WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво Галичини - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво Галичини - Курсова робота

Мальовки виконують технікою малювання пензликом олійними фарбами на світлому тлі шкаралупи.

Писанки можна класифікувати за техніками розпису: крашанки, дряпанки, шпильчасті та ін. Їх можна розрізняти за типами композиційного поділу сферичної форми яйця на відповідні "меридіани" і "паралелі". Однак виділити писанки за функціональними відмінами немає змоги, бо функціональних різновидів просто не існує. Писанки – це магічний, символічний предмет – знак весни і пробудження життя з усіма його циклічними атрибутами: народження, зростання, цвітіння, плодоношення і відмирання [55].

Відсутність типологічного розгалуження призводить до того, що писанкарство інколи розглядають не як окремий вид мистецтва, а в контексті з іншими розписами: на тканині, дереві, папері, склі тощо.

Як бачимо, типологія декоративного мистецтва досить багатогранна. Її можна ґрунтувати на різних принципах: за матеріалом – камінь, дерево, метал, скло та ін.; за технологічними особливостями – ткацтво, вишивка, плетіння, в'язання, розпис тощо; за функціональними ознаками – меблі, посуд, прикраси, одяг, іграшки.

Загалом, у декоративно-прикладному мистецтві застосовується близько 20 матеріалів та ще більше різновидів. Крім цього, існує понад 100 головних технік і технологій художньої обробки. Усе це дає вагомі підстави стверджувати, що художні ремесла і промисли є найбільшою і найбагатшою галуззю художньої творчості.

Саме тому, у великій мірі, не можливо називати художнє декоративне мистецтво придатковим жанром чи видом. Декоративне мистецтво українського народу існує як окремий вид, має свої художні закономірності, колорит та забарвлення, техніки виконання тощо.

2.2 Дослідження особливостей декоративного мистецтва Галичини ХІХ-ХХ ст.

Після завершення роботи над теоретичними розділами, ми вирішили запропонувати наше дослідження певних закономірностей (особливостей) саме Галицького декоративного мистецтва. Далі охарактеризуємо певні закони побудови Галицького народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Композиція творів мистецтва, зокрема декоративно-прикладного, тісно пов'язана із художньою спадщиною, генетичним кодом художньої традиції. Характер цього зв'язку історично визначився у різновидах структури художньої системи: канонічної, традиційної та новаторської. Художня традиція регулює складний процес відбору, освоєння, трансляції і розвитку (повторення) історичного соціокультурного досвіду. Первісне мистецтво, декоративне мистецтво стародавнього світу, середньовіччя за своїм характером канонічні, обмежені нормою. В умовах виживання, коли загроза художнім структурам стала цілком реальною, – традицію підсилював і підтримував канон. Звідси випливає чітка функціональна залежність: "традиція зберігає і відновлює соціокультурні структури, канон зберігає і відтворює традицію" [55]. Однак канон – це широке коло, комплекс світоглядно-естетичних і художніх концепцій, що поєднують у собі [56]:

а) світоглядно-естетичні норми;

б) набір усталених об'ємно-просторових форм;

в) іконографію образів і орнаментальних мотивів;

г) композиційні стереотипи і структури;

д) художньо-технологічні рецепти і прийоми виконання.

Канонічна культура проіснувала чотири-п'ять тисячоліть – від заснування східних рабовласницьких держав до середньовічної Європи. На території України найвідоміші канонічні культури: трипільська, скіфська, антична, ранньослов'янська, древньоруська та ін. На Галичині, як, напевно, на жодній іншій території, відчутні впливи всіх цих культур.

Різноманітні прояви цілісності зустрічаються в природі, суспільстві, мистецтві. М. Некрасова стверджує, що "цілісність – не тільки творчість, а й людина, середовище, що її оточує". Матеріалістична діалектика розглядає цілісність як "певну завершеність, внутрішню єдність об'єкта", а також його якісну своєрідність, зумовлену "специфічними закономірностями функціонування та розвитку" [56]. Загалом цілісність розкривається у діалектичній єдності частин і цілого. Однак цілісність дерева, живого організму, навіть природи виступає в іншій смисловій площині, ніж "духовно-предметна" цілісність творів мистецтва.

Отже, основні риси цілісності в Галицькому народному декоративному мистецтві – неподільність, підлеглість і групування елементів, частин композиційної структури твору. Вони виявляють свої властивості на різних рівнях.

