WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

І гафтарство — честное ремесло на світе, Й ім бо дал Бог речи мудрів іміті, Й хоч они й цеху у себе не мають, А поважние штуки до церков зробляють.

Як-то: пояси, покровці й воздушки, Й до сагайдаччя оздоби придавають. Й иньїе честнне діла виробляють 4.

Міські гаптарі об'єднувались у цехи. У XVII ст. славилися технічністю виконання, гармонійністю кольорових зіставлень вироби львівського гаптарського цеху. А цех золотарів утворився у Львові 1530 р.

Вишивки XVII—XVIII ст. виконані переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного та зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер'єрного побутового та обрядового призначення.

Ручнопрядені лляні, конопляні, вовняні нитки природного кольору, відбілені або пофарбовані природними барвниками,— основний, масово поширений, доступний матеріал для вишивання. Вони забезпечували гармонійне співвідношення фактури ручно-тканого, мануфактурного виготовлення і фактури вишитих орнаментальних візерунків. З середини XVII ст. для вишивок використовували і привізні бавовняні, вовняні, шовкові, металеві нитки тощо. Пожвавлення торговельних відносин сприяло тому, що фабричні червоні, чорні і сині нитки масово поширилися в українській народній вишивці, їх імпортували з країн Близького Сходу. Через Україну пролягали торговельні шляхи, якими ввозили нитки фабричного виготовлення: бавовняні, вовняні, шовкові, металеві. Як і в інших східнослов'янських народів, бавовняні нитки на Україні називали заполоччю, а вовняні — лучком, гарусом.

Різні верстви феодальної верхівки, козацька старшина, церква були замовниками дорогих вишивок золотими, срібними, шовковими нитками — скатертин, завіс, шат для ікон, фелонів, плащаниць, антимісів, риз, інших коштовних виробів. Вишивка одягу заможних селян, купців, міщан XVII ст. характеризується досконалим поєднанням золотих, срібних ниток із шовковими, бавовняними, часто ручнопрядени-ми лляними нитками. Як головні мотиви — смуги — виступали квіти, дерева, стрічки; інші мотиви — розеткові. Металеві нитки підсилювали звучання червоних, чорних, синіх та інших кольорів.

Суцільне гаптування золотими, срібними та мідними нитками було популярним видом народної творчості. Тривкість металевих ниток забезпечувала збереження виробів. Результати аналізу численних пам'яток золотого та срібного гаптування свідчать, що їх виконавці зберегли принципи народної традиційної вишивки. Тонкий смак, художнє бачення, досконале володіння складними техніками визначили самобутній характер, високий рівень галтувального мистецтва. У своїх композиціях вишивальниці вміло застосовували різновидні елементи геометричного, рослинного, зооморфного орнаменту, часто зберігаючи архаїчні форми: геральдичні зооморфні композиції, антропоморфні зображення, розетки, дерево життя і под. Особливого розвитку зазнав дуже стилізований рослинний орнамент, чільне місце посідала квіткова галузка.

Важливими пам'ятками галтувального мистецтва України XVII ст. в денця головних жіночих уборів — кибалок. Вони вишиті золотими або срібними нитками на кольоровому оксамиті, частіше вишневого, зеленого кольорів. Характерно, що густою вишивкою заповнена вся площина денця. Кругла або овалоподібна форма кибалок зумовлювала варіантність концентричних орнаментальних композицій. Центральний мотив визначав характер орнаментального рішення вишивок. В усіх типах композицій орнаментальних мотивів небагато, вони укрупнені, своїм окресленням і розташуванням підпорядковані провідному мотиву. Різна висота підстелень, довжина і нахил металевих стібків, ритмічна сумірність узгоджених між собою мотивів, елементів — усе творить завершену композиційну цілісність кибалок. Сріблясті, золотисті переливи рельєфної вишивки посилюють враження святковості.

Композиційні схеми вишивок завжди підпорядковувались призначенню та формі предмета. Місце, роль вишивки у житті, обрядово-ритуальній сфері освячені віковими традиціями, відгомін яких дійшов до наших днів.

Унікальні пам'ятки XVII—XVIII ст.— рушники" вишиті ручнопряденими червоними нитками, інколи з вкрапленням синіх, на домотканому полотні. Техніки — двостороннє шиття, перебір, стебелевий шов, пряма гладь. Крупномасштабні, сильно геометризовані рослинні мотиви на обох кінцях рушника спрямовувалися до середини центральної площини.

