WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво - Курсова робота

Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво - Курсова робота

Тенденція до посилення просторового характеру декоративного різьблення яскраво виявляється і в царських вратах.

Львівська школа декоративного орнаментального різьблення набула поширення у всьому регіоні. До її характерних місцевих прикладів належить різьблення намісного ярусу іконостаса церкви св. Онуфрія в Буську, яке 1645 р. виконав сницар і маляр Григорій (царські врата – НМЛ). Провінційніший характер має різьблення іконостаса 1650 р. у церкві Зішестя Святого Духа в Рогатині.

Українське декоративне різьблення кінця XVI – першої половини XVII ст. практично належить до ансамблю іконостаса й поширювалося майже виключно у дереві. Рідкісні зразки білокам'яного різьблення, як метопи церкви Успіння Богородиці у Львові, належать до маргінальних явищ мистецької культури. Збережені пам'ятки переважно львівського історично-культурного регіону вказують на утвердження та інтенсивний розвиток декоративного різьблення як одного з важливих напрямів еволюції мистецтва на початковому етапі нової історичної епохи.

Значно більшого поширення скульптура набула в рамках мистецького напряму європейської орієнтації. Головні її здобутки пов'язані з статуарною скульптурою, яка порівняно з попереднім періодом у рамках розглядуваного століття посіла набагато вагоміше місце у мистецькому процесі. Як і раніше, основним її центром залишався Львів, майстри якого активно працюють не лише в самому місті та навколишньому регіоні, а й далеко поза його межами, як Станіслав Дріар, зайнятий в Олиці Мельхіор Ерлемберґ, чи Бернард Дікембош, який виїхав "на Україну".

Скульптура європейської традиції на західноукраїнських землях існувала і перед серединою XVI ст., проте її розвиток тепер став не стільки продовженням попереднього стану, скільки новим явищем у мистецькому процесі. На львівському ґрунті його започатковує група приїжджих майстрів, документально фіксованих з кінця 1560 х рр. З-поміж них найвиразніший слід полишили Герман ван Гутте з Аахена, Генріх Горст, Якуб Трвалий, 1570 р. згадується сницар Гануш з Нюрнберґа. Єдиним краще відображеним напрямком діяльності перших львівських майстрів другої половини XVI ст. є надгробна скульптура. Найраніша її пам'ятка – епітафія померлого 1558 р. Криштофа Гербурта (ЛКГ) з костьолу св. Мартина у Скелівці (Фельштин) – належить до мистецького імпорту й вийшла з-під різця краківського скульптора італійського походження Джан Марія Моска (Падовано). Першим збереженим місцевим зразком скульптури є виконаний у 1573 р. надгробок Катерини Рамултової в парафіяльному костьолі у Дрогобичі, підписаний не відомим за іншими джерелами львівським скульптором краківського походження Якубом Трвалим. До того ж приблизно часу належить надгробок померлого 1572 р. перемишльського католицького єпископа Валентина Гербурта з костьолу св. Мартина у Скелівці (Фельштин) (ЛКГ). Він, очевидно, належить Германові ван Гутте, який у 1573–1574 рр. жив і працював у Самборі. Тип голів ангелів надгробка дозволяє віднести до спадщини майстра скульптури дівчаток епітафії дітей Даниловичів (1580) з костьолу Успіння Богородиці у Жидачеві (ЛКГ).

До ранніх пам'яток належать втрачений надгробок князя К. І. Острозького з Успенського собору Києво-Печерської лаври та померлого у 1574 р. Олександра Ванька Лагодовського з монастирської Успенської церкви в Уневі (ЛКГ) – єдині відомі зразки надгробної скульптури з кириличними написами. Унікальний характер має й відзначена своєрідним пластичним трактуванням голови плита надгробка львівського міщанина Станіслава Ганеля (Львів, Кафедральний костьол) – рідкісний приклад наслідування шляхетських надгробків у міщанському середовищі.

Серед надгробків другої половини XVI ст. вирізняється подвійний пам'ятник Миколи та Ієроніма Сенявських у каплиці замку в Бережанах (пошкоджені фігури – ЛКГ) з підписом Генріха Горста. Він виділяється найбагатшими формами, розбудованими боковими частинами обрамлення та орнаментальною декорацією. Значно скромнішим варіантом надгробка є подвійний пам'ятник Станіслава та Катерини Гербуртів з костьолу св. Мартина у Скелівці (Фельштин) (ЛКГ).

Започаткована на львівському ґрунті в останній чверті XVI ст. традиція надгробної скульптури була продовжена у першій половині наступного століття. Найранішим збереженим її зразком є фігура львівського архієпископа Яна Замойського з його надгробка (Львів, Кафедральний костьол), можливо, провідного майстра першої половини XVII ст. Йогана Пфістера (Фістера) з Вроцлава.