Цілісність надструктур:

а) середовище, житло, інтер'єр;

б) побутовий посуд, начиння;

в) костюм та ін.

Цілісність структур:

а) єдність утилітарного і декоративного;

б) форми і декору.

Цілісність підструктур:

а) елементи і частини форми;

б) елементи і мотиви орнаменту;

в) колорит, тональність тощо [55].

Народ віддавна виявив багато смаку, вміння і винахідливості у створенні цілісної художньої системи інтер'єру житла, костюма. Так, традиційний інтер'єр Галицької хати відзначається логічним взаєморозташуванням меблів і хатнього начиння, килимів, верет, вишитих рушників. Піч і побілені стіни оздоблювали мальованим і паперовим декором. Лише у гуцульській хаті дерев'яні стіни "миті", не білені, меблі, посуд та інші предмети прикрашені різьбленням і випалюванням, піч з комином виблискує кахлями, ліжко вкрите веретою або ліжником, на стіні – ікони на склі, поруч підвішені качани кукурудзи, засушене зілля, писанки тощо. У всьому ансамблі відчувається гармонійна злагодженість.

Якщо цілісності композиції твору професійний художник досягав завдяки стрижневій конструктивній ідеї, то у творах народного мистецтва неподільність закладена у стійкій першооснові народного мистецтва – традиції [37].

Серед творів декоративно-прикладного мистецтва Галичини можна виділити три основні об'ємно-просторові тектонічні структури: монолітну, каркасну, оболонкову. Перша утворена переважно з одного матеріалу, наприклад, дерев'яний посуд (видовбуваний, вирізуваний), кераміка, камінь і т. ін. Каркасна структура буває суцільної і складеної конструкції (з різноманітних матеріалів), наприклад, меблі, бондарні, а також плетені вироби з лози тощо. В оболонковій структурі використовуються тонкі еластичні і цупкі матеріали, тканини, шкіра, котрі у відповідній формі нагадують оболонку, наприклад, одяг, взуття, плетені ужиткові вироби з рогози і соломи та ін.

У композиції творів декоративно-прикладного мистецтва Галичини крім головних законів діють закони масштабу, пропорційності та контрасту. Порівняно із головними вони мають вужче застосування у системі мистецтв, однак у декоративно-прикладній композиції без них не обійтися.

Серед творів декоративно-прикладного мистецтва трапляються такі, що мають однакову форму, але різну величину (внаслідок певних функціональних вимог), наприклад, набір фарфорових чайників, тарілок, майолікових збанків, мисок, дерев'яних ложок тощо. Зрозуміло, величина цих предметів мусить мати якісь розумні межі – від дуже мініатюрних, через оптимальні до великих розмірів. Людині найзручніші в користуванні предмети, оптимальної величини (звичайного масштабу). Звідси, людина в композиції творів декоративно-прикладного мистецтва є своєрідним масштабним еталоном, мірою всіх речей. Закон масштабу розкривав логічно і художньо мотивовані метричні співвідношення між людиною і твором, між оточуючим середовищем і твором, між його елементами та загальними габаритами форми.

Різноманітне використання масштабів Галицького мистецтва переважно зводиться до трьох основних випадків. Перший – застосування звичайного антропометричного масштабу, враховуючи також те, хто тим предметом має користуватися – чоловік чи жінка. Інколи масштаб набуває чітких "особистісних" ознак (наприклад, речі одягового призначення, ювелірні прикраси тощо). Другий випадок передбачав втілення у композиції зменшеного масштабу (предмети для дітей, дитячі іграшки, сувенірні вироби і т. ін.). Третій випадок зводиться до свідомого збільшення масштабу – гіперболізації, що сприяє вияву відчуттів урочистості, піднесеності, декоративності. У цьому масштабі виготовляли переважно твори, пов'язані із оформленням інтер'єру, ритуальні й культові предмети (наприклад, давні кам'яні вази і сучасні з шамоту, металева пластика освітлювальних приладів і штахет, ритуальні чаші з дорогоцінного металу ХV–XVI ст., церковні й різьблені дерев'яні свічники на підлогу і под.) [55].

Відповідного масштабного ефекту Галицькі майстри досягали не лише змінюючи величину форми, а й пластичними й графічними засобами декору. Вирішальну роль при цьому відіграє ступінь розчленованості об'ємно-просторової форми пластичними деталями або орнаментом. Таке розчленування форми дає відповідний оптичний ефект, що впливає на сприйняття твору в більшій або меншій масштабності.

Loading...

 
 

Цікаве