WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Нитки основи намотували на вал верстатів, а піткання — в клубки, шпулі, бобіни, пасма. Різним переплетенням на ткацьких верстатах з двох систем ниток основи й поробку виготовляли тканини певної щільності і ширини (залежно від розмірів верстатів). Верстати для ручного ткацтва бувають двох типів: з вертикальним і горизонтальним розміщенням основи.

Вертикальний ткацький верстат (кросна) являє собою прямокутну вертикальну раму. До її верхньої жердки прикріплювали нитки основи і, щоб їх натягнути, внизу прив'язували глиняні або кам'яні грузила, пізніше засновували нитки на нижню раму — вал. Вертикальні верстати простої конструкції відомі з часів неоліту (за 5—6 тис. до н. е.). Ускладнена конструкція — кросна — збереглася до наших днів.

Горизонтальні верстати відомі з X—XIII ст. Найголовніші частини: два навої (на верхній намотується основа, а на нижній — готові тканини); підніжки, ремізки, човник, за допомогою яких робиться переплетення ниток основи і піткання; ляда з бердом, що регулюють рівномірне розміщення ниток основи і прибивають нитки піткання. Ширина берда — 60—80 см. Горизонтальні верстати мають локальні відміни щодо форми деталей, розміру, оформлення різьбленням тощо.

На Україні поширені і нескладні прилади, на яких виготовляли різні малі за розмірами вироби: ткацькі дощечки, кросенця і вилочки для плетіння поясів, очіпок; верстати для плетіння рукавиць тощо.

Машинне ткацтво почалось наприкінці XVIII ст., коли були створені механічні ткацькі верстати. Залежно від типу зівоутворювального механізму їх поділяють на ексцентрикові (найпростіші переплетення ниток), кареткові (складні переплетення) і жакардові (тканини з дуже складним малюнком). У ткацькому виробництві безперервно відбувається автоматизація виробничих процесів, застосовуються безчовникові багатозівні верстати.

Підприємства легкої промисловості виробляють тканини, лляні, бавовняні, вовняні, шовкові, неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші.

Художні тканини (ручноткані або виготовлені за допомогою машини) — найпоширеніший вид декоративно-прикладного мистецтва. Характеризуються якісним матеріалом, майстерністю технічного виконання, високим рівнем орнаментально-композиційного, колористичного вирішення.

Тканини поділяються на лляні, конопляні, вовняні, шовкові, лавсанові та ін.; мішані (льоноконопляні, з конопляною або лляною основою, з вовняним пітканням, льонолавсанові) тощо.

Техніки. Основні техніки ручного ткання: просте полотняне, саржеве (чиновате), перевірне і закладне.

Просте полотняне переплетення полягає в тому, що на верстаті з двома підніжками нитки піткання проходять через зів, пересікаючи перехресно нитки основи. Важливе при цьому рівномірне натягання ниток човником, розміщення, відповідна щільність збивання лядою тощо. Виділяються розріджені полотна, виткані простим переплетенням — серпанкові полотна.

Саржева техніка узорного ткання (чиновать) виконується за допомогою 3-24 підніжок. Залежно від послідовності перебирання підніжок і відповідного піднімання ремізок для утворення зіву, щоб пропускати нитки піткання (різне плетіння двох систем ниток: основа і піткання), утворюються дрібнорапортні узори. Це ламані, зигзагоподібні стрічки, "кіски", ряди зубчиків, ромбів, ромбових фігур, зірочок. Чино-ваті полотна цікаві за своєю структурою, вони тугіші, еластичніші, в них орнаментальні мотиви дещо рельєфніше виступають над основою, виділяються світлотіньовими переливами. Різновидність чиноватих тканин створюють мішані нитки: на основу конопляні; а поробок лляні; на основу невибілені, піткання-вибілені чи кольорові тощо. Для узорного піткання використовуються кращі сорти ниток, часто зсукані. Декоративний ефект у таких тканинах збагачується ритмічністю чергування легко виступаючих кольорових скісних стрічок на однобарвному тлі.

Перебірка техніка ткання виконується складним способом плетіння ниток основи і піткання за допомогою підніжок, ремізок та додатковим підніманням ниток основи, утворення зіву із застосуванням дощечок, прутиків. Таке ткання називається "під дошку", "дві дошки", "перетик" тощо. Залежно від того, чи нитка піткання проходить по всій ширині тканини, чи тільки на місцях утворення узору, перебірка техніка поділяється на дві основні групи: суцільний перебір і перетик з вибором. Є різні локальні варіанти перебору. Найбільш поширене поєднання технік простого плетіння й узорного перебірного. У них чергуються гладкотканні й узорні смуги.

