WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Полотна і вироби, які виготовляють в'язанням на трикотажних машинах, називають трикотажем. Трикотажні машини бувають напівавтоматичні й автоматичні; для вив'язування полотна і готових виробів. Крім промислових трикотажних машин випускають ручні, вони широко використовуються в домашніх умовах.

Основні техніки машинного в'язання: поперечно-в'язальна і поздовжньо-в'язальна. При першій одна нитка послідовно вигинається в петлі одного ряду, котрий з'єднує поля з попереднім рядом, утворюючи полотно. Друга полягає у створенні петельного ряду системою паралельних ниток (основи); петлі однієї нитки розташовуються не в одному ряді, а переходять із ряду в ряд.

За кольором виділяються сирові, вибілені, строкатов'язані вироби. У трикотажному виробництві полотна часто піддають ворсуванню (начісне полотно), стрижуть (полотно типу велюр) тощо.

Народні майстри, художники-професіонали, трикотажники постійно вдосконалюють технічні засоби створення полотен, які характеризуються оригінальним орнаментально-композиційним, колористичним рішенням.

Типологія в'язаних виробів. За функціональною роллю виділяються ручно- і машиннов'язані вироби одягового та інтер'єрного призначення. Перші переважно використовуються для виготовлення одягу. Це безрукавки, головні убори, панчохи, шкарпетки, рукавиці тощо. Трикотажні вироби: білизняний та верхній одяг, панчішно-шкарпеткові та рукавичні вироби, головні убори, купони для суконь, блуз, курток.

Гардинно-тюлеві вироби, рідше скатерті вив'язують переважно на підприємствах трикотажної промисловості. Асортимент ручних і машинних виробів постійно збільшується, оновлюється.

З 60-х років XX ст. на Україні зазнало поширення макраме — тематичні, орнаментально-декоративні композиції, виготовлені вручну з різноманітних еластичних матеріалів: ниток, шпагатів, шнурків.

МЕРЕЖИВО

Мереживо — один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'ерного призначення.

За технікою виконання мереживо поділяється на ручне й машинне.

Ручне мереживо виконується за допомогою голки і гачка. Плетіння мережива на коклюшках на Україні майже не поширене (за винятком Закарпаття, та й то зрідка). Популярне на Україні мереження за допомогою голки виконується на тканинах полотняного переплетення. Для мережки необхідно витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в пучки і обметати нитками, окреслюючи певні орнаментальні мотиви: стовпчики, прутики, павучки, віконця тощо.

Залежно від техніки мережки поділяються на: одинарний прутик, подвійний прутик, схрещений прутик, черв'ячок, одинарний стовпчик, подвійний стовпчик, гречка, вівсяночка, лучка, одинарна, подвійна та багаторядова ляхівка з настилом, прутик з настилом, прутик через чисницю, через чисницю без прутика/ шабак, затяганка, безчисна квадратикова тощо. Ці мережки виконуються у стрічках висотою до 0,2 мм і в смугах до 60—70 см. Такими мережаними смугами оздоблювали кінці рушників на Сумщині, Дніпропетровщині, Полтавщині. У кожній області поширені ті чи інші види мережок. Наприклад, шабак часто використовувався для декорування одягу на Чернігівщині, Східному Поділлі, а мережка з настилом — на Сумщині й Полтавщині. Змережування, ажурне зшивання окремих деталей застосовується в тканинах одягового та інтер'єрного призначення. Найбільш популярним на Україні є змережування черв'ячком, городками, зубцями, плахтовим швом, прутиком та шабаком, павучками, чернігівське змережування, подільська розшивка тощо.

Мереживо гачком набуло розвитку на Україні з XIX ст. Виділяється мереживо з геометричними і рослинними мотивами.

Машинне мереживо за способом виготовлення поділяється на три групи: плетене (на машинах з жаккардовим апаратом); в'язане (на в'язально-мереживних машинах) і ткане (утворюється за рахунок ажурних переплетень). Цікаві вироби машинного мережива випускає Коломийська гардинна фабрика.

Типологія виробів. За функціональним призначенням розрізняють суцільні мережані вироби (наприклад, стрічки, хустки, гардини) і мережані прикраси одягового та інтер'єрного призначення.

