WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Морально-естетична культура та спілкування - Курсова робота

Морально-естетична культура та спілкування - Курсова робота

Елементом етикету мовного спілкування, що містить у собі похвалу, комплімент, вираження заслуг і якостей співрозмовника, як правило, є поздоровлення. Це своєрідне підкреслення позитивних сторін, успіху, згадування про знаменну дату в його житті чи виробничій і творчій біографії. До поздоровлення пред'являються ті ж вимоги, що й до компліменту. Але на відміну від компліменту поздоровлення завжди прив'язане до визначеної події, дати, явища. Тому воно повинно бути, насамперед, своєчасним, доречним. У побутовому і діловому спілкуванні представників різних культур поздоровлення є індикатором того, що особистість, яку поздоровляють, становить інтерес і значення для того, хто робить поздоровлення. Відсутність такого індикатора говорить або про неуважність, черствість, або про те, що у відносинах між ними з'явилися такі сюжети, що ускладнюють використання даного елемента мовного спілкування. Формальне чи службове поздоровлення просто підтверджує наявність сформованих відносин. Вираження формального поздоровлення особі, відносини з якою перейшли на рівень неформальних (дружніх, приятельських), може бути сприйняте як "похолодання" у відносинах. З іншого боку, впровадження в службові відносини немотивованих неформальних виражень симпатії, вдячності чи прихильності може бути неправильно витлумачено. Стосовно особи, що стоїть на більш високій сходинці службової ієрархії, це може бути сприйняте як звичайне підлабузництво чи догідництво, а стосовно підлеглого — як виділення його з рядів колег. Коректна тональність поздоровлення — гарний стиль службової субординації.

Будь-який вид мовного спілкування завершується таким елементом мовного етикету як прощання. Вітання і прощання виступають як спарені види діалогової гри, причому в рамках міжсуб'єктного розуміння. Так само як і у випадку з вітанням, першим прощається той, хто іде, залишає приміщення чи кому це зручніше зробити. Форми прощання, як і форми вітання, можуть бути вербальними ("До побачення", "Усього доброго (найкращого)" тощо) і невербальними, пов'язаними з доповненням сказаних слів легким уклоном, жестом руки та ін. Аналогічні вимоги пред'являються і до рукостискання: першим простягає руку старший молодшому, прощальне рукостискання, у якому занадто енергійно демонструється сила, долоня затримується в долоні, — типове порушення етикету. Інша крайність теж недоречна: не варто простягати мляву, безжиттєву долоню "човником": усе це говорить про недостатню вихованість. Вихід відвідувача зі службового приміщення після рішення того чи іншого ділового питання взагалі не припускає простягання через стіл на прощання руки співрозмовнику. Гарним стилем соціального працівника, який провів бесіду зі старшим за віком чи з жінкою, вважається наступне: коли відвідувач підвівся для прощання і виходу, підвестися, старого відвідувача чи інваліда і жінку потрібно провести до дверей, відкривши їх для полегшення дій співрозмовника. Міжкультурне спілкування — це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур, саме мова являє собою символічний код культури.

Ресурс міжсуб'єктного розуміння забезпечують елементи мовного етикету: звертання, знайомство, запрошення, комплімент і поздоровлення, через які виявляється соціокультурна специфіка партнера в акті комунікації.

Висновок

Незважаючи на нелегку і складну долю українського мистецтва, в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного відродження українського народу. Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;

2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;

3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства;

4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Зараз поки що важко передбачити конкретні форми, яких набуде культура в умовах національно-державного відродження. Але провідною тенденцією, мабуть, буде розкріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення.

Однією з актуальних проблем на сьогодні є державна підтримка національної культури. Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної культури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України і не суперечила загальнолюдським принципам, державна підтримка культур національних меншин - ось один з необхідних напрямів національно-духовного відродження нашої держави. Особливої уваги потребує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не розвиваються в Україні або втратили національну визначеність (телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури.

Таким чином, протягом ХХ ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Проте вона засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обнадійливих процесів. Сьогодні українська культура - це безперервний рух національних культурних цінностей. Він відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями і супроводжується духовним піднесенням або ж духовним зламом, що у своїй суперечності і свідчить про повнокровність життя нації.

Список використаної літератури

1. Мистецтво України. Енциклопедія. Том 1. Київ., 1995.

2. Історія української архітектури за ред.. В. Тимофієнка К., "Техніка", 2003

3. Казимир Малевич: художник і теоретик. М., 1990

4. Кулива И. Философия и искусство модернизма. М.,1980

5. Національна культура в сучасній Україні. – К., : Асоціація "Україна", 1996.

6. Энциклопедический словарь по культурологи. – М. : Центр, 1997. .

7. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред. М. Заковича. – К.: т-во "Знання", КОО, 2001.

8. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977.

9. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства / История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3-

Loading...

 
 

Цікаве