Закладне (килимове) ткання здійснюється плетінням двох систем ниток: основи (переважно лляних або бавовняних природного кольору) і пофарбованих у різні кольори або природного кольору вовняних ниток піткання. При цьому нитки основи переплітаються кольоровими нитками піткання не по всій ширині виробу, а відповідні частини задуманого узору на фоні тканини. Є різні способи виконання килимового ткання: "на вічка", "на межеву нитку", "на пряму нитку" тощо.

Окремі тканини виготовлялись поєднанням технік простого полотняного, саржевого, закладного плетіння ниток. Техніки ворсового, петельчатого плетіння характерні для виготовлення килимових виробів та бойківського верхнього плечового одягу — гунь.

Залежно від практичного застосування тканини обиралася й техніка її виготовлення.

За функціональним призначенням виділяються тканини одягового та інтер'єрного призначення.

Типологія тканих виробів одягового призначення. Полотно — важлива типологічна група тканин переважно одягового призначення. Народні ткалі України виробили численні варіанти технічно-технологічних засобів для отримання декоративних ефектів полотен, їхній художній рівень залежить від якості сировини, її первинної обробки, способів прядіння, зсукування тощо, від добору технік ткання, кінцевого опрацювання, вирівнювання, вибілювання, фарбування, рясування і т. ін.

У дослідженнях матеріально-художньої культури українського народу особлива увага звернена на виготовлення полотен, їх поширення на всій території України, дана оцінка різних типів. Селянським ткалям було відомо понад 20 видів полотна 5.

За матеріалом виділяються підтипи полотен: лляні, конопляні (з ниток домашнього прядіння веретеном або прядкою, коловоротом); бурунчукові (з тонких лляних ниток фабричного виготовлення); бавовняні, "бомбакові", "памутові" (з бавовняних ниток фабричного виготовлення); шовкові, муслінні, золототкані (переважно з привозних шовкових, металічних ниток тощо). Конопляні полотна об'єднані в окремі групи: плоскіні (ткані з м'яких волокон плоскіні — "перших конопель"); матірчаті (ткані з ниток, напрядених з волокон матірки — "других конопель", жовтіших, тугіших). Від якості волокон залежала назва полотен: повісняне (високоякісне полотно з ниток, напрядених з тонких волокон), згрібне (з волокон нижчої якості, грубших ниток); клочане (з найгрубших волокон, валу).

Полотна розрізняються за кількістю заснованих в пасма ниток для основи. Наприклад, десять пасем — вузькі і грубі полотна, так звані "тринадцятка", "шістнадцятка", "вісімнадцятка" — тонші, високоякісні, широкі полотна.

Мішані полотна виготовляли з ниток, напрядених з поєднаних в певних пропорціях волокон льону і конопель, з ниток на основу лляних, а на піткання — конопляних (або на піткання — бамбак, металеві срібні, золоті тощо).

За кольором переважно виділяються полотна білі (біль) і сірі (сирові). Техніка виконання полотен: просте полотняне і багаторемізне узорне (чиновате) ткання.

Сукна — типологічна група тканин одягового призначення. Матеріал: волокна овечої вовни. Прядуться нитки з вовни веретеном і за допомогою ніжного машинного пристрою — прядки, коловородка. Техніка ткання: просте полотняне і багаторемізне чиновате.

За якістю вовни, рівного або нерівномірного скручування вовни при прядінні в нитки виділяються сукна з гладкотканою поверхнею і рельєфною, вузликоватою або ворсовою. Різні техніки ткання, способи валяння сукна у валилах, ступах, поливання гарячою водою, збирання впливають на структуру, фактуру сукна.

В усіх областях України поширені сукна білі, сірі, чорні, чорно-коричневі і мішані (змішували волокна різних відтінків білого, чорного кольору). Сукно найвищого гатунку, тонке, однотонне, використовувалося на пошиття святкового одягу. У гірських районах Карпат, на Гуцульщині шили одяг з червоного (червленого) сукна (фарбованого червцем).

Різні типи сукна потрібні для пошиття нагрудного поясного та верхнього плечового, переважно зимового одягу: безрукавки, штани, сердаки, каптани, жіночі спенсери, гуглі, чугані, сіряки, свити, кобеняки, манти, жупани тощо.

Loading...

 
 

Цікаве