WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

У 50—60-х роках кількість іграшкарських центрів зменшилася. Керамічні забавки виготовляли опішнянський завод "Художній керамік", керамічні майстерні Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування, а також гончарі сіл Адамівка, Бубнівка, Великий Кунинець, м. Косів та ін. Найбільшим центром керамічних іграшок залишалась Опішня. Тут у 50—60-х роках працювали відомі майстри Настя Білик-Пошивайло, Трохим Демченко, Григорій Кирячок, Мотря Назарчук, Олександра Селюченко та ін. Іграшки Т. Демченка здебільшого були анімалістичного характеру, тоді як іграшки М. Назарчук і О. Селюченко інколи утворювали багатофігурні тематичні композиції.

Традиції опішнянських іграшок розвивала й талановита одеська майстриня Ольга Шиян. Родом з Опішні вона ще в юнацтві захопилася виготовленням теракотових свищиків у вигляді кумедних тварин, що інколи приймають людські постави. Особливо вдалими в звірі-музиканти, які складають кілька тематичних композицій: "Тріо", "Квартет", "Оркестр", "Джаз" тощо. Іграшки О. Шиян наділені особливою теплотою і природністю фактури, оскільки майстриня не приховує шорстку поверхню випаленої глини ані барвниками, ані лискучими поливами.

У київській експериментальній керамічній майстерні у 50—60-х роках працював заслужений майстер народної творчості Омелян Залізняк, відомий своїми іграшковими кониками, лосями, оленями, баранцями, пташками. З цією майстернею пов'язана також творчість Федора Олексієнка, Степана Кацемона і Якова Падалки. їхні іграшки при всій своєрідності творчого підходу схилялися до сюжетної розповідності, декоративної вибагливості силуетів і орнаментальних деталей, орієнтувалися на сувенірне призначення. Традиційні зооморфні свищики виготовляли у цей період в с. Вишнівець Костянтин Федчук і Григорій Дзюма, а іграшковий посуд — ус. Гон-чарівка Тернопільської області.

У прикарпатських осередках гончарства забавки не дістали скільки-небудь значного поширення. До виготовлення іграшкових предметів лише зрідка зверталися майстри старшого покоління Йосип Табохорнюк з Пістині, подружжя Цвіликів, Рощиб'юків з Косова, Михайло Волощук з Кутів та ін. Згодом традиційні зозульки-свистунці, дрібний посуд почали виробляти Юрій і Розалія І люки. Новий напрям тематичної пластики, відмінний від народних іграшок, започаткували тут майстри Михайло Кикоть, Василь Стрипко, художники-керамісти Василь Аронець, Григорій Колос, Василь Озерний та ін.

У 70—80-х роках поступово згасали гончарні осередки і припинялося виробництво народних іграшок. Та все ж важливими центрами й сьогодні є Опішня, Бубнівка і Косів.

Кустарне виробництво дерев'яних іграшок було менш розвиненим порівняно із керамічним, хоч і протривало подекуди до середини XX ст.

Давні традиції виготовлення дерев'яних іграшок успадкували м. Яворів та околиці. Тут у перші повоєнні роки дитячі іграшки виготовляла артіль ім. Т.Г. Шевченка — коники, візочки, пташки, метелики, ляльки, свищики, яскраво розписані рослинним орнаментом. Оригінальні столярні іграшки узагальненої силуетної форми, динамічної конструкції майстрів Василя Прийми, Степана Тиндика і Степана Фірчука експонувалися на виставках, а згодом закуплені музеями.

У Косові в 60-х роках силами художників-майстрів І. М. Смолянця, І.М. Савченка, О.С. Хованця та інших відроджений ще один напрям дерев'яної іграшки — точена дрібна пластика, декорована розписом та випалюванням. Від поодиноких гротескних фігурок композиції розгортаються у складні тематичні сценки з побутовим антуражем, елементами пейзажу: ялинки, копички сіна, кринички тощо. Мініатюрні, сповнені гумору й веселого настрою твори завоювали популярність серед туристів і любителів народного мистецтва. Незабаром подібні іграшки-сувеніри почали виготовляти (з певними локальними відмінами) майстри традиційних осередків художньої обробки дерева Прикарпаття, Закарпаття, Буковини, Поділля та Придніпров'я.

Традиційні яворівські іграшки в цей період також набули сувенірно-виставочного характеру. Серед іграшок В. М. Прийми розрізняємо силуетні фігурки коників, вершників на візочках, меблі-забавки, іграшкові музичні інструменти, тарахкальця, розписані яскравими барвами. Іграшки С. Горох, С. Тиндик мають динамічну конструкцію — це рухливі пташки, метелики тощо. Точені забавки у вигляді фігурок людей, пташок виготовляли М. Ференц, В. Тиндик та ін.

