WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Хрести — стародавні дохристиянські та християнські символи, мають велику кількість композиційних відмін та окремих функціональних типів. Великі меморіальні хрести, виконані технікою об'ємного профілювання та плоского різьблення, ставили на цвинтарях, на роздоріжжях, на краю села тощо. Згодом їх замінювали на кам'яні. Запрестольні виносні хрести виготовляли прийомами рельєфного й ажурного різьблення. Менші, напрестольні хрести виготовляли з підставками. Ручні різьблені хрести — найбільша типологічна підгрупа — налічує дев'ять типів форм (прикрашені численними сюжетами, написами, геометричним орнаментом тощо). Маленькі нашийні хрестики виготовляли переважно з дорогоцінних привізних порід деревини, оздоблювали різьбленням та інкрустацією.

Патериці — декоративні жезла, палиці, що символізують владу, зокрема, духовну владу церковної ієрархії. Патериці виготовляли прийомами точення, різьблення та інкрустації.

Свічники — використовувалися для обладнання церков, зустрічалися й у хатах. Відомі великі точені свічники на підлогу (ставники), прикрашені точеними частинами, профілюванням та різьбленням. Малі переносні свічники — на одну свічку, три свічки ("трійці"), рідше п'ять свічок. На Гуцульщині "трійці" пишно прикрашали рельєфним і ажурним декором, на Придніпров'ї й Поділлі точені свічники розписували фарбами.

Скарбнички — невеликі орнаментовані коробки з ручкою або без неї і отвором для опускання монет. Мабуть, походять від ремісничих цехових скарбничок.

Музичні народні інструменти поділяються на дві типологічні групи — струнні та духові. Струнні: скрипка, кобза, бандура, ліра, цимбали та ін. Духові: сопілка, флояра, жоломига (подвійна сопілка), дуда, їх також оздоблювали різьбленням та випалюванням.

Прикраси та особисті речі — загалом невеликий, але характерний рід художнього деревообробництва. Предмети, пов'язані з ансамблем одягу, свідчать про соціально-майновий стан людини, її смаки та уподобання.

Прикраси з дерева зазнали найбільшого поширення в наш час. Колись з дерева виготовляли нашийні хрестики, вервечки, гребінці до волосся, ґудзики і под. У 60-х роках XX ст. почали виробляти майже повний набір дерев'яних жіночих прикрас (намиста, кулони, сережки, брошки, персні, браслети, обручки тощо).

Палиці належать до типологічної групи особистих предметів. У XIX ст. виходити з дому без палиці й головного убору вважалося нечемністю для шанованої людини і навіть було ризиковано. Тому кожен господар за власними уподобаннями замовляв собі в майстра палицю. У Карпатах чоловіки завжди мали при собі своєрідну палицю-сокирку, на яку спиралися при ходьбі і яка служила водночас зброєю при обороні. Жінки ходили з так званими "челядинськими" палицями, прикрашеними різьбленням, випалюванням або окуттям з латунної бляхи.

Курильне приладдя — типологічна група, в яку входять люльки, мундштуки, тю-тюнярки, сигаретниці тощо.

Народні майстри й цехові ремісники оздоблювали різьбленням та інкрустацією дерев'яні частини вогнепальної зброї — пістолей, рушниць, дубельтівок та порохівниць.

Дитячі іграшки й "мороки". З дерева виготовляли дитячі шумові іграшки: калатальця, тріскачки, свищики, розписуючи їх. Іграшки-моделі створювали на основі зменшеного масштабу відповідних побутових речей — меблі, посуд, зброя, човники, візочки, санчата, знаряддя праці і т. ін., також розписуючи яскравими барвниками (Полтавщина і Львівщина).

Рухомі іграшки — це різноманітні "фуркальця", "коники", "пташки", "візочки", "метелики", "ковалі" тощо.

"Мороки" — типологічна група оригінальних іграшок і речей для розвитку мислення, винахідливості й уяви. Виготовлялися технікою різьблення й профілювання. Підгрупа "великі мороки" — гуцульські (полонинські) вироби для розваги, складені з окремих модульних елементів, наприклад, "віночок", "хрести" або "морока-ланцюг", виготовлений з одного шматка дерева.

Таким чином, складна й функціонально розгалужена типологія художніх виробів з дерева налічує понад 50 типологічних груп предметів і близько 200 їх типів, охоплюючи майже всі сфери людської діяльності.

ХУДОЖНЄ ПЛЕТІННЯ

Художнє плетіння — це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів з природних рослинних матеріалів, інколи на ребристій основі. Плетені вироби, відомі з епохи неоліту, відзначаються легкістю і зручністю в користуванні, їх пружна, наповнена форма, насичена своєрідною фактурою переплетення, ритмікою ажурних смужок, дає неповторний художньо-образний ефект.

