло власних національних рис, спиралося на народні традиції.

Українське бароко ввібрало в себе найсуттєвіші грані об'єднавчого характеру. Як і мова, православна віра, бароко виявилося тим зовнішнім вираженням єдності й "одноцілості культури" (Вадим Щербаківський), яка допомагала консолідувати націю. Поняття "бароко" охоплює не тільки архітектуру, а й ужиткове мистецтво, фольклорні мотиви, літописання, театр, музику, образотворче мистецтво.

Багато барокових рис позначилося на творах українців, що навчалися у закордонних університетах і повернулися до Київської академії, щоб викладати у ній. Петро I поставив їх на чолі церковних та освітніх установ Росії. Між 1700 та 1762 рр. понад 70 українців очолювали найвищі церковні посади імперії, між тим росіян було майже вдвічі менше (47).

Виходили з Київської академії й письменники, що цікавилися історією рідної землі, писали козацькі літописи. Це Самійло Величко та Григорій Грабянка. Вони прагнули довести, що "українці є рівні з іншими" (Грабянка).

Яку б галузь української культури не зачепили, всюди основополягаючою виступає Київська академія. Гетьмани завжди підтримували цей заклад, особливо значна допомога І. Мазепи. Проте після Полтавських подій становище змінилося. Справжній наступ на українську культуру розгорнула Катерина II. Однак Академія вистояла. Тому під кінець XVIII ст. російський уряд почав штучно готувати її упадок. У 1783 р. було введено навчання російською мовою. На той час Академія вже не могла повністю задовольнити зростаючі культурні потреби населення.

В Київській академії здобули освіту 21 з 23 ректорів Московської академії, 95 із 125 її професорів. Разом з тим від'їзд освічених людей негативно відбивався на рівні культури самої України.

Хоча Академія поступово занепадала, здобутки її значні. Серед її випускників росіяни Порфірій Зеркальников – відомий дипломат, Каріон Істомін – автор російського "Букваря" і "Малой граматики", Борис Шереметєв – фельмаршал, Костянтин Щепін – перший російський доктор медицини, Михайло Ломоносов – видатний вчений XVIII ст. Серед "спудеїв" були поляки, серби, чорногорці, болгари, греки, молдовани. В свою чергу студенти і випускники Академії навчалися в університетах Італії, Німеччини, Австрії, Франції й інших країн, що сприяло становленню міжнародних зв'язків українських діячів культури.

Плідними здобутками в цей період збагатилась архітектура, в якій переплетаються багато стилів. Удосконалюється техніка будівництва – поряд з дерев'яними матеріалами використовуються камінь, залізо, скло. Зводяться світські споруди – магістрати, школи, колегії. Розбудовуються Київ, Львів, Чернігів, Перяслав, Харків.

Особливо значне місце в архітектурі тих часів займає будівництво православних храмів. Для багатьох з них типові витонченість пропорцій, динамічність композиції, гармонійність. Характерними в цьому плані є Троїцький собор у Чернігові, Мгарський монастир (1682) біля Лубен. Всім їм притаманне поєднання основ монументального будівництва часів Київської Русі з досягненнями європейського бароко і традиціями місцевої архітектури.

Відомими майстрами архітектури України були в ті часи кияни С. Ковнір (1695-1786) та І. Григорович-Барський (1713-1785). Величний корпус на території Києво-Печерської лаври носить ім'я "Ковнірського" (1745). Григорович-Барський прославив своє ім'я спорудженням надбрамної церкви Кирилівського монастиря (1760), Покровської (1772) та Набережно-Миколаївської (1775) церков, фонтану "Самсон" (1749) у Києві.

Першим письменником в Україні, творам якого притаманні риси бароко, вважається Іван Вишенський. Він провів життя затворником в Афоні (Греція), обстоюючи православ'я в полеміці з уніатськими і католицькими авторами. Підставою віднести твори Вишенського до бароко є особлива поетика його стилю. Вона сповнена емоційності, сміливих антитез, звернена до конкретних осіб і в той самий час до болючих проблем сучасності – віри, справедливості, захисту знедолених.

Loading...

 
 

Цікаве