WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Класична Японія: традиційні мистецтва - Курсова робота

Класична Японія: традиційні мистецтва - Курсова робота

Перед декорацією розміщується група музикантів, які супроводжують танці і акторські монологи специфічною, таємничою музикою. На лівому краю сцени знаходиться хор співаків, що сидять у два ряди і супроводжують перехід від монологу персонажа чи розповіді до танцю. Все це формує багатий фон до основної гри акторів. Це невеличка група, мінімум антуражу та декорацій, відсутність сценарію дають місце для польоту фантазії глядача.

За контрастом з простотою сценічного оформлення, костюми акторів, особливо сіте, виділяються своєю розкішністю, бо виготовляються найчастіше з багатої парчі. [2, 74с.]

Історія розвитку садового мистецтва

Як художнє явище японський сад формується уже в 10-12 ст. і досягає розквіту в 14-16 ст., коли виникають основні форми цього мистецтва, що продовжували розроблятись і уточнюватись в наступні віки. До сьогоднішнього дня мистецтво японських садів збереглась не тільки у вигляді шедеврів далекого середньовіччя, а і як жива творчість, що бере початок із внутрішньої потреби сучасної людини.[ 1, 117с.]

Характерні деталі традиційних японських садів можна зустрати сьогодні на всіх континентах. В ХХ ст. поняття "японський сад" увібрало в себе деякі стійкі ознаки, які і дають змогу відрізнити його від інших видів садового мистецтва. Ці основні ознаки – використання камінців, моху і невисоких рослин, невеликий розмір саду, асиметрія його композиції. Навіть зовсім маленькі композиції на тарілках чи підносах повязані із серйозними роздумами над світом природи – це особливий жанр мистецтва, що має свої закони. [5, 113с.]

Різноманітність садів разом з тим і єдине коріння та принципи найкраще можна відчути в Кіото – древній столиці Японії. Величезна їх кількість розміщується в храмових комплексах, так як мистецтво садів у значній мірі повязане з ідеалами буддизму. Камінь і декілька гілок бамбука – це уже композиція, уже "сад". На шматку землі у декілька квадратних метрів, засипаному білою морською галькою, розставлені групи каменів різної форми – це сухий сад, або сухий пейзаж. Тут каміння сприймаються як скульптура, і тільки їх пластична виразність, пропорції, співвідношення обємів, розміщення у просторі формують естетичні якості саду.[7]

Замість гальки може використовуватися пісок, а скульптурний об'єм може створюватися також і кущами, спеціально підібраними за формою та кольором листя. Наряду з піщаним садом, існував як особливий вид сад моху, де фактура акцентувалась на поверхні та багатими відтінками зеленого. Зустрічався сад і з іншим "головним героєм" – водою. Були розповсюджені також пейзажні сади, що містили водойми з острівцями та місточками, групи дерев різної форми, кам'яні скульптури та ліхтарі. Японські сади відрізнялися і за своїми функціями.

Невеличкі сади, що мали площу у декілька квадратних метрів, призначалися тільки для споглядання. Більш великі за розмірами могли слугувати і для прогулянок. Малі сади частіше за все були розміщені у храмах або повязані з традиційним жилим будинком, ніби продовження інтер'єру. Великі ландшафтні сади менш залежали від архітектури і розраховані не на одностороннє сприйняття з тераси будинку, а на кругове, коли людина ніби полинала у простір саду і відчувала його навколо себе. В залежності від цього змінювались і закони, за якими створювався сад.[5, 128с.]

Композиції з каміння

Суте-ісі – мистецтво розміщення каміння вважалось головним у роботі художника. Каміння підбирали за кольором, формою, фактурою, а також за відповідністю всіх цих якостей загальному характеру саду, його стилю та іншим елементам. За формою їх поділяли на пять різновидів: статуя, низька вертикаль, плоский, лежачий та вигнутий. З них складали основну і другорядну групи. Композицію визначав головний камінь. З двома меншими за розміром він складав тріаду (за аналогією тріади божеств у буддійському храмі).[6] В японському саду камені завжди розміщують по діагоналі, паралельно або майже паралельно лінії головної частини саду, використовуючи необроблене, покрите іржею чи мохом каміння, найчастіше зеленувато-блакитного, коричневого, червоного чи пурпурного кольору. Композиція складається, як правило, з непарного числа каміння: сім, пять, три. В першому варіанті каміння угруповуються за схемою "три-два-два" або "два-три-два". Композиція із трьох каменів, що включає один великий центральний камінь і два невеликих, - традиційна і найбільш популярна. В композиції із п'яти і більше каменів вершини повинні складати трикутники з однією спільною точкою, яка може бути опущеною. Каміння встановлюють на поверхні або частково заривають в землю, іноді під нахилом. Простір між ними можна використовувати під висадку травянистих рослин чи кущиків. Кам'яні групи можна розміщувати вздовж берега на основі менших камінців чи чи цегли. Рівень води – основна поверхня, відносно якої розміщують каміння.[5, 132с.]

Кам'яні стежки і тротуари – невід'ємний елемент японського саду. Для влаштування стежок використовують каміння з однією рівною віссю (нерівну заривають в землю), довга вісь кожного каменя при цьому повинна бути перпендикулярною до напряму стежки. В японських садах широко використовується пісок та дрібний гравій різних кольорів та відтінків: від білого і сірого до темно-коричневого і чорного. Найчастіше їх розміщують на невеликих ділянках саду, захищених від вітру, і вітділяють бордюром з цегли чи каміння. Влаштовують подібні ділянки таким чином: на утромбовану землю насипають шар піску товщиною 5-6 см і граблями наносять малюнок – хвилі, яки й при нормальних погодних умовах зберігатиметься до 2-х тижнів. Час від часу, якщо є необхідність, пісок досипають, а поверхню періодично обприскують водою.[6]

Кам'яні ліхтарі – незамінна прикраса саду. Як правило, їх розміщують біля повороту стежки, на краю водойми або струмка, поблизу мосту або біля тсукубаї. Ліхтар є оснивним елементом в групі з невеличким камінням, іноді позаду нього розміщують дерево. Для виготовлення використовують різне каміння, дерево та пемзу.