Матеріали. Для плетіння використовують гнучкі легкодоступні матеріали, які мають різноманітні художні та технологічні властивості. Лоза — основний матеріал — тонкі гнучкі прути довжиною близько 2 м. Доброякісна лоза повинна бути без бокових паростків, мати невелику серцевину і легко розколюватися на дві-чотири смужки. Обкоровані прути піддаються вибілюванню та пофарбуванню у різноманітні відтік--ки. Лозу інколи можна замінити тонким сосновим або ялиновим корінням, смужками з лубу або лика.

У художньому плетінні широко застосовують також трав'янисті рослини, які ростуть у воді, на берегах водойм і болотах (рогіз, ситник). Відомий широколистий і вузьколистий рогіз (шувар, боднар), ситник — з трубчастими, рідше лінійновидовже-ними листками. Для плетіння виробів із рогози спочатку заготовляють стрічки, тоді як ситник здебільшого використовують у вигляді цілих стебел. Звідси й фактура речей, плетених з рогози, інша, ніж у плетених із ситника.

Стебла соломи із жита, пшениці, рідше ячменю були не лише зручним для плетіння матеріалом, а й вигідно вирізнялися, порівняно з рогозою, золотавим кольором і глянцевим полиском.

У наш час на Закарпатті набули поширення вироби, плетені з обгорток качанів кукурудзи. Такі обгортки вирівнюють, вибілюють, фарбують та розділяють на стрічки для плетення кошичків, торбинок тощо.

Техніки. Художня виразність плетених виробів значною мірою залежить від тієї чи іншої техніки виконання. За зовнішнім виглядом плетеної площини розрізняють суцільне, візерунчасте й ажурне плетіння, а також зшивання.

Суцільне плетіння характеризується щільністю й простотою фактури виробу, яку дістаємо шляхом переплетення навхрест вертикальних каркасних прутів з горизонтальними стрічками. Хрестикова техніка — одна з найдавніших і нагадує звичайне ткання. Залежно від способу переплітання прутів, між ребрами каркасу розрізняють такі її різновиди: плетіння просте, шарами, рядами, квадратами і мотузкою. Окремо необхідно сказати про косу хрестикову техніку, яка застосовується лише для плетіння серветок і килимків із соломи. Спіральна техніка суцільного плетіння дає змогу прослідкувати послідовність роботи майстра і рух витків, що завжди починається від центру основи і йде по спіралі вбік і вгору. Розрізняють спірально-валикову (для плетіння із соломи) та спірально-каркасну (для плетіння з лози й коріння) техніки.

Візерунчасте плетіння відзначається винятковою привабливістю поверхні виробів і дещо подібне на чиновате ткання. Найпростіший орнаментальний прийом — чергування площин — дістаємо внаслідок плетіння через два ребра каркасу — так звана шахівничка (застосовується у лозоплетінні). Фактурний контраст тут інколи підсилюється контрастом кольору, для цього використовують світлу і темну (фарбовану) лозу.

Ефектний вигляд мають поверхні плетених речей, виготовлених технікою кіски. Три стрічки або три пари прутів переплітають між собою таким чином, що утворюється рельєфно переплетена площина у вигляді коси. Техніку застосовують у лозоплетінні при виготовленні солом'яних брилів тощо.

Своєрідної зубчастої фактури поверхні виробів досягають технікою плетіння у зубчики. Для цього водночас переплітають чотири смужки із соломи або рогози. Техніка плетіння ланцюжком із рогози справляв враження дугоподілних кілець і виконується дерев'яним гачком.

Ажурне плетіння характеризується оригінальною структурою й фактурою поверхні. Це відкривання певних проміжків, каркасу або рідке, вишукане плетіння, яким можна досягти великої складності ажуру на зразок мережок, мережива тощо. Ажурні техніки застосовують у виготовленні виробів з лози, рогози, обгорт-ків кукурудзяних качанів та ін. Назви залежать від характеру мотиву: "павучки", "віконця", стовпчики, ромбики, розетки тощо. Ажурні фігури прекрасно • контрастують і поєднуються із суцільним, густим плетінням, надаючи творам особливої привабливості.

Зшивання — це техніки декоративного переплетення для з'єднання бокових стінок виробів в об'ємну конструкцію, прилаштування дугоподібних ручок та інших деталей. Техніки зубчастого і дугастого зшивання найчастіше застосовуються у рого-зоплетінні. Своїми рельєфними формами у вигляді зубчиків і дуг вони посилюють декоративність контурів. Тут ми не розглядаємо просте зшивання нитками луб'янок і деяких виробів із соломи, оскільки факт декоративності при цьому майже відсутній.

Loading...

 
 

Цікаве