WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Друкарська спадщина Івана Федорова - Курсова робота

Друкарська спадщина Івана Федорова - Курсова робота

Серед заблудівських книжників, що брали участь у редагуванні, був, ймовірно, заблудівського-городенський (підляшський), протопоп Нестор Козменич. Він мав для цього відповідні кваліфікації: у 1591р. Нестор став однією з трьох осіб, яких єпископський собор Київської митрополії призначив відповідальними за виправлення книг перед друком. До речі, пізніше Нестор Козменич як протопоп Підляшшя став патріаршим екзархом у північно-східній частині київської митрополії і відігравав важливу роль у боротьбі проти церковної унії. Після смерті Федорова забдудівський протопоп залишився винен йому 15 кіп грошей, як гадають, за взяті на продаж книги.

Заблудівське Євангеліє учительне - книга формату фоліо, вона відкривається скромним титульний аркушем, де під заставкою тим же шрифтом, що і решта тексту, вказано її назву, місце видання і прізвище видавця, час, протягом якого друкувалася книжка (від 8 липня 1568р. до 37 березня 1569р.).

Учительне євангеліє - це збірка повчань на теми євангельських текстів, які читалися по неділях і святах. У Заблудові опубліковано той її різновид, укладення якого приписували; патріархам Філофею або Калісту ; сучасний грецький дослідник Думітру Б. Геніс називає укладачем Іоана IX Агапіта. Перекладено твір з грецької на церковнослов'янську, ймовірно, 1407р. кимось з оточення київсько-московського митрополита Кипріана ; крім творів візантійського та болгарського походження, тут було вміщено "Кирила недостойного мніха слово на вознесеніе господнє" - твір одного з найвизначніших представників літератури Київської Русі турівського єпископа Кирила. Порівняння тексту "Слова..." Кирила Турівського з публіка цією, здійсненою на основі найстарішого списку (ХІІІст.), не виявило істотних відмінностей, а лише орфографічні зміни і перестановки окремих одів. У тих випадках, коли описки ХVIст. відмінні від найстарішого, текст заблудівського друку йде за пізнішими текстами. Лише в окремих випадках зустрічаємо варіанти, яких нема ні в одному з опублікованих рукописів. Послідовно усунено ряд орфографічних болгаризмів ("ь" в кінці слова, редуковані голосні, написання "ги", "хи"). 3 другого боку, давньоруські форми з "ж" замінені формами з "жд". Давньоруський гіперизм "Олеон" замінено на "Елеон", замість "цесар" надруковано "цар",замібть "бо" відновлено старослов'янське "убо".

Євангеліє учительне , закінчене у березні 1569р.,було останньою спільною працею Івана Федорова і Петра Мстиславця. Наприкінці вересня того ж року Іван Федоров вже самостійно почав друкувати у За блудові Псалтир з Часословцем, а його колега переїхав до Вільна. Історики часто пояснювали від'їзд Петра його незгодами з Іваном Федоровим. Імовірніше, однак, інше пояснення . Саме під ту пору у Любліні відбувся сейм, що проголосив унію, тобто фактичне підпорядкування Великого князівства Литовського феодальній Польщі. Припускають, що Петро Мстиславець як білорус краще усвідомлював, що означала ця зміна, і тому попрямував до Вільна, де низка білоруських міщан-патриціїв і шляхтичів задумували організувати друкування для боротьби проти наступу на політичні і культурні права білоруського народу. Ініціаторами відкриття друкарні стали уніатський староста, Іван Зарецький та його брат, віденський бурмистер Зоновій Зарецький. Значні матеріальні засоби для відкриття друкарні надали віденські міщани Кузьма і Лукаш Мамоничі, в будинку яких і відкрилася друкарня. Співвласниками вважалися Кузьма Мамонич і Петро Мстиславець, але технічним керівником, без сумніву, був Мстиславець. Він видрукував у Вільні Євангеліє (1575) і Псалтир (закінчений в січні 1576р.). Дальша доля Петра Мстисдавця невідома. Його шрифти зустрічаються у пізніших острозьких виданнях - Книзі о постничестві 1594 р., Букварі 1598 р., Часослові 1602 р. В цих книжках, як і в деяких інших острозьких публікаціях (Маргарит, 1595; Отпис на лист Іпатія Петія, І598, Лікарство на оспалий умисл чоловічий, 1607р.), є і відбитки з віденських дереворитних дощок Мстиславця. Використовувалися дошки Мстиславця й іншими українськими друкарями - Кирилом Транквіліоном Ставровецьким (почаївське "Зерцало богослови" 1628 р. Требник, який Вербицький опублікував 1635 р. у Кимполунгу в Румунії), україно-білоруським друкарем Спиридоном Соболем, румунськими друкарями в Говорському і Дяльському монастирях. Ці ж друкарі вживали і дошки з московського Апостола – очевидно , ті, що перейшли до Мстиславця при розділі майна між ними та Іваном Федоровим.

