WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Чоловічі головні убори за матеріалом поділяються на сукняні, хутрові, повстяні й солом'яні, а за формою: циліндричні, конічні, півсферичні.

Кізянка — низька шапка з чорної овечої шкури, циліндричної форми, круглим, інколи суконним дном (Чернігівщина, Полтавщина, Київщина).

Кучма — висока, стовпчаста шапка з чорної овечої шкури, напівсферичної форми, із спадаючим на потилицю вершком (Лівобережжя, Полісся, Карпати). На Буковині кучмою називали шапку круглої форми, із суконним верхом і підшитою хутром, нижньою частиною.

Мазниця — висока циліндрична шапка з чорної або сірої овечої шкури, суконним верхом та розрізом збоку (Поділля, Волинь).

Яломка — повстяна шапка форми витягнутого конуса, ковпакоподібна, з сірого або білого сукна, часто з відгорнутими крисами (Середнє Подніпров'я).

Шоломок — невисока, кругла повстяна чорна шапка (Південь України).

Магерка — шапка з темно-коричневого сукна з чотирикутним верхом, оздоблена червоними, синіми шнурами, вишита (Полісся, Волинь).

Рогатівка — шапка з темного сукна напівциліндричної форми, верх ширший від основи і має чотирикутні загини (Південь України).

Малахай — кругла шапка з овечої шкури, з невисокими навушниками (Чернігівщина).

Клепаня — невисока шапка циліндричної форми з червоного або синього сукна, підбита овечою шкурою, часто облямована лисячим хутром. Мала клапани, які можна піднести догори, зав'язуючи на тім'ї, або опустити на вуха, шию^і зав'язати (Гуцуль-щина, Бойківщина).

Шлик — напівкругла сукняна шапка, знизу обшита хутром. Подібні шапки з червоного або блакитного сукна на Прикарпатті називали мармазинками.

Крім шапок з численними варіантами крою з кінця XIX ст. на Прикарпатті, Поділлі, Волині, Поліссі набули поширення сукняні повстяні, фетрові капелюхи з різними локальними назвами, принципами формотворення і декорування.

Кресаня — фетровий чорний капелюх з пласким дном, широкими боками, легко піднесеними берегами з боків, оздоблений золотистим галуном, мосяжною бляхою (басаман) або різнокольоровими шнурами (байорками, черв'ячками). Кресані молодих хлопців оздоблювали пір'ям глухаря, пави. Збоку капелюха звисали різнокольорові круглі вовняні кутаси — дармовиси. Кресані такого типу виготовляли на Гуцуль-щині, Буковині.

На Покутті, Поділлі, Буковині високі боки капелюхів прикрашали ґерданами, коралями, паперовими й волічковими квітами, павиним пір'ям. Соковитою барвистістю, об'ємно-просторовими акцентами виділяються весільні кресані.

Чорні фетрові кресані, неоздоблені, мали буденне призначення. Вище загнуті береги обшивали темною тасьмою.

Солом'яні брилі поширені на всій території України, крім Гуцульщини. Залежно від техніки плетіння стрічок вони поділяються на підгрупи: рівні, з зубцями й кісочками. Виплетені солом'яні стрічки зшивали, відповідно формуючи дно, боки, береги. Зшиті кіски в полотнах капелюхів виступали рельєфними ядами: зубцями, дугами, посилюючи гармонійну єдність природного кольору і текстурних форм.

Жіночі головні убори характеризуються розмаїттям форм, прикрас, способів носіння. Найдавніша типологічна група — це прямокутні полотнища — плати, якими по-різному завивали голову.

Намітка (обрус, плат, перемітка, завій, рантух, рушник) — це лляні, конопляні, бавовняні, рідше бомбакові, муслінні полотнища прямокутної форми довжиною до 5 м, шириною до 50 см, кінці якого і часто налобна частина декоровані тканим (вишитим) орнаментом. Техніка ткання: перебір — закладне, чиновате, заборами, вишивання стебнівкою, гладдю, низинкою. Орнаментовані кольорові кінці наміток називаються переміточними заборами. Вони відігравали важливу роль у різних формах завою. При вінкоподібній формі убору голови довгою наміткою орнаментовані частини виступали на кінцях, над чолом. Способи завивання голови різноманітні. Намітки складали у глибокі складки; обгортали голову, закриваючи волосся і зав'язували на потилиці вузлом, а вільні кінці спадали вниз, на плечі, іноді сягаючи пояса (Волинь, Полісся). Намітки зав'язували півколом над чолом (Покуття), рясували над чолом (Прикарпаття), часом один кінець намітки спускався на скину, а інший — на груди (Південь України) або ж намітку зав'язували над чолом. Крім вишивання, декорування, мережання її декорували стеклярусом — склєндячка (Чернігівщина), бісером, металевими пластинами, нитками (Буковина).

