WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво Галичини - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво Галичини - Курсова робота

Яскравою постаттю в розвитку цього стилю є художниця Є. Прибильська. Її доробок слід аналізувати на широкому тлі розвитку мистецтва початку XX ст.

Сама Є. Прибильська згадувала, що протягом 1908–1910 рр. вона посилено вивчала українське мистецтво, робила замальовки з тканин і вишивок XVIII ст., а також вивчала сучасні рушники, писанки "дзвінкого веселого забарвлення". На запрошення А. Семиградової Є. Прибильська очолила 1910 р. художнє керівництво навчально-показовою килимарською майстернею і вишивальним пунктом у Скопці, де вона працювала до 1916 р.

Роботи першого періоду художниці ґрунтуються на примітивній композиції, але вже виділяється прагнення відійти від первісної форми орнаменту до кольорової побудови композиції, зберігаючи, однак, при цьому деякі примітивні форми народної творчості.

Для роботи в майстерні було запрошено народних майстринь Ганну Собачко та Параску Власенко. У своїх виробах вони запозичили від Є. Прибильської декоративні задуми, гостроту і вишуканість мотивів, сміливість кольорових сполучень, в яких вражають, поруч з наївними відгуками сільського малювання на скринях та писанках, якась виняткова смілива екзотичність та буйність [37]. Майстрині виконували малюнки, за якими виготовляли килими, вишиті декоративні панно, подушки.

Оскільки орнамент модерну став самодостатнім, природним було виникнення таких видів вишивки, як декоративне панно, диванні подушки, в яких орнаментально-декоративне начало виступало на передній план. Так, композиційне пластичне панно будується на асиметричному розташуванні примхливих гнучких ліній дивовижних, фантастичних квітів і рослин дуже складної конфігурації. Кожний із внутрішніх орнаментальних мотивів будується на поєднанні кольорових площин, тонко нюансованої монохромії. Колірну гаму утворюють контрастні яскраві зелені, бузкові, фіолетові, сині та жовті кольори, що підсилюються кольоровим тлом. Малюнок панно проймає надзвичайна динаміка руху. Химерно надломлені лінії листя, гострі завершення бутонів, експресивна гра кольору – все це свідчить про свіжий енергійний пошук і небуденний талант [48].

Цікава також подушка, вишита сестрами А. і Є. Семиградовими за ескізами Є. Прибильської. Основою художнього образу є звивиста гілка з фантастичними квітами. У колірній гамі цієї роботи відчувається неабиякий інтерес до багато аранжированої шкали рожево-бузкових тонів. Уважне вивчення шитва XVIII ст. дало можливість художниці збагнути красу вишивки "гладдю". З допомогою цієї техніки, яку називають "живопис голкою", сповна проявляються декоративні якості шовку. Його блиск, мінливість кольору залежно від напрямку покладених стібків створюють надзвичайно емоційну гру кольору. Водночас художниця підкреслює різну фактуру матеріалу: глибину й матовість шовкового тла, блискучість вишитих шовковими нитками суцільних локальних плям відкритого кольору, покладених, як у живопису, широкими мазками. В цілому вишивка зазнає впливу живопису, точніше – у них схожі формотворення художньо-образної структури [55].

Однією з особливостей художнього напряму майстерні була "міфологізація", переосмислення сюжетів, вторгнення світу фантазії, яка виходила за межі буденності, що спостерігається у вишитих роботах Є. Прибильської і Ганни Собачко. Ганна Собачко виступає як сміливий новатор; її композиції "Тривога" (1916) "Червоний травень" (1917) насичені стрімкою ритмікою, напруженістю кольору завдяки контрастам синього, брунатного, червоного.

Майстриня малює свої ескізи темпераментно, "від руки". Вона мислить насамперед кольором, його сполученнями, в які вкладає певний емоційний зміст. Декоративні панно "Квітка-редька" (1912), "Коники" (1919), "Птиці-чарівниці" (1921) – це небачені фантастичні квіти, композиція яких будується на своєрідній пластичній рівновазі інтенсивних кольорових мас. Всі роботи художниці виконані в техніці художньої гладі [56].

Активно працював у майстерні Н. Давидової Василь Довгошия. Збереглися ескізи його декоративних панно: "Заєць", "Рожевий лебідь", "Півень", "Казковий птах". Вони виявляють тонкого майстра кольору, який створює свої умовні, узагальнені образи з допомогою яскравих кольорових плям, а головне – віртуозної лінії, що окреслює і виявляє зображення. Народний майстер полюбляє екзотичних птахів, яких наділяє яскравими дуже умовними, але завжди вишуканими поєднаннями кольорів: "Папуга", "Птах". У творчій майстерні відбувався складний процес взаємозбагачення народного і професіонального мистецтва [18].