Залежно від головних мотивів, які ніби виростають від кінців рушника і пишними формами зростають до центру, виділяються в окремі групи рушники: з геометризо-ваними антропоморфними мотивами; з мотивом дерева життя; з сірінами (птахи з давніх легенд), орлами і под. Образи диво-птахів, віл-русалок збереглися у вишивках рушників північних районів Чернігівщини, Сумщини. В характері їх трактування відчутні аналогії з подібними сюжетами, поширеними у російській народній вишивці. Ці мотиви нерозривно пов'язані з деревом життя. З часом відбулися значні зміни в їхньому зображенні. Орнітоморфний орнамент набував напіврослинного характеру. Фантастичні птахи видозмінювалися, губились у народній пам'яті.

У XVIII ст. з'явились орнітоморфні композиції, в яких можна було розпізнати реальні форми окремих птахів, у них виразніше окреслення голівок, дзьобиків, передусім виділені пишні хвости — сильний декоративний акцент. У рушниках XVIII ст. у складні рослинні композиції дуже часто включені попарно або в круговому розміщенні півники, курочки, качечки.

Складні процеси переходу від геометризованих форм найрізноманітнішого сюжетного образотворчого орнаменту до рослинного прослідковуються у вишивках початку XVIII ст. На зміну ламаним стрічкам приходять хвилясті, у вгинах яких розміщуються чотирипелюсткові квіти, листочки тощо. Особливо цікаві смуги у вертикальному плані, де позмінно вишиті червоними і синіми нитками один над одним вазонні мотиви з квітами. Такий принцип вертикальної подачі вазонних мотивів, антропоморфних фігур, уподібнених до дерев життя, зустрічається в усіх районах України. Поширені трирядові композиції з мотивами дерева життя, котрі нагадують людські постаті.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, запон, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщені на бордюрах, що обрамовують прямокутну і центральну частину. У міському купецькому середовищі були поширеними скатертини з виділенням концентричної композиції, бордюр — прямокутна або кругова орнаментальна смуга. Існують різні варіанти центральних мотивів, навколо яких (часто в круговому плані) вишиті квіткові галузки, пташки, ягідки, зірки-квіти тощо. Цікавими пам'ятками вишивок XVIII ст. е скатертини, що датуються 1715—1722 рр., простирадло Ґалаґана 1760 р. (Чернігівський історичний музей).

На цих скатертинах кожна квіточка, стеблина, листок, пуп'янок і галузка вишиті різними швами. Так, скатертина 1710 р., на якій вишиті складні росдинні галузки, розетки-зірки, вражав багатством варіантів різного напрямку і щільності стібків червоною заполоччю, їх виділенням на білому тлі, грою світла й тіні на поверхні орнаментальних мотивів і тканин. Аналіз принципів суцільного двостороннього заповнення квіткових пелюсток, листя різними дрібними стібками, зубцями, ромбиками, квадратами дав змогу порівнювати скатертини з відомими рушниками Київщини і Полтавщини XVIII ст.

Аналогічним за характером технічного, орнаментально-композиційного рішення пам'ятками вишивального мистецтва XVIII ст. в хустини. Прямокутна або квадратна форми визначають схему мотивів у чотирьох кутах, на каймі, в шаховому плані на всьому полі. Найчастіше в кутах розташовані квіти у розрізі, квіткові галузки, орли, на каймі — пелюсткові квіти, на центральній площині — одинарні, паровані ромби — шашечки. Вишивка — переважно червоною заполоччю або червоною з вкрапленням синього, техніка — двостороння пряма гладь, стебнівка, хрестик. Такі хустини поширені на Поліссі, Волині.

Поступово в техніці нанесення прямих, скісних, зустрічне скісних стібків золотими і срібними нитками відбувався процес сміливішого відхилення від графічності, до вільнішого, дещо живописного трактування. У XVIII ст. рослинний орнамент набув виняткової популярності у речах побутового призначення. Зображення квітів, листя, хвилястих галузок потребувало гнучкості стебелевого "малювання". Стібки наносили то видовжені, то вужчі в одній стрічці, моделюючи їх укладання згідно з формою мотивів. Так, у класичних мотивах січених листочків, масово пошщювдгх. у вишивці XVII ст., сіібки стелили навскіс, гнучко окреслюючи зубчасті виступи, вгини, заокруглення.

Ця живість, легкість стібків для відтворення таких орнаментальних мотивів, як розеток-квітів, плодів граната, січених листочків, яскраво виявлені у відомих гаптах-виши-ванках на лиштвах, полотнищах (переважно шириною 20—ЗО см), що облямовували краї скатертин, простирадл, одяг (часто культового призначення — опліччя риз тощо).

Loading...

 
 

Цікаве