Оригінальну підгрупу створюють бавниці — головні убори Яворівського району Львівської області. Це прямокутний шмат домотканого полотна, одна або дві поздовжні сторони якого густопереткані або вишиті геометричним стрічковим узором (ширина смуги — 10—12 см). Неорнаментована центральна частина бавниці, закладена у глибоні складки під декоровану смугу і зашита або зав'язана стрічками, творила стоячий обручик — вінець. За формою бавниця — різновидність давнього вінкоподібного круга для пов'язування обруса, оскільки вона служила основою для покриття зверху голови платами.

Форми завою, біф тло переміток, орнаментування посилювали художньо-символічну цінність ансамблів одягу. Своєрідним ритуалом, каноном було те, що намітки ніколи не носили як окремий головний убір, а тільки в поеданні з іншими прадавніми компонентами (кибалка, очіпок, стрічка, плат).

Кибалка (гибалка, химля, хомевка) — круг, виготовлений з ліщини, паперу, соломи, обмотаний зверху полотном, їх накладали на голову і замотували волосся ва-лочком.

Очіпок — легке, м'яке, пласке покриття голови круглої, човникоподібної і сідлоподібної форми, що стягувалося ззаду стрічками, щоб зав'язати, тугіше притримати зібране на голові волосся. Очіпок одягали на кибалку, прикриваючи її, пізніше цросто на волосся. За матеріалом виготовлення розрізняють три основні підтипи очіпків: з домотканих полотен, тканин фабричного виготовлення (шовк, парча, сатин, ситець тощо) і плетених сіток. Очіпок шили, формуючи дно і береги, часто підшиваючи підкладку. В окрему групу виділяють білі полотняні очіпки, призбирані білими й червоними нитками (Прикарпаття). Становлять інтерес очіпки, верх яких робили із зеленої сітки, а боки — з червоного сукна, до них прикріплювали червоні орнаментальні стрічки з торочками — патриці (Бойківщина); білі плетені ажурні очіпки (Збаражчина, Львівщина); парчеві шапкоподібні очіпки із твердим дном, вухами (Полтавщина); клобуки — високі шапкоподібні очіпки (Київщина); двогребенні сідлоподібні тверді очіпки (Слобожанщина) та ін. У центральних областях поширені складніші форми головного убору — шапкоподібні кораблики з хутровим обшиттям.

Кибалки, різнотипові очіпки — основа для завою голови прямокутними обрусами, платами, півками.

Хустки генетично пов'язані з намітками і належать до давнього типу рушникового головного убору. Хустку зав'язували на очіпок, бавницю, просто на волосся. Найдавніші хустини — плати прямокутної форми (60 X 80 см). З XVIII ст. набули поширення квадратові хустини. За матеріалом їх можна поділити на такі підтипи: з доморобних лляних, конопляних, вовняних полотен; з фабричних тканин. Плати мають еволюційно розвинені групи: спочатку ткані, орнаментовані в поперечні (Карпати) або клітчасті заснувчасті (центральні області України), потім мережані, білого, чорного, червоного тла, вишиті в кутах і по краях, з торочками й кутасами.

Шалінові, залісові, турецькі, тернові хустини фабричного виготовлення були з торочками і без них.

Способи пов'язування хустин: під підборіддям (по всій території України); на чолі (Подністров'я, Полтавщина); на тім'ї (Полісся); на потилиці (Гуцульщина); "на дзьобик", кругленько, "на бабку", "на коники" — це формування хустин над чолом; поширений спосіб — два кінці хустки перехрещувались під підборіддям, обвивали шию і зав'язували ззаду. Цікаві форми пов'язування двох хустин: одна була на грудях, проходила під підборіддям і нав'язувалась на маківці голови, а друга закривала голову позаду (Київщина, Чернігівщина). Складне зав'язування білих, чорних вишитих хустин (молодичок), коли три кінці пускались на потилицю (Бойківщина).

Різні варіанти зав'язування, завивання, накидання хустин, декоративність і висока культура технічного виконання цих головних уборів робили їх яскравими й оригінальними витворами мистецтва.

Дівочі головні убори — стрічкові пов'язки, чільця, вінки, хустки. Стрічкові кольорові пов'язки, декоровані тканими, вишитими візерунками, металевими нашивками, бісером тощо, були поширені на всій території України з різними локальними відмінами і назвами (наприклад, застіжка, політичка, змичка, гарасівка та ін.). Особливо популярними на Україні були дівочі вінки, наділені емоційними акцентами декоративного звучання.

Вінки виплітали із живих і штучних квітів, виготовлених із вовни, тканин, паперу, фольги, металевих блискіток, воску, пір'я, пофарбованого у різні кольори. Технікою плетіння, в'язання, наклеювання, пришивання формували багатошарове розміщення кольорових квітів, галузок, дротинок з пацьорками, пір'їн тощо. Народними майстринями розроблені різновидні прийоми виготовлення вінків із численними підгрупами, варіантами прив'язування стрічок. Зокрема, карабулі — вінки із штучних квітів зі скляними намистинами й стрічками (Буковина).

Loading...

 
 

Цікаве