В Москві 6–9 грудня 1916 р. відбулася друга виставка сучасного декоративного мистецтва, на якій експонувалося більш як 400 зразків вишивок, виконаних майстрами за ескізами майже всіх художників-супрематистів. У виставці взяли участь Є. Пшеченко, І. Пуні, Г. Якулов. Експонувались роботи вишивки білим по білому Н. Давидової та О. Екстер. Три декоративні композиції та ескізи жіночої сукні й сумочки представили Н. Удальцова й О. Розанов. Роботи свідчать про експериментальні пошуки у створенні композицій, де предметна форма конструювалася з різноманітних циліндричних, конусоподібних об'ємів, побудованих на поєднанні контрастних кольорів [37].

Створюючи стихійні або раціонально змодельовані композиції, художники вдавалися до експерименту. Вони втілювали свої ескізи у вишивці, де взаємодіяли фактура тканини, блиск шовкових ниток, різні напрями покладених стібків гладі. З допомогою шитва художники представляли в абстрактних формах колір, об'єм, лінію. Роботи митців, що гуртувалися навколо О. Екстер, свідчили про народження нового напряму у мистецтві, і зокрема у вишивці, напряму, який категорично поривав із традиціями та усталеними принципами цього виду мистецтва. Митці формували композиції з геометричних фігур, побудованих на поєднанні контрастних кольорів. Фольклорний архетип народного мислення вони піднесли на рівень світового значення. В контексті цих творчих пошуків слід розглядати й роботи О. Екстер "Кольорові ритми" 1916–1917 рр. Вони виконані на папері олівцем та гуашшю. Можливо ці ескізи призначалися для подальшого використання у вишивці, яким не судилось здійснитись. 1918 р. спільно з Є. Прибильською вона організовує майстерню живопису й декоративного мистецтва [48].

У період Громадянської війни та воєнної інтервенції художнім промислам України було завдано значних збитків. Важливою подією в культурному житті стала організація виставки 1919 р. Народне мистецтво було представлене на ній сузір'ям яскравих народних художників, серед яких імена тих, хто зарекомендував себе ще в попередні часи: Параска Власенко, Ганна Собачко, Євмен Пшеченко та ін. Відновлення кустарних промислів розпочалося в 1921–1922 рр. [55].

В 20 ті роки налагоджують активну діяльність насамперед ті кустарні промисли, які не потребували значних асигнувань і задовольняли потреби населення в товарах широкого вжитку. До них належали вишивальний і ткацький промисли. Вони базувалися цілковито на ручній праці. Крім того, українські вишивки мали величезний попит за кордоном і посідали почесне місце в експорті країни.

Н. Давидова спільно з К. Малевичем розробляють нові принципи моделювання одягу, що було невід'ємною частиною завдань, які стояли перед мистецтвом нової епохи. Основи творення одягу були закладені художницями Н. Ламановою, Є. Прибильською, О. Екстер, В. Болсуновою, Г. Цибульовою, Г. Собачко. Вони спрямовують роботу в бік осучаснення вишивки, продовження її традицій [56].

У 20 х роках на повну силу розквітає творчість Василя Довгошиї та Євмена Пшеченка. Останній є автором ескізів для рушників, панно, розписів по дереву, ляльок. На виставці у Москві (1927) саме його роботи та Г. Собачко були відзначені як "вираження сучасної селянської творчості" [18, 220].

Починаючи з 20 х років діяльність народних промислів поступово відновлюється, і їхні вироби вже становлять значну питому вагу в експорті України. Першою була виставка народного мистецтва 1922 р. в Берліні, яка мала величезний успіх і потім експонувалась у Празі, Гамбурзі, Лондоні. На виставці експонувалися вишивки, килими, кераміка, різьблення по дереву тощо.

Загалом можна виділити кілька осередків українського народного декоративного мистецтва, але всі вони групувалися відповідно до роду занять. Можна сказати, що Галицькі мистецькі традиції того часу займали вагоме місце серед інших регіонів. Разом з тим, саме народне мистецтво Галичини стало на противагу професійному мистецтву Лівобережної та Південної України. Роботи Галицьких народних майстрів користувались неабияким попитом у країнах Європи.

2. Типологія та художні особливості мистецтва Галичини

2.1 Типи та види народного декоративного мистецтва

Морфологія декоративного мистецтва.

Як показує дослідження, декоративне мистецтво (естетичне освоєння життєвого середовища) складається із монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладного та художнього конструювання. Отже, сусідами, крім декоративних видів, є також види архітектури і види образотворчого мистецтва. Вони певною мірою визначають межі декоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладній галузі виступають об'ємно-площинні принципи побудови форми, аналогічно художньому конструюванню й архітектурі, а з другого – у декоративній області мають місце зображальні принципи. У тематичних, фігуративних творах вони близькі до образотворчих видів. У зазначених межах може міститися широкий спектр проміжних форм, що вказує на аналітичний поділ: прикладні – декоративно-прикладні – декоративні. Цей поділ наочно показує міру утилітарних та декоративно-виражальних якостей у творі мистецтва. Його можна виразити числовим співвідношенням: прикладні – 3:1, декоративно-прикладні – 2:2, декоративні – 1:3. Перше число – умовний показник утилітарності, другий – декоративно-виражальних якостей [27, 210].


 
 

Цікаве

Загрузка...