В японському саду існують такі види ліхтарів:

  • тачі-гата – (п'єдистальні) висотою до 1,5 м (іноді до 3 м), призначені для великих садів;

  • ікекомі-гата – (приховані) найчастіше розміщені поблизу тсукубаї, але можуть розміщуватись і у інших місцях у саду, та світло від них напрямлене у землю;

  • якімі (юкімі)-гата – (здаються прикритими снігом) встановлюються поблизу водойм. Ліхтарі цьогго типу можуть бути з квадратним чи округлим дахом, та мати біля своєї основи кам'яні та бетонні підставки. Для помякшення світла використовують матове скло;

  • окі-гата – (маленькі), зазвичай розміщені на краю водойми, подалі від стежки або в дуже маленькому внутрішньому саду.

Кам'яні башти - декоративний елемент японського саду – завжди мають непарну кількість ярусів з пластинками, найчастіше чотири-, шести-, восьмикутної або круглої форми. Башти розміщують біля тсукубаї, мостів, водоймищ чи водяних потоків, поряд з декоративним камінням чи перед великими деревами.

Тсукубаї - традиційний елемент японського саду, що уявляє собою кам'яну чашу у вигляді бочки, висотою 20-30 см, у якій традиційно мили руки перед чайною церемонією. У деяких випадках тсукубаї може знаходитись на рівні землі. Зазвичай тсукубаї розміщують на невеличкій низькій ділянці перед кам'яною стіною чи у центрі саду. Біля нього можна встановити кам'яний ліхтар.

Вода – другий найголовніший елемент саду. Влаштуванню водоймища, його формі та напрямку води надається не менше значення, ніж, скажімо, композиції каменів. Водойма дозволяє в межах саду представити у мініатюрі кам'яні чи піщані береги, півострови та острови. Він може показувати спокійну широку річку або стрімкий потік з порогами та водоспадами. Водопад завжди був однією з найулюбленіших деталей саду. Місце для нього обиралося особливо ретельно – подалі від дому, але так, щоб було чути шум води, а в місячну ніч видно відблески струменів води. Обрамленням водоспаду слугувати дві скали, що уособлювали величезні гори, а фоном – дерева.[7] Уже в книзі "Сендзай Хісьо" розповідалось про влаштування водоспаду у ансамблі з іншими компонентами: "...щоб зробити водоспад, треба, перш за все відібрати каміння, з якого повинна падати вода. Камінь, що має гладеньке завершення, нецікавий для даної позиції. Якщо водоспад повинен бути до 3-4 футів у висоту, використовують гарне каміння з нерівною поверхнею. Але такий камінь повинен добре співвідноситись з камінням, що розміщене з боків. Поставте центральний камінь прямо в землю, а потім інші навкруги навколо нього..."

Також описується десять можливих форм водоспаду:

  • цутай-оті – вода стікає по поверхні примикаючих скал;

  • нуно-оті – водоспад нагадує тонку полотняну тканину;

  • іто-оті – падає ниткообразними лініями;

  • ката-оті – вода стікає з однієї сторони більше, ніж з іншої;

  • саю-оті – скала поділяє потік води на дві частини;

  • тьоку-оті – вода падає прямо донизу без будь-яких перешкод;

  • йоко-оті – вода тече з однієї сторони;

  • мукаї-оті – падаючі потоки напрямлені один на одного;

  • ханаре-оті – потік винесений на деяку відстань від основного водопаду;

  • касане-оті – вода може падати в різних місцях через декілька порогів.

Але якою б не була водойма, сад обовязково має острови. В залежності від розміру, це можуть бути або декілька камінців, або острівця різної форми, іноді навіть з деревами. Існує декілька видів островів:

  • ісо-дзіма – скельні;

  • морі-дзіма – лісові;

  • ямі-дзіма – гірські;

  • сухама-гата дзі-ма – з молодими соснами на піску;

  • кумо-гата-дзіма – у формі хмари та інші.

Один острів обов'язково носить назву "райський" ("хараї-дзіма"), який вважається стоячим серед океану, тому ніколи не поєднується з берегом за допомогою моста. Майже у всіх композиціях з водоймами та островами центральне місце відводиться острову черепахи та острову журавля, що символізують бажання людського духу до глибин знання. [5, 136с.]

Існують і різні типи мостів – рівні, вигнуті, деревяні, кам'яні, земляні тощо.

Використана література

1) Искусство Востока: Проблемы эстетического своеобразия /під ред. І.Р. Еолян. - С.-Петербург, 1997р. – 463с.

2) Традиционные японские искусства / під ред. В.І.Самохвалова. – М., 1989 р. – 570 с.

3) Історія світової культури/ під ред. Л.Т.Левчук. – К., 2000р. – 366с.

4) Історія культури / під ред. В.М.Шейко. – К., 2004р. – 487с.

5) Японская художественная традиция / під ред. Т.П.Григор'єва. – М., 1979 р. – 384 с.

6) Інтернет сайт: www.ref.net.ua

7) Інтернет сайт: www.student.km.ru

Loading...

 
 

Цікаве