Наприкінці 70-х років виробництво іграшок запроваджене у деревообробному цеху Летичівського лісгоспзагу Хмельницької області.

Сьогодні майже повністю зникла традиція виготовлення плетених іграшок з лози, рогози і соломи. Виняток становлять плетені дитячі кошички окремих майстрів, а також оригінальна творчість І. Ремінецького (Тернопіль). Працюючи над відродженням плетеної декоративної пластики, він створив низку фігуративних тематичних композицій.

Унікальні іграшки із сиру — коники, вершники, олені, півники, зозульки і под.— створюють народні майстри М. Матійчук з с. Брустурів та П. Пітеляк з с. Річка Косівського району, їхні пластичні композиції свідчать про своєрідне народне світобачення, що викристалізувалося у чітку, довершену художню систему.

Протягом багатьох століть українська народна іграшка збагачувала духовний світ людини, вчила дітей розуміти добро і прекрасне, тому вічна її цінність для художньої культури.

1. Сумцов Н.Ф. Писанки. К., 1981. С. 4—5.

2. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Твори: У 6 т. К., 1956. Т. 2. С. 237.

3. Гагенмейсгер В.М. Настінні паперові прикраси Кам'янеччини. Кам'янець-Подільський,1930. С. ЗО.

4. Діло. 1887. № 67. С. 2.

5. Коцюбинський М. Твори: У 3 т. К., 1955. Т. 2. С. ЗО.

6. Гагенмейстер В.М. Настінні паперові прикраси Кам'янеччини.

7. Чугай Р.В. Народне декоративне мистецтво Яворівщини. К., 1979. С. 102.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

СИСТЕМА КОМПОЗИЦІЙНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ

Головні закони. Протягом багатьох століть цехові ремісники, народні майстри інтуїтивно відчували існування стійких закономірностей побудови форми і декору. Вони нагромаджували досвід і з покоління в покоління передавали секрети творчості, що виражалися у вишуканій, традиційній формі виробів, сталих композиційних схемах орнаментів тощо.

Система композиційних закономірностей мав чітку ієрархічну співпідлеглість: загально-художні композиційні закони, які відбивають об'єктивні закономірності реальної дійсності, композиційні закони, що діють локально в окремих видах мистецтва; композиційні прийоми факультативного характеру. Завершують систему засоби виразності і семантичні засоби. Система грунтується на об'єктивних законах, співзвучних відповідним законам природи і суспільства. Вони діють у багатьох видах мистецтва, тому називаються головними, а саме: 'закони традиції, цілісності і тектоніки.

Закон традиції. Композиція творів мистецтва, зокрема декоративно-прикладного, тісно пов'язана із художньою спадщиною, генетичним кодом художньої традиції. Характер цього зв'язку історично визначився у різновидах структури художньої системи: канонічної, традиційної та новаторської. Художня традиція регулює складний процес відбору, освоєння, трансляції і розвитку (повторення) історичного соціокультурного досвіду. Первісне мистецтво, декоративне мистецтво стародавнього світу, середньовіччя за своїм характером канонічні, обмежені нормою. В умовах виживання, коли загроза художнім структурам стала цілком реальною,- традицію підсилював і підтримував канон. Звідси випливає чітка функціональна залежність: "традиція зберігає і відновлює соціокультурні структури, канон зберігає і відтворює традицію" '. Однак канон — це широке коло, комплекс світоглядно-естетичних і художніх концепцій, що поєднують у собі: а) світоглядно-естетичні норми; б) набір усталених об'ємно-просторових форм; в) іконографію образів і орнаментальних мотивів; г) композиційні стереотипи і структури; д) художньо-технологічні рецепти і прийоми виконання.

Канонічна культура проіснувала чотири-п'ять тисячоліть — від заснування східних рабовласницьких держав до середньовічної європи. На території україни найвідоміші канонічні культури: трипільська, скіфська, антична, ранньослов'янська, древньоруська та ін.

Народна творчість, котра, мабуть, виникла у ранньому середньовіччі, грунтується на художній традиції, яка на відміну від канону "мінлива, динамічна й розгорнута в часі" 2, передається також у просторі. Тривалий процес колективної творчості сприяв формуванню і закріпленню найцінніших художніх надбань. З покоління в покоління, повторюючи відповідні художні моделі, народні майстри вдосконалювали їхню форму (конструкцію), збагачували декор. У народному мистецтві закон традиції дів як головна рушійна сила 3.

Loading...

 
 

Цікаве