WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

2. Цит. за: Історія українського мистецтва. К., 1966. Т. 1. С. 411.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

ПИСАНКАРСТВО. ВИТИНАНКИ ТА ІГРАШКИ

Писанкарство. Чисте, гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного та релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту.

У стародавньому Єгипті яйце було символом бога Кнефа. Його зображували у людській подобі з головою яструба. Він тримав у дзьобі яйце, з котрого виникав вогонь. Яйце було також атрибутом іншого бога єгиптян — Пта. Тут воно символізувало сонце, яке Пта котить небосхилом.

У стародавній індійській легенді "золоте яйце" плавало у водах — ототожнювалося із сонцем у просторі.

В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса. Він поклав його у святилище Геліоса (сонця). Мабуть, тому яйце для римлян мало магічну силу і тому вони використовували фарбовані яйця у різноманітних обрядах і забавах.

У фінській "Калевалі" йдеться про те, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса. Він поклав його у святилище Геліоса (сонця). Мабуть, тому яйце для римлян мало магічну силу і тому вони використовували фарбовані яйця у різноманітних обрядах і забавах.

У фінській "Калевалі" йдеться про те, що Всесвіт виник із шести золотих і одного залізного яєць. Упавши в океан, вони розбилися — з нижніх частин утворилася земля, з верхніх — небесне склепіння, з жовтка — сонце, з білка — місяць і зорі.

У слов'янських народів також існують міфологічні твердження про виникнення світу, зокрема царства і палацу із яйця. В українській казці птахи за допомогу в боротьбі зі звірами дарують людині чарівне яйце, в якому ціле царство. У білоруських казках герой кидав по черзі об землю три яйця (мідне, срібне, золоте) і дістає такі ж три палаци. У російських казках смерть Кощея Безсмертного також не випадково прихована в яйці. Казки про походження світу з яйця записані у поляків, чехів і хорватів.

Існують численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок у часі великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

Археологічні матеріали засвідчують поширення керамічних писанок в епоху Київської Русі. Мабуть, вони правили за своєрідну ритуальну "модель" справжніх писанок.

Зважаючи на слабу тривкість шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не дійшли. Однак масове розписування яєць існувало протягом століть. У XIX ст. пи-санкарство з різними технічними і регіональними художніми відмінами зустрічалося майже по всій території України, на що вказують давні колекції писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін., а також колекція М. Ф. Сумцова '.

Найдавніші датовані писанки у колекції музею Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України походять із сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін.

Своєрідні локальні відміни писанок зберігаються і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, 'Полісся, Поділля, Покуття, Бойківщини, Лем-ківщини, Гуцульщини тощо. На Слобожанщині й Покутті зустрічаються крапанки, Бойківщині і Лемківщині — так звані шпилькові і крапанки. Найбільша деталізація мотивів характерна для гуцульських писанок. Крім цього, у кожному селі подибуємо своєрідний колорит і улюблені мотиви розписів.

У 20—30-х роках XX ст. видатними майстрами писанкарства були на Львівщині — І. Білянська, А. Боровець, Н. Михайлівська, на Гуцульщині В. Бойчук, О. Меге-динюк, М. Дубчак, А. Шкрібляк, К. Никифоряк, на Буковині — М. Варега, на Західному Поділлі — А. Лугофет та ін.

Писанки виготовляли навесні перед Пасхою сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі. Тому й техніки декорування різнилися. На селі'фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів — наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка — для продажу на ярмарку.

У 20—30-х роках, у час розгорнутої войовничо-атеїстичної пропаганди по селах, писанки були причислені до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх писав, заслуговували зневаги та висміювання, а пізніше могли й проститися із життям. Тому виготовлення писанок у центральних та східних областях України припинилося. Писанкар-ство занепало і в західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.

Писанки на Україні відзначаються поліфункціональністю: обрядова, ігрова, декоративна тощо. Обрядова функція писанок пов'язана із першими днями Пасхи. Зі свячених писанок починали великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажаннями добра. Писанки були неначе своєрідний оберіг у хаті, а тому їх намагалися зберегти до наступної весни.

З писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю писанки на весняного Юрія котили по зеленій пшениці і закопували у землю. У великодній ранок молоді вмивалися водою, куди перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин вони охороняли від лихого ока. Свячені писанки використовували як ліки від деяких захворювань.

Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри: "навбитки" (з двох граючих виграє той, у кого яйце після ударяння одне об одне залишається цілим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити у писанку, котячи своєю по землі) та ін.

Писанка, відповідно прикрашена візерунками та кольорами, водночас була яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити. Після цього писанки виставляли на видному місці на столі. З випорожнених писанок, додаючи з кольорового . паперу хвіст, крила та головку з тіста, виготовляли так звані "голуби", їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, декоруючи таким чином житло.

У 60-х роках у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках по ЗО—40 кеш. за штуку. Так стихійно виник писанкарський промисел. Проте він не сягав далі Прикарпаття.

У західних областях України писанкарство відроджувалося дуже повільно. На більшості території воно майже повністю забуте і втрачене.

У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках, їх дарували у вигляді сувенірів. Появилися приватні колекції писанок. У художній обробці дерева відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII— XIX ст.

На початку 80-х років до писанкарства звертаються професійні художники К.І. Кракадим (Коломия), О.І. Никорак, О.О. Приведа (Львів) та ін. У своїх писанках вони розвивають і збагачують народні традиції писанкарства.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва Івано-Франківської області — Космач, Брустурів, Річка, Рожнів, Нижній Березів, Снідавка, Яворів, Криворівня, Зама-горів, Голови, Видинів, Чорний Потік; Чернівецької — Вженка, Путала, Поркулина, Розтоки, Довгопілля; Львівської — Верхнячка, Підгородці, Славське, Сколе, Суходіл, Тернівка, Ценева; Тернопільської області — Бучач, Підзамочок та ін. У наш час писанки вільно продаються на ярмарках і в художніх салонах, задовільняючи попит місцевого населення і туристів. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує нас красою, а й творчо переосмислюється, знаходить застосування у деяких видах сучасного українського декоративного мистецтва.

Витинанки. Археологічні дослідження засвідчують ажурні візерунки зі шкіри, хутра, повсті в кочових народів V ст. до н. е. Серед знайдених у розкопках Пазирикських курганів речей (Алтай) — великий повстяний килим, виконаний технікою вирізування й аплікації, а також різноманітні предмети кінського спорядження, оздоблені ажурними і силуетними шкіряними прикрасами.

Ажурні візерунки зі шкіри і тканини як прикраси одягу побутували в минулому на всій території України. Вони набули масового поширення у гуцулів і лемків. На плечах і передніх полах гуцульських кожухів та кептарів з сап'янових витинанок укладали візерунки різних форм. Лаконічно витятими аплікаціями із сап'яну і тканини прикрашали святковий одяг у центральних та східних областях України.

Порівняльний аналіз шкіряних і паперових витинанок дав змогу виявити аналогії у техніці виконання і в орнаментальному ладі традиційних мотивів. Мабуть, шкіряні витинанки були своєрідними попередниками паперових ажурних прикрас як з технічного боку, так і в художньо-образному плані.

Loading...

 
 

Цікаве