Саме з його майстерні вийшли найвизначніші пам'ятки даного скульптурного напряму першої половини століття – монументальний пам'ятник князя Януша Острозького і його першої дружини Сусанни Середі (Тарнув, Кафедральний костьол) та потрійний надгробок Миколи, Олександра та Прокопа Сенявських і Адама Ієроніма Сенявського в каплиці замку в Бережанах (фігури – ЛКГ). Останній – єдиний приклад лежачої фігури на саркофазі, оточеному колонами, на яких опирається масивне завершення з фігурами та левами-щитоносцями з гербом. Унікальні зразки пам'ятника зі стоячою фігурою в дусі композиційних схем портретного малярства дають надгробки двох Станіславів та Регіни Жолкєвських і Софії з Жолкєвських Данилович в костьолі св. Лаврентія у Жовкві. Цей мавзолей вже існував у 1640 р. і, можливо, належить скульпторові Бернарду Дікембошу, який на зламі 20–30 х рр. проживав у Жовкві.

Скромніший різновид меморіального пам'ятника становлять епітафії. Поза згадуваними ранніми зразками з Фельштина та Жидачева майже всі пізніші їх приклади належать вже до XVII ст. Переважно це скромні за формами пам'ятні таблиці типу епітафії неідентифікованого каноніка із зображенням "Увірування Хоми" чи багатшої за декоративними формами епітафії суфрагана Томаша Піравського (обидві – Львів, кафедральний костьол). Складністю задуму виділяється виконана не пізніше 1617 р. епітафія родини Боїмів Й. Пфістера (Львів, каплиця Боїмів).

Меншу кількісно групу пам'яток становлять кам'яні вівтарі. Найранішим з них є вівтар Ієроніма Запали з його портретом та вівтар каплиці Камп'янів, який, очевидно, належить Генріху Горсту 48. Скромніший за характером зразок костьольного вівтаря кінця століття репрезентує підписний вівтар львівського скульптора з Кракова Яна Бялого (всі – Львів, кафедральний костьол). Найбагатший приклад даного типу пам'ятки – кам'яний вівтар зі сценами страсного циклу в соборі Покрови Богородиці у Львові (кол. костьол св. Миколая). Окремо від них стоїть скульптурна декорація вівтаря каплиці Боїмів. Грубувата за стилем, вона дає унікальний приклад багатоярусної декорації вівтарної стіни, іконографія якої присвячена євхаристичній тематиці. Оздоблення інтер'єру доповнюють погруддя святих в касетонах купола. Майстер виконав також другий варіант декорації фасаду із сценами страсного циклу, медальйонами пророків та скульптурами апостолів Петра і Павла. До вівтаря каплиці Боїмів певною мірою примикає за характером спотворений переформуванням авторської поверхні пізніший запрестольний вівтар костьолу Марії Магдалини.

Активним напрямом розвитку скульптурної творчості західноєвропейської орієнтації були скульптура та різьблення в дереві. 1570 р. згаданий скульптор з Нюрнберґа Гануш зробив свічник з фігурою Мелюзини для кам'яниці Тарлів на Ринку. 1574 р. Генріх Горст на замовлення міста різьбив скульптури страждаючого та воскреслого Христа.

З дерева виготовлялися і скульптурні вівтарі, проте єдиний відомий частково збережений з кінця XVI ст. зразок у костьолі св. Мартина у Фельштині (фрагменти – ЛКГ, НМЛ) виконаний швидше столяром, ніж скульптором. Мабуть, роботою столяра є й вівтар Стрітення з костьолу в Лановичах (ЛКГ) з датами "1608" та "1618" і монограмою "МТ" при першій з них. Дві дати та значний проміжок часу між ними свідчать про перерву в роботі над вівтарем, а стилістичні відмінності окремих його частин вказують на щонайменше двох скульпторів. У ньому найцікавіший рельєф "Плат Вероніки", слабші – центральний рельєф, завершення із "З'явленням Богородиці святому" та скульптури святих у нішах.

На значно вищому професійному рівні виконаний вівтар "Різдва Христового" з колишньої збірки Владислава Лозинського (ЛКГ). Фрагментарно збережена цифра десятків у даті на центральному рельєфі зумовила різні інтерпретації, проте, враховуючи стилістичні особливості, дату можна відчитати лише як 1626 р. Найкращим зразком пам'яток такого роду є вівтар Богоматері одного із львівських костьолів у церкві архангела Михаїла в Жиравці. Монументальні розміри вівтаря підкреслені спареними витими колонами, які обрамляють центральну його частину, образ Богоматері з широкою перспективною рамою виконаний у низькому рельєфі, з боків його обрамляють круглі скульптури. Рельєф пределли "Створення Адама" – іконографічний парафраз знаменитої фрески Мікеланджело з плафона Сикстинської капели. Ще один приклад різьбленої ікони Богородиці дає центральна частина вівтаря з мальованими крилами в костьолі єзуїтів у Львові.

З першої половини XVII ст. у Львові збереглася також невелика група фігур з вівтарів. До найхарактерніших належать невідомого походження дві скульптури євангелістів з колишньої збірки Історичного музею міста Львова (ЛКГ).

Loading...

 
 

Цікаве