Поки Петро Мстиславець займайся підготовкою до відкриття друкарського підприємства у Вільні, Іван Федоров розпочав, цим разом уже сам, друкування у Заблудові Псалтиря з Часословом . Вперше Кирилична книжка, де було поєднано Псалтир з послідуванням і Часослов, була опублікована Віченцо Вуковичем у Венеції 1545р., однак заблудівське видання Івана Федорова - формату четвірки, найбільш повний примірник (лондонський) має 370 аркушів, але, ймовірно, їх було 374. Перші 18 аркушів понумеровані, з них аркуші 9-15 позначено зростаючою кількістю дужок. Повна сторінка складається з 17 рядків. Лицева сторона першого понумерованого аркуша відіграє роль скромного титульного аркуша, на якому таким шрифтом, яким видрукувана вся книга, вказана її назва, зазначено, що друкувалася вона "м.Заблудовью" від 26 вересня 1569 р. до 23 березня 1570 р. На звороті - герб Г.О. Ходкевича. На 2-му ненумерованому аркуші "Иван Феодорович Москвитин" просить виправляти можливі помилки і його не виклинати за них. На 3-5-му не нумерованому аркуші - передмова Г.О.Ходкевича, який пише, що він "учжил варстат друкйроькии" для видрукування Псалтиря, у текст якого порівяно "з ыными Псалтнрми" внесено виправлення, "де в чом помылка была". Далі йде ("Предословіє" і "Чин како подобает пьти Псалтирь", а на звороті 18-го ненумерованого аркуша - гравюра із зображенням царя Давида.

На 1-х 240 аркушах першої пагінації - текст Псалтиря, на аркушах 341-274-приспіви на свята (текст такий же, який пізніше друкувався у місячних мінеях і в Тріодях), Часослов (арк. 1-60 другої пагінації), календарні покажчики, пасхальні таблиці та ключі до них (арк. 6І-74 другої пагінації). В останній частині вперше в практиці кириличного друку застосовано різні форми табличного складу - в клітинках граф і без них, на тлі зображено руки Дамаскина . Аналогічно оформлені покажчики в рукописних книгах вживалися давно, зокрема, є вони у Ужгородському півуставі ХУІст., що його вважають копією з ранішого київського оригіналу.

Честь першої друкованої згадки про Псалтир з Часословом припадає українському Історикові Д.І.Зубрицькому, який, очевидно, знайшов цю назву у списках книжок братського архіву. І844р. М.П. Логодін придбав досить декомплектований (лише 270 арк.) примірник на Нижегородському ярмарку. Цей примірник довго вважали унікальним. Щойно наприкінці ХІХст. значно більш повний примірник (326 арк.) виявлено у західноукраїнському селі Тиряві Волоській поблизу м.Сянока. У цьому примірнику, на відміну від попереднього збереглася фронтиспісна гравюра із зображенням Давида. Примірник з Тиряви надійшов до Церковного музею у Львові. 1968 р. Дж.С.Г.Сіммонс опублікував повідомлення про наявний у Лондоні третій примірник набагато повніший від двох інших (370 аркушів з ймовірних 374).

Виявлений англійським книгознавцем примірник зберігається у бібліотеці лондонського Лембетського палацу-резиденції Кентерберійських архієпископів, які очолюють англіканську церкву. Оправа не оригінальна, але вона має суперекслібріс з гербом архієпископа Річарда Бенкрафта (1544-І610). Отже книжка буди в Лембеті вже на початку XVІІст. Бенкрафт, який навчався у Кембріджі, був з 1597 р. лондонським єпископом, з І604р. - кентерберійським архієпископом, з 1608 р. - канцлером Оксфордського університету. Він писав спрямовані проти пуритан публіцистичні твори, керував редагуванням офіційно схваленого англійського тексту біблії. Саме цим можна пояснити зацікавлення його церковнослов'янськими літургічними текстами.

Ходкевич дбав про матеріальне забезпечення друкаря і дарував Іванові Федорову (не знаємо, у власність чи в орендне володіння) "чимале село". У передмові до Псалтиря Г.О.Ходкевич обіцяв і надалі не шкодувати праці й коштів на видання книжок для білорусів та українців: "Я такоже й впред праци й накладу моего жаловати не буду й другия книги... друкувати дам" (арк. 6 ненум.). Однак незабаром Ходкевич відмовився від планів які виношував так довго. Як пише першодрукар, гетьман, захворівши перед смертю, повелів Іванові Федорову припинити друкарство і зайнятися рільництвом. В чому причина такої зміни настроїв Г.О.Ходкевича? Вказують, що становище Ходкевича стало більш хитким, бо 1 липня 1569 р. підписано унію, згідно з якою Польща і Велике князівство Литовське об'єдналися в одну державу (Річ Посполиту), причому більшість українських земель Литовського князівства перейшли до складу Корони - польської частини Речі Посполитої. І після унії один з найвищих сановників Великого князівства Литовського і всієї Речі Посполитої аж ніяк не втратив юридичних і економічних можливостей займатися видавничою діяльністю.

Loading...

 
 

Цікаве