Мережані смуги — на рушниках — важливе художнє явище в українському народному мистецтві — розміщені вузькими стрічками або великими смугами (висота від ЗО до 150 см). Настилом на мережаних смугах часто вишивають орнаментальні мотиви: квіти, дерева життя.

Мереживо на скатертях роблять по середині вздовж швів або з двох чи чотирьох боків. Мотиви: ромби, квіти, зубці.

На сорочках переважають невеликі орнаментальні мережки при швах на уставках рукавів, а широкі смуги — на подолах, рідше — на пазусі.

Ажурні покривала виготовляли із заздалегідь виплетених квадратів або рельєфних розеток, які потім з'єднували.

З одного рогу наволочок часто вшивали мережані прошви. Складні орнаментальні візерунки вив'язували гачком переважно з рельєфно-виступаючими елементами.

Народні майстри і художники-професіонали цікаво використовують декоративні особливості мережива — ажурного, проглядово-ефектного в прикрашенні одягових та інтер'єрних тканин.

ВИБІЙКА, РОЗПИС

Вибійка, розпис (вибиванка, набійка, друкованиця, мальованка, димка, синильни-ця) — це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, стемплів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійки часто називають її народною графікою. Відмінність назв обґрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Майстрів, які прикрашали тканини різними візерунками, відповідно їх фарбували, у XV ст. в центральних областях України називали вибійниками, а в західних — друкарями (полотен), малярами, димкарями тощо.

Основні матеріали для вибійок — тканини (лляні, бавовняні, шовкові, вовняні), вибивні дошки й фарби.

Важливе значення мають якість підготовленого полотна, орнамент вибивних дощок, колір барвників. Полотна для вибійок добирали гладенького ткання, поливали їх водою, рівно розгладжували. Дуже тонкі полотна інколи змочували розведеним тваринним клеєм.

Вибивні дошки виготовляли різьбярі з грушевого або липового дерева. Орнамент на них спочатку малювали олівцем, а потім вирізували ножем. За формою дошки можна поділити на три групи. До першої належать дошки прямокутної форми з одним великим візерунком або кількома дрібнішими, що рівномірно повторюються,— рапорти. Такими дошками працювали в кілька прийомів: спочатку вибивали одну частину полотна, потім другу і т. д. Наступна група — це дошки, які своєю шириною і довжиною відповідають розмірам полотна. За один прийом виготовляли вибійки відповідного призначення. Третя група — квадратові дошки для вибивання орнаменту на хустинах.

Орнамент вибійок залежав від двох типів різьблених дощок. Перший — з вибраним тлом, другий — з вибраним орнаментом.

Фарби для вибійок виготовляли передусім з природніх барвників, наприклад, чорного кольору — із сажі хвойних дерев, червоного — з комашок червцю; синього — із суміші індиго і свинцевого білила, коричневого — із суміші охри і свинцю. Фарби розтирали на лляній олії, а потім варили. Відомі різні рецепти виготовлення фарб, їх варіння. Добре виварена фарба не залишала на полотні жирних плям, давала чисті орнаментальні відбитки.

Основні допоміжні знаряддя для верхнього вибивання: набір орнаментальних дощок; шкіряні подушки, прибиті на дощечки з держаком, або квачі, служили для нанесення фарби на дошку; дерев'яний валок для притискування полотна до дошки; камінь для розтирання фарби; горщиків для варіння оліфи й фарб і т. ін. Від якості підготовлених матеріалів — тканин, вибивних дощок, фарб, допоміжних знарядь — залежав художній ефект вибійок.

За техніками виготовлення виділяються вибійки верхнього вибивання; з надрука-ми (ясна фарба на темному тлі); кубового (резервного) вибивання.

Техніка зверхнього вибивання найбільш поширена на Україні. Полотно розстелюють і закріплюють на спеціальному столі з м'яким підстеленням. Підготовлену фарбу наносять на вирізьблену дошку і кладуть її на полотно. Зверху дошку прибивають, щоб фарба краще відбилась на тканині. Після нанесення орнаменту дошки знімали й просушували тканину. Щоб отримати дво-трикольорову вибійку, використовували окрему дошку для кожного кольору. Спочатку на полотно наносили один колір, просушували його, а потім, по черзі, інші кольори. Часто на один колір відбивали інші кольорові відтінки. Надруком зверхнього вибивання виготовляли тканину різного функціонального призначення.

Loading...

 